Особистість і образ, створюваний про неї в ЗМІ, не завжди одне й те саме. Особливо, якщо це стосується таких непересічних персонажів світової  політики, як чинний президент США Дональд Трамп. В українській “картині світу” образ Трампа, з його активною зміною зовнішньої та внутрішньої політики США, виглядає доволі однобічним, можна навіть сказати хибним, а в деяких контекстах навіть карикатурним. І на це є багато як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. Передусім, домінування в українських ЗМІ стереотипів мислення, схожих до ліберально космополітичного світогляду журналістів та експертів, близьких до Демократичної партії – активних опонентів президента. Чому так сталося – не тема цієї статті, тому не будемо її навіть зачіпати.

Другою, суб’єктивною причиною, є екстравагантна поведінка самого Трампа. Чого, наприклад, вартує мимохідь кинуте ним слово “побачимо” – на провокативне питання кореспондента: чи визнає він Крим російським?

Держдеп, правда, витримавши невелику театральну паузу, дезавуював занадто вільні допущення, які одразу зазвучали з різних боків, заявивши, що Сполучені Штати ніколи не визнають незаконну анексію Криму. Усе це разом узяте нагадує своєрідну маніпулятивну гру в “кота з мишкою” – перед наступною зустріччю Трампа з Путіним.

Щоб українське суспільство не оперувало хибними допущеннями і, відповідно, не створювало помилкових стратегій, потрібне об’єктивне описання поглядів як самого президента США Дональда Трампа, так і основних концептуальних засад впроваджуваної ним зовнішньої та внутрішньої політики.

Два напрямки розвитку глобальної системи

 З того часу, як сер Гелфорд Маккіндер на початку ХХ-го століття в знаменитій праці “Географічна вісь історії” констатував, що світ досяг такого ступеню інтеграції, що вибух на одному боці планети штормовим відлунням здатен пройтись по іншій її стороні, глобалізація спочатку під криптонімом “геополітика” нестримно увірвалася в життя світової цивілізації, пронеслась двома нищівними світовими війнами, а починаючи з шістдесятих років, уже під власним ім’ям, стала визначальним концептом світової економіки.

Упевнена хода глобалізації на початку ХХІ-го століття досягла своєрідного ідейного роздоріжжя, – один із напрямків якого уособив мегапроект Обами/Клінтона, другий – Трампа. Зрозуміло, що ці політичні фігури відображають інтереси різних фракцій правлячого політичного класу США та великих фінансово-промислових груп.

За задумом Обами, рух до світового панування, – якщо аналізувати його в категоріях концепції “центр-периферія”, – лежать через формування двох поєднаних через США економічних мега-кластерів, таких собі глобальних каркасів нової світової економіки. Перший кластер – Трансатлантичне торгове та інвестиційне партнерство (Transatlantic Trade and Investment Partnership) мало стати, через запровадження вільного ринку між США та Євросоюзом, якісно новим етапом розвитку вже існуючих потужних інтегральних зв’язків.

Другий мега-кластер – Транстихоокеанське партнерство  (Trans-Pacific Partnership) – міжнародне торгово-економічне об’єднання 14-ти країн з вільною зоною торгівлі мало охопити американо-азійський регіон і, одночасно, локалізувати в ньому китайську експансію.

Домінантними суб’єктами діяльності у цих двох кластерах, а в ширшому розумінні і всьому світі, ставали Транснаціональні компанії (ТНК). Тому непотрібно володіти надлюдським інтелектом, аби збагнути, що наступним неафішованим етапом розвитку цього напрямку глобалізації було б перетікання туди і реальної політичної влади; влади надмірної і ніким не контрольованої, бо в цих сегментах не існувало б єдиної політичної системи…

У цій концепції нового світу радикально змінювалася і роль самих США. За ними закріплювалися три надважливі функції: а) роль “поліцейського”, тобто, зберігаючи свою воєнну силу, вони мали забезпечувати порядок як у центрі, так і на периферії; б) роль “світового емісійного центру” (з потужною фінансовою системою і доларом як єдиною світовою валютою); в) роль “науково-інноваційного та освітнього центру”, що не лише б продукував нові винаходи, але допомагав миттєво технологічно їх освоювати.

Фактично, із світового центру США почали б поступово трансформуватися у важливий, але обслуговуючий інструмент глобальної системи.

Відштовхуючись від цих засновків, легко зрозуміти і причини глобальної політики десуверенізації національних держав і цілеспрямованого спонукання деградації національних культур, бо вони залишились основними альтернативними системами, що перешкоджали безконтрольному опануванню означеним простором.

Варто наголосити, що філософія політики, проголошеної Дональдом Трампом, полягала не в докорінному зломі вже існуючих глобальних систем, як про це писала і далі пише низка ліберальних і російських медіа, а в їхньому переформатуванні. Основне її завдання: залишити США центром нового дивного глобального світу. Реалізовуючи цей задум, Трамп підписав 23 січня 2017 року указ про вихід з Транстихоокеанського партнерства. Це, безсумнівно, вимушений і тимчасовий крок, згодом до інтеграції регіону США знову повернуться, але вже на інших принципах.

Трамп переконує, що повна деіндустріалізація держави і перенесення ключових галузей виробництва до країн третього світу закладають потужні загрози державному буттю Сполучених Штатів. Будь-яка глобальна криза, радикальний злом фінансової системи, коли, наприклад, неадекватно величезна доларова маса (адже долар світова фінансова одиниця) стрімко почне повертатися додому, вона миттєво знесе США з економічної карти світу; але, що найсумніше, деіндустріалізована країна неспроможна буде знову відродитись. Тому повернення ключових галузей виробництва до США (можливо, на нових роботизованих технологіях виробництва, як засобу подолання ефекту дешевої робочої сили) не забаганка наївного популіста, – як її коментують противники, а добре продумана раціональна стратегія тривалого історичного виживання нації.

Безсумнівно, що “трампівський” тип глобалізму вигідніший не лише американському народу, але й людству загалом. Бо, все-таки, він через підзвітність політичній системі США – правовим інститутам, виборчій системі, демократичним традиціям, а не тільки добрій волі ніким не контрольованої нової транснаціональної еліти, – буде демократичнішим. А справжня “демократія, – як писав Олдос Гакслі, – заснована на ідеї, що влада в принципі небезпечна, і важливо не давати можливості одній людині або групі людей мати занадто багато влади і занадто довго”.

Які вигоди, або загрози для України породжує міжфракційна боротьба двох глобальних угрупувань?

Відомий російський опозиційний аналітик Андрій Піонтковський переконливо доводить, що якби на виборах президента США перемогла пані Клінтон, то через декілька місяців переговорів із Кремлем вони б знайшли компроміс, – і знову, як за Обами, проголосили політику “перезавантаження” міждержавних відносин, з усім супутнім негативом для України.

Після програшу на президентських виборах актив Демократичної партії обрав “звинувачення Трампа у таємній змові з Росією” основою своїх наступальних дій, – урівноважуючи таким чином авантюрний суб’єктивізм дій нового президента. Одночасно до політики стримування долучилася частина парламентарів республіканців, що дозволило поступово витіснити із урядових посад низку проросійських персонажів. А наступне за цим призначення на ключові посади досвідчених республіканських “яструбів” остаточно урівноважило “гойдалку політичних балансів” – вона зупинилася на найоптимальнішому щодо національних інтересів України показнику. Вийшло, як за прислів’ям: людина планує, а Бог направляє.

Звісно, можна було б серйозно поговорити про бачення особливої місії України в глобальних процесах, але “шаблезуба русская матрьошка”, з її патологічним прагнення уярмити Україну, відсуває це питання на другий, якщо не на третій план. Українсько-російський конфлікт, накладений на протистояння глобальних сил, створює нестабільну ситуацію, здатну розвернути своє жало будь-коли в будь-який бік. Тому, щоб не потрапити в халепу, українцям необхідно тверезо уявляти багатопланову картину світу, а не повторювати пропагандистські штампи Росії, або космополітичного середовища США. Потрібно чітко розуміти цілі та засоби реалізації глобальної політики США загалом і щодо Росії зокрема. І, відповідно, мати власні проекти відповідей на кожну зміну політики глобальних акторів.

У геополітично тривалій перспективі США зацікавлені у перетворенні Росії в інструмент стримування китайської та ісламської експансії, – цим породжена “виважена” щодо політики Кремля поведінка зубра зовнішньої політики Кіссинджера. “Сarrot and stick” – морквина і палиця – принцип давньої англосакської політики управління світом.

Щодо наступних переговорів Трампа і Путіна у Гельсінкі, то на них можна очікувати вироблення спільних підходів до деяких аспектів сирійської кризи – США погоджуються на перехід під контроль Росії нових регіонів Сирії, за умови витіснення нею іранських союзників від кордонів Ізраїлю та середземноморського узбережжя. У маніпулятивному розумінні таку домовленість можна також розглядати як спробу американців глибше втягнути Росію в близькосхідний конфлікт, щоб ослабити і зробити в майбутньому поступливішою.

На українському напрямку, швидше всього, обійдуться запевненнями про необхідність дотримання Мінських угод, згодою на обмін частини полонених тощо. Якщо ж, у гарячці переговорів із уст Трампа упадуть дражливі слова щодо України, то згодом вони будуть дезавуйовані Держдепом  США. Основні бої за Україну – попереду.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]