Блогер із США: Крим відправили на партійне завдання – розвалити РФ

Блогер із США: Крим відправили на партійне завдання – розвалити РФ. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

“Хунта, каратель, жыдобандэровец, предатель родины и агент госдепа” – так називає себе далекобійник та відеоблогер із США Павло Дальнобой. Такі ж “регалії” зазначені на його персональному сайті.

Мені це постійно писали тролі в Інтернеті. Тому я вирішив спростити їм роботу і тепер у кожному відеоблозі так представляюся. А нещодавно мені додали ще “гламурний шофер“, – пояснює чоловік.

Він поїхав з України у 1994 році. До 2003 жив у Москві, потім переїхав до США. Попри те, що у паспорті має американське громадянство, називає себе українцем. Тому й не може залишатися осторонь подій, які сьогодні відбуваються в Україні – про них і говорить у своїх відеоблогах.

В інтерв’ю “Українському інтересу” Павло Дальнобой розповів про своє блогерство, український патріотизм, про те, чим відрізняється “русский язык” від “российского”, ставлення американців до наших співвітчизників та про те, чому Росія – це країна рабів.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

– Як у далекобійника виникла ідея стати блогером і як це вдалося?

– У мене завжди була тяга щось писати, особливо коли мене переповнювали думки. Почалося все у 2013 році. Спочатку писав на одному російському ресурсі. Далі перейшов на LiveJournal. До речі, це єдиний ресурс, у розкрутку якого я вкладав гроші. Із зареєстрованих 18 мільйонів я був на 167 місці. В один момент помітив, що хоч і плачу кошти, модератори мої публікації опускають на саме дно. Тому вирішив змінити формат. Друг порадив зареєструватися на Periscope. Зараз це мій додатковий ресурс, який я використовую під час руху – мені так зручно. Люди пишуть питання, я відповідаю. Там маю майже 11 тисяч підписників. Дуже багато тролів налітають, зокрема росіяни. Але я вже вмію з ними боротися.

– Ви довгий час жили у Росії. Чи залишилися там друзі, з якими підтримуєте зв’язок? Що вони думають про ситуацію в Україні?

– Скажу, що там є адекватні люди, але вони заручники. Хтось це розуміє, хтось – ні. У них немає ніяких прав і свобод. Росію захопили комуністи, бандити і КДБшники.
Я думав, а чи маю я право критикувати адекватних росіян? Адже коли на тебе з усіх джерел ллється потік дезінформації, то встояти важко. Тому я готовий кланятися тим, які лишилися адекватними. Щоправда таких дуже мало. За моїми підрахунками – десь 5% громадян. Бо серед того бруду і брехні лишатися адекватним важко. Мені достатньо було подивитися на результати президентських виборів, де Путін набрав майже 77% голосів. Треба ще додати голоси за Жириновського – у нього та ж публіка. Тих, хто голосував за якихось демократичних лідерів дуже мало.

Є дуже точний вислів: “Російський демократ закінчується на українському питанні”. Варто мені запитати у них чий Крим – чую у відповідь, що формально український, але… І тоді я кажу: “Ніяких але. Він – український!”. Мене запитують, чому ж Україна його не повертає. А я відповідаю, що ми його відправили на партійне завдання – розвалити вашу імперію. Він повернеться Героєм України. І всі проблеми у вас, росіян, почалися з Криму. Зараз це як валіза без ручок. Ви його і покинути не можете, і нести важко.

Друге питання, яке задаю росіянам: “Що відбувається на Донбасі?”. Кажуть, що конфлікт, громадянська війна. Так, там війна, але не громадянська. Росія напала на Україну. Я був там і бачив, що відбувається. Я жив у Маріуполі 9 років – до 1994-го. У мене там дуже багато друзів. Декого з них вбили бойовики. Це мій біль.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

– Ви сказали, що Крим для Росії як валіза без ручки. Можливо через це Путін вирішить повернути його?

– Ще у 2014 році Меркель сказала, що Путін – людина, яка втратила зв’язок з реальністю. Що у цієї хворої людини у голові – нехай розбирається психіатр. Його неможливо прогнозувати. У нього логіка психічнохворої людини. Я ніколи не думав, що він забере Крим, я не думав, що він вбиватиме українців. Навіть росіяни цього не чекали. Путін колись казав, що у нього немає ніяких претензій до України. А бачите, як сталося. Якщо він навіть і захоче повернути Крим, то йому доведеться це якось пояснити своїй “ваті”.

Я ще у 2014 році написав пост, який набрав багато переглядів – “В чем же ваше величие, русские?”. От з моменту, коли РФ утворилася, що ви зробити такого? Хто у вас визначний? Корольов – українець, Пушкін – взагалі негр. Чого ви його російським називаєте? Ви дуже цікаві у єврейському питанні: якщо простий рядовий єврей – то жид, а якщо Сахаров – то “русский”. Як так?!

Так у чому ж “ваше величие”? От з 1991 року, що ви такого зробили у світі, що вас треба поважати як державу, як людей? Ви навіть зброю вкрали. Автомат Калашникова – це не ваша розробка. Атомна бомба – вкрадена. Все інше скопійоване. Ви – країна злодіїв.

Мені відповідають: “Нас бояться”. І що? Мавпу з гранатою також бояться. Але це не означає, що її поважають. Путіна всі бояться, і я боюсь, бо у нього ядерна зброя.

– Чи доводилося вам зустрічатися з російською діаспорою у США? Вони такі ж росіяни чи їхні погляди інші?

– Вони різні, але більшість такі ж. Знаєте, як кажуть: “Можна вивести людину із села, але село з людині – ні”. Так і з ними. Якщо людина виїхала з Росії, але дивиться російське телебачення, читає російські новини – то що тут скажеш? Вони ходять у США на парад з георгіївськими стрічками. Був випадок, коли стояла автівка зі стрічкою, хтось подзвонив у поліцію і сказав, що побачив машину терористів, які збили Боїнг. Я не кажу, що всі росіяни в Америці – зіпсовані своєю системою. Є такі, які ненавидять режим Путіна. От я поважаю з російських журналістів Сотника. Я з ним не завжди згодний, але він не лізе в українські питання, він інформує росіян, не нав’язує свою точку зору.

– А загалом як ви ставитеся до росіян?

– Щодо росіян, які приїхали в Україну, теж хочу сказати. Вас тут прихистили, прийняли. Будьте вдячні і не розказуйте, як і що тут робити, як треба владу повалити. Їдьте у Росії владу поваліть, боріться зі своїм режимом. Дайте приклад, але не вчіть українців як жити. Сотник не поїхав шукати притулок в Україну, бо, за його словами, він громадянин країни агресора і це розуміє.

Коли мене запитують, як ти ставишся до “русских”, я перепитую, до “русских” кого, пельменів? Чого ти називаєш себе прикметником, ти ж людина. “Русский” вийшло з Київської Русі. Але ти – раб, який свідомо себе називає прикметником.

– Американці знають про ситуацію в Україні? Як вони сприймають наш народ?

– Як і в будь-якій країні є більшість, яка аполітична. А ті, що політично активні, все розуміють. Мене запитують: “You are from Russia?” (“Ти з Росії”, – прим. ред.), і коли я відповідаю: “No! I’m from Ukraine” (“Ні! Я з України”, – прим. ред.) – вони посміхаються, і кажуть, що Україна – це круто. Для них те, що ми боремося за свободу – святе.

Колись я відпочивав з американськими друзями, і один в іншого запитав, за кого той голосуватиме на місцевих виборах. Алекс відповів, що не піде на них. Тоді інший мій товариш сказав: “А ти знаєш, що за твою можливість сьогодні когось вибрати колись дуже багато тисяч людей загинуло. І коли ти нехтуєш цим правом, ти плюєш на їхні могили”. От така позиція простого американця. Він розуміє, що його голос має значення, розуміє свою відповідальність.

В Америці я пишу листа сенатору з будь-яким питанням, і він знаходить час мені відповісти. Це його обов’язок, бо я його вибрав. Мені Джон Маккейн відповідав і навіть трішки допомагав, коли я судився з YouTube.

Там немає з дитинства пропаганди і нав’язування, там просто на прикладах дітям показують, як краще. Їм дають зробити вибір. Там патріотизм інакший, не такий як в Україні.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

– А який він, на вашу думку, в Україні? Дехто каже, що хвиля патріотизму після Майдану дещо штучна.

– За моїми оцінками справжнього патріотизму мало. А от саме штучного більше. Є “професійні” патріоти, є “професійні” волонтери, які просто на цьому заробляють. Я був на фронті, де хлопці воюють. Там справжній патріотизм. Їм немає часу ходити собі пільги вимагати, землю. Вони Батьківщину захищають. І розуміють, що таке патріотизм, а не так званий “урапатріотизм”, коли вділи вишиванку – і все.

Мене часто тролять, що я російськомовний блогер, москаль. А чому я не можу говорити російською? Давайте тоді німецьку заборонимо. Нею нацисти розмовляли. А взагалі, яке моральне право росіяни мають називати “русский язык” своїм, якщо він на 80% зібраний з інших мов. Це навіть їхні філологи говорять.

Є “русский язык” і є “российский язык”. Ось на “российском языке”, який складається, вибачте, з назв статевих органів, я не розмовляю. Я розмовляю на “русском”. Я у своїх блогах хочу інформацію донести, а більше людей знають цю мову.

– Тобто ви за те, щоб кожен в Україні говорив тією мовою, якою хоче?

– Людина у демократичній державі може будь-якою мовою говорити, але державна мова має бути одна. Тому, що зробимо другу – нацменшини скажуть третю, четверту і так далі.

Я воюю не з мовою, я воюю з ідеями, які на тій чи іншій мові озвучуються. Є люди у вишиванках, які говорять чистою українською, а приносять Україні багато проблем.

Все, що йде з Росії – вбиває як фізично, так і ментально, і духовно, і морально. Коли я був у Маріуполі, мене ледь у підвал не затягли, я запитав так званих повстанців: “Ви взагалі були на Росії, ви бачили, як там люди живуть? До чого ви прагнете взагалі?”. А вони дивляться серіали, де у всіх все класно. Ти поїдь подивися, як живе російське село. Коли повернешся в українське, то подумаєш, що в Європу потрапив. Москва і центр – це ще не Росія. Вона різна. І там є люди, які живуть дуже погано. Коли росіянина на Донбасі зловили, він каже: “Я звідси не піду. Я тут вперше побачив ванну і туалет у будинку, а в себе у селі я 70 метрів йшов до туалету”. Розумієте? Вони там так живуть. Оце Росія. Але таку Росію по телебаченню не показують.

– Чому “на Росії”, а не в Росії?

– Мене часто про це запитують. Коли мова йде про країну, то використовується “в”. Але коли мова йде про територію, яка непридатна для проживання нормальних людей, то на території. Бо у країні має бути свобода слова, якщо це демократія, рівність перед законом тощо. А там система, країна, соціум роблять з людей рабів.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

– Чи не вважаєте ви проблемою українського суспільства у всьому шукати зраду?

– Тут дуже точно сказав Арестович, хоч я з ним і не завжди згоден: “Вік української нації близько 12-13 років”. Це діти. І вони по-різному себе проявляють. Так от частина українських дітей, українського суспільства – дуже наївні і довірливі. Якщо щось сказали по телевізору – значить так і є. А думати і аналізувати не хочуть.

От як я став блогером – у мене ж немає спеціальної освіти, я простий далекобійник. Але я думаю і аналізую, роблю висновки. Це кожен може робити. Хтось краще, хтось гірше.

В Україні дуже велика проблема з інформацією. Українці не виготовляють новини, вони (більшість – не скажу про всіх, бо є і нормальні) просто копіюють інформацію. Хоча, при цьому всьому, я вважаю, що сьогодні Україна виграла інформаційну війну. Тому що у 2018 році російським ЗМІ не вірить ніхто у світі. Якщо прийде росіянин і скаже на білу стіну, що вона біла, то світова спільнота це буде перевіряти. Це факт. Українці вистояли у цій війні. Правда вона завжди випливає, хоч у брехні багато методів.

– У чому ви вбачаєте український інтерес?

– Я відповім як українець по духу, але громадянин США. Український інтерес – стати справжньою незалежною демократичною державою. Це основне. Цивілізаційний вибір Україна вже зробила – це Європа. От треба продовжувати рухатися у цьому напрямку.
Мій девіз – це вислів “Україна понад усе!” Все, що для України і її народу я підтримую. І будь-кого підтримаю, хто працює на інтереси України. Я хочу робити все, щоб Україна стала кращою. Але ні я, ні президент, ні одна людина цього самотужки не зробить. Допоки кожен українець не почне змінюватися ментально, не почне вбивати у собі “совок” і ставати вільною людиною, доти не буде змін.

Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.