Одинадцять років тому, 7 серпня 2008 року Росія напала на Грузію. Хоча росіяни воліють називати іншу дату – 8 серпня, війна почалась все-таки напередодні. Чому така розбіжність в датах? Бо офіційна версія Кремля полягає в тому, що спочатку грузини почали “каральну” операцію проти сепаратистів Південної Осетії та Абхазії, а вже потім росіяни ввели до Грузії свої війська, щоб “примусити до миру” Тбілісі.

Насправді російські регулярні війська, не приховуючи розпізнавальних знаків та належності до армії РФ, перетнули кордон через Рокський тунель і увійшли на територію Грузії 7 серпня. Тієї ж ночі вони обстріляли територію країни, і грузинська армія була просто змушена воювати. Грузини спробували взяти під свій контроль територію Південної Осетії. У відповідь росіяни “прийшли на допомогу братньому народу”. Наслідком стали обстріли та бомбардування грузинських міст і сіл, захоплення портів та доріг. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто домовленості про припинення вогню.

Ця війна стала першою на пострадянському просторі, де Росія відкрито напала на сусідню країну. Але висновків із цього, схоже, не зробив ніхто. Особливо – Україна. Прем’єр-міністерка якої відверто підгигикувала Путіну, коли він “пожартував” про напад на Грузію.

Читайте також: 10 років російсько-грузинської війни: уроки для України

Попри жахливі телевізійні кадри, які в прямому етері показували все те, що творили росіяни в Грузії, більшість українських політиків заспокоїли себе і свій народ думкою, що ця війна нашої країни не стосується. Що це самі грузини винні, бо чимось роздратували росіян. Українцям розповідали, що “ми не такі, нас Росія не чіпатиме”.

Позаблоковий статус України не був переглянутий, хоча експерти і намагалися донести до керівництва держави думку, що наша країна буде наступною жертвою російської агресії. Від них просто відмахнулись.

Ба більше, Україна почала скорочувати видатки на оборону. Розформовувались військові частини, а техніка та зброя активно розпродавались. З приходом до влади проросійських сил ці процеси лише прискорились. Україна діяла алогічно. В обмін на ефемерні газові знижки Янукович продовжив термін оренди військової бази російського флоту в Севастополі. Хоча саме кораблі Чорноморського флоту РФ застосовувались під час нападу на Грузію. Але влада просто заплющила очі на цю бомбу сповільненої дії. Українська армія стрімко деградувала.

Світова спільнота також воліла не помічати дій Росії. Колективний Захід вдав, що нічого особливого не відбулося. Натомість Путін чітко засвоїв уроки тієї війни. Західні лідери далі політичних заяв із засудженням агресії в Грузії, погроз санкціями і виключенням Росії з “Великої вісімки”, не пішли.

Читайте також: Кримський “референдум” 2014 року – п’ять років анексії

У результаті ми отримали анексію Криму і війну на Донбасі. Деморалізована армія, дезорієнтоване суспільство і відсутність влади в Україні повністю розв’язали руки росіянам. Наслідки всього цього ми бачимо на власні очі вже шостий рік поспіль. Хоча реакція світової спільноти цього разу була іншою – Росія таки отримала санкції – в глобальному плані для України нічого не змінилось.

Зараз нова влада України і значна частина українського суспільства знову плекає ілюзії, що з Росією можна про щось домовитись. Просту істину про те, що війна закінчується не коли перестають стріляти, а коли перемагає сильніший, ніхто так і не засвоїв. Останні події на Донбасі тому підтвердження.

Щодо самої Грузії, то частина країни так і залишається окупованою, Тбілісі не контролює Південну Осетію та Абхазію. Держава отримала заморожений військовий конфлікт, наслідки якого не береться спрогнозувати ніхто.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.