Президента утікача Віктора Януковича засудили в Україні за державну зраду на тринадцять років. Утім, великого ажіотажу на шпальтах газет та мережевих виданнях ця новина не викликала. Усі розуміють, що поки горе-президент переховується на території країни агресора, його вирок можна вважати дійсним лише наполовину.
Янукович далеко не перший вищий керівник, якого засудили за державну зраду. “Український інтерес” вирішив згадати долі деяких зрадників.
У 1938 році одразу двох політичних діячів, які очолювали Всеукраїнський центральний комітет, Юрія Медвєдєва та Володимира Затонського розстріляли за звинуваченням “вороги народу”. Більш відома нам особистість – Затонський. Він брав участь у жорстокому придушені Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури. Окрім того він був одним із виконавців Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.
Доволі яскравий приклад зради – Панас Любченко, який протягом трьох років очолював УРСР. У 1917 році його ув’язнили за державну зраду УНР, а у 1937-му – совєти звинуватили у контрреволюції. І це при тому, що він був активним прихильником більшовиків та московського панування. Після висування звинувачень, Любченко не став чекати на арешт та заподіяв собі смерть перед цим турботливо “попіклувавшись” про свою дружину – застрелив її.
У 1923 році Раду Народних Комісарів УРСР очолив Влас Чубар. Він головував у РНК протягом 11 років. У 1938-му став “ворогом народу” та завершив свою кар’єру стратою, а у 2010 році Апеляційний Суд міста Києва визнав Чубара винним у організації Голодомору.
Сталінські репресії чи зрада України?
Про наступних політичних діячів важко однозначно сказати чи насправді були вони зрадниками, і якщо так, то кого саме вони зрадили. Вони мали досить контроверсійні погляди, відкидаючи з одного боку ідею української держави, а з іншого – критикуючи диктаторські сталінські процеси.
Голова РНК УРСР, який організовував червоний терор у Криму (1920) також був засуджений до страти, як “ворог народу”. Він офіційно заперечував існування національного питання в Україні. Цікаво, що на одному з показових процесів у Москві, він “зізнався”, що очолював марксистів, лише для того, щоб “відірвати Україну від Радянського Союзу”.
Наступник П’ятакова – Християн Раковський – вороже ставився до українського народу і не приховував цього, а про українців казав, що це лише “вигадка інтелігентів”.
“Декретування української мови як державної є реакційна, нікому не потрібна справа” – говорив Раковський.
Водночас він критикував Сталіна за його шовінізм і централізм, за що і впав у немилість вождя. Він п’ять років відсидів у в’язниці, а у 1941 році був страчений під час Медведівського розстрілу.
Політики, яких стратили за віру в Гітлера
Найбільше політичних діячів у Європі визнали зрадниками у воєнні роки. Ті повірили, що дружба з Гітлером примножить їхню владу, однак врешті-решт від них відрікся їхній же народ.
Одним із найцікавішим прикладом державної зради є Беніто Муссоліні, якого за правом вважали найбільшим прихильником нацистів. У 1939 році Муссоліні офіційно заявив про свою дружбу з Гітлером. Однак багатьом італійця це було не до душі.
Після проголошення війни та поразки італійців по всіх фронтах, прихильників у Муссоліні стало ще менше. У 1943 році його взяли під варту, однак вже за кілька місяців він зміг вийти із в’язниці та навіть очолити Італійську соціальну республіку. Муссоліні весь час казав, що саме італійський народ був головною причиною поразки у війні. На його переконання, італійці були надто дріб’язковими та недостатньо “великими”, щоб оцінити його амбітні плани.
Зрештою Муссоліні добазікався, його арештували у квітні 1945 року. Тоді ж його, разом із коханкою та поплічниками, розстріляли та підвісили вниз головами на суд народу.
У Другу світову війну на боці Німеччини свою країну втягнув румунський військовий та державний діяч Іон Антонеску. Гітлера цікавила ця країна передусім тим, що вона мала спільні кордони з СРСР та межувала з Україною. У 1937 році Антонеску обійняв посаду міністра оборони Румунії. У 1940 році був ініціатором державного перевороту та став диктатора. Однак сподівання Антонеску не виправдались: румуни були “профанами” у військовій справі, а затяжна війна фатально відобразилась на економічно нестабільній країні. У серпні 1944 року офіцери усунули від влади диктатора. Через два роки його заарештували та стратили.
Ще одним союзником Гітлера у 1939 році стала Словаччина, яка щойно відокремилась від Чехословаччини, на чолі з прем’єром-міністром Йозефом Тисою. Країна також мала спільний кордон з СРСР, що і зробило її ласим кусочком для німців. Утім військовий потенціал країни був надто низький для залучення у повномасштабні операції. Після війни Йозефа Тисо звинуватили у державній зраді та стратили за рішенням суду у 1947 році.
Сьогодні оккупантську Російську Федерацію з огляду на її імперську політику неодноразово прирівнюють до фашистської Німеччини. Саме тому європейським країнам варто вчитись на власних помилках. Війна, яку Росія розв’язала проти України вже давно перестав бути лише міжусобицею двох держав. Дії російської влади все більше віддаляють її від західної цивілізації та ізолюють для світу, зокрема, збитий Boeing 777, хімічні атаки в Сирії, втручання росіян у вибори Сполучених штатів, авіакатастрофа з польським президентом, отруєння Скрипалів агентами РФ тощо. За всю історію незалежної України Янукович став першим президентом України, якого засудили за державну зраду.
“Мене кинули як лоха”, – прес-конференція Януковича коротко
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
