У той час, коли увага всього світу була прикута до зустрічі президента США Дональда Трампа та російського лідера Володимира Путіна у Гельсінкі, на іншому кінці світу, у Пекіні, 16-17 липня відбулась не менш знакова, хоча й менш пафосна подія – саміт КНР-ЄС. Цьогоріч саміт став кульмінацією інтенсивних двосторонніх контактів між державами Євросоюзу та Китаєм. Йому передував саміт у форматі 16+1 (держави Центральної і Східної Європи та Китай) у Софії 6-7 липня, а також візит китайського прем’єра Лі Кецяна до Берліну 9 липня.

16+1: камінь спотикання чи тестовий майданчик для партнерства?

Делегація КНР, яка прибула до Софії на перемовини 6-7 липня вражала розмахом. Із боку Китаю у заході взяли участь прем’єр-міністр КНР Лі Кецян та понад 700 бізнесменів, які представляли 250 компаній.

Хоча напередодні саміту лунали чутки, що саміт можуть скасувати, а ЄС розглядає сам формат як спробу розколоти держави Євросоюзу, саміт відбувся. Пекін скористався ним, щоби вкотре запевнити Європу у тому, що не прагне “розділяти і владарювати”. Напередодні саміту 4 червня Лі Кецян опублікував у Болгарії статтю і наголосив, що розкол ЄС не є метою КНР, Пекін навпаки підтримує євроінтеграцію, єдину Європу і розглядає Євросоюз як запоруку глобального процвітання.

Щоправда, від моменту запуску формату 16+1 у Центральній та Східній Європі бракує історій успіхів у взаємних відносинах. Товарообіг між державами зріс невеликою мірою – показники зростання значно менші у порівнянні з аналогічними показниками товарообороту між Китаєм та державами Західної Європи. 90% успішних проектів припадають на Сербію, Румунію та Угорщину.

Проте, інтересу до формату це не зашкоджує, скажімо, Греція заявила про бажання приєднатися до ініціативи. В той же час, КНР розглядає можливість долучення до формату Австрії, ЄС та ЄБРР в якості спостерігачів, а Білорусь вже має такий статус.

Примітно, що у травні Китай запропонував Німеччині долучитися до формату і започаткувати роботу у тристоронньому форматі: 16+1+1. У Берліні до пропозиції поставилися з обережністю. Європа побоюється китайських апетитів. Придбання портів, елементів енергетичної інфраструктури та оборонних підприємств закордонними державними компаніями (і передусім мова йде про китайські) є предметом прискіпливої уваги європейських інституцій (хоча, разом з тим, китайська компанія COSCO вже контролює близько 10% європейської портової інфраструктури). Окрім того, Німеччині і так часто закидають завелекий вплив у Європі та на Балканах. Проте, якщо трансатлантичний розкол поглиблюватиметься, а США намагатимуться посилювати присутність у Центральній Європі, послаблюючи там позиції Брюсселю та Берліну, то Німеччина перегляне своє ставлення до китайських пропозицій.

Також щоразу запити держав-учасниць формату 16+1 до Китаю є індикатором їхніх потреб, які не покриваються через механізми ЄС і у Берліні та Брюсселі зважають на ці індикатори.

Зрештою, на саміті у Софії серед іншого говорилось, що задля посилення значущості формату, його наступні саміти доречно буде проводити на полях таких подій як Форуму “Одного поясу – Одного шляху” – китайської глобальної економічної та інфраструктурної ініціативи, або ж одночасно з проведенням саміту КНР-ЄС. Поки що ця ідея не набула конкретних обрисів, проте, цілком можливо, до її обговорення повернуться на наступному саміті 16+1, який відбудеться у Хорватії у 2019 році.

Саміт ЄС-Китай: обережні кроки назустріч одне одному?

Невдовзі після саміту 16+1 у Софії відбувся й саміт КНР-ЄС у Пекіні. Від ЄС у ньому взяли участь Голова Європейської Ради Дональд Туск та Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.

Схоже, у Китаї сподівалися, що компліментарні статті Лі Кецяна на адресу ЄС, обіцянки продовжувати відкривати китайські ринки для європейських компаній, тісні контакти по лінії Пекін-Берлін та декларована Піднебесною відданість відкритій економіці стане хорошою передумовою для поглиблення відносин і на рівні ЄС-КНР. Подейкували навіть, що китайська сторона схиляла європейців виступити у Світовій організації торгівлі спільним фронтом у економічній війні проти США, яку успішно розгортає і з Китаєм, і з Європою адміністрація Дональда Трампа. Так далеко ЄС усе ж не пішов (Сполучені Штати і дотепер є головним торгівельним партнером Європи) і КНР довелось подавати скаргу до СОТ на США самотужки, а європейці лишень зголосилися надалі працювати разом з китайцями над реформуванням Світової організації торгівлі.

Провальним саміт також важко назвати. Передусім, Дональд Туск скористався ним для того, щоб зауважити зміни світового порядку та закликати Китай, Росію та США до зусиль із попередження “конфліктів і хаосу”. Окрім того, разом із китайською стороною, європейці закликали протидіяти протекціонізму та одностороннім діям, посилювати глобалізацію, протидіяти кліматичним змінам (сторони навіть зголосилися виділити біднішим державам 100 мільярдів доларів для адаптації до вже наявних змін клімату). А посол КНР у ЄС Чжан Мін заявив, що ЄС та Китай є “двома головними силами стабільності та відповідальності”.

Сторони висловили підтримку іранській ядерній угоді, погодилися з необхідністю повної денуклеаризації Корейсього півострова, зголосилися працювати над синергією ініціативи “Один пояс – Один шлях” та європейських інфраструктурних проектів в рамках Трансєвропейських транспортних мереж ТЕN-T (які віднедавна поширюються на держави Східного партнерства). Жан-Клод Юнкер також привітав рішення Китаю дозволити будівництво у Піднебесній хімічного заводу німецької компанії BASF – вартість проекту сягає 10 мільярдів доларів.

Український інтерес

Український інтерес на тлі динамічних відносин ЄС-КНР полягає у тому, щоб вповні скористатися з ініціатив, у втіленні яких зацікавлені як Пекін так і Брюссель. Вікно можливостей у цьому контексті виникає в рамках синергії, яка намічається між китайською ініціативою “Один пояс – Один шлях” та європейською ТЕN-T.

Окрім того, Києву слід приділити більшу увагу формату 16+1. Вже зараз статус спостерігача там має Білорусь і розглядаються нові можливі учасники. Україні варто було б щонайменше провести консультації щодо можливості й собі приєднатися до формату в статусі спостерігача.

Зрештою, Україні варто було б нарешті розпочати діалог щодо перспективи Зони вільної торгівлі з Китаєм. Можливо, перебіг діалогу засвідчить невигідність ЗВТ між Україною та КНР, проте нинішня ситуація, коли Київ не дає жодної відповіді на китайську пропозицію щодо ЗВТ вже тривалий час, має просто непристойний вигляд.

Обережні кроки, які робить назустріч Китаю Європа мали б стати взірцем і для нас. А ініціативи, де інтереси ЄС та КНР співпадають мали б стати об’єктом прискіпливої уваги Києва, особливо на тлі того, що США дедалі більше схиляються до ізоляціонізму, а Росія – до агресії. У такій ситуації Києву варто було б триматися тих, хто щонайменше декларує себе в якості сил стабільності та відповідальності.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]