Вербна неділя – велике свято, яке відзначається за тиждень до Світлого Воскресіння Христового. Його ще називають Квітним або Шутковим тижнем. Це перехідне свято, яке не має фіксованої дати. Його урочисто святкують кожної шостої неділі Великого посту. І після Вербної неділі вже починається Страсний тиждень, який передує Великодню.

Цьогоріч Вербний тиждень припадає на період з 15 по 21 квітня, а Вербна неділя або вхід Господній в Єрусалим – 21 квітня.

Історія свята

Вербній неділі передує Лазарова субота. Вони тісно пов’язані між собою. За день до прибуття в Єрусалим, Христос вирушив до Віфанії, щоб зцілити від хвороби Лазаря, але не встиг. Лазар помер, його сестра сказала Ісусу: “Господи, якби ти був тут, не вмер би брат мій!”. І Христос воскресив померлого. За християнським вченням, після цього Спаситель в’їхав до Єрусалиму на ослику, і миряни встеляли перед ним дорогу пальмовим листям. Оскільки на наших територіях пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки замінили вербними, які починають зеленіти і цвісти. Відповідно, й назва свята змінилася.

Традиції свята

Майже всі церковні свята, особливо ті, які мають дуже давню історію (а Вербна неділя вважається одним з найстаріших свят, згадки про яке знаходять ще в III столітті), рано чи пізно перетинаються з народними обрядами і повір’ями. Тому треба розмежовувати церковні і народні традиції святкування.

Вербна неділя розпочинається з богослужіння в храмах. Люди з собою несуть гілочки верби. Після закінчення літанії священники освячують вербу, яка символізує перемогу життя над смертю. Свячені гілочки приносять до дому і ставлять біля ікон. Викидати їх не можна. Після того, як вони зів’януть, їх потрібно спалити.

Вербна неділя. Михайлівський собор у Києві. Фото: Qypchak

За народними традиціями, вербові гілочки зрізали на світанку Лазарової суботи. Треба було знайти молоденькі деревця, не можна ламати вербові котики біля кладовищ і з тих дерев, у яких є дупла. Освячені гілочки були оберегом дому і його мешканців.

Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. Решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо ввійшовши до хати заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою, а б’ючись, примовляли:

Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Існує і змова на кохання у це свято, коли зламані у Вербну неділю гілочки верби вдома перев’язують червоною стрічкою, примовляючи: “Вербний вузол моє кохання зв’яже. Поки вузол пов’язаний, ніхто моє кохання не розв’яже. Доти, поки верба за іконою лежати буде, доти мене раб Божий (ім’я коханого) не розлюбить, не забуде. Амінь”.

Ще свяченій вербі приписується велика магічна сила. Худобу, яку вперше виганяють пастися, понукають вербою, щоб нечисть не чіплялася. Коли йде град, кидають гілки на двір, щоб стихія зупинилася. Окрім магічних, свячену вербу наділяють лікувальними властивостями.

На столі у Вербну неділю повинні були стояти горіхи з тіста. Їх давали для здоров’я всім членам родини, навіть домашнім тваринам.

Прикмети на Вербну неділю

  • Якщо в цей день дме вітер – літо буде холодним.
  • У Вербну неділю вдарив мороз – рік принесе багато пшениці.
  • Якщо у Вербну неділю тепло й сухо – влітку буде великий врожай фруктів.

Що можна і не можна робити у Вербну неділю

  • За традицією, як і на всі великі свята, суворо забороняється будь-яка фізична праця.
  • В цей день не можна розчісувати волосся, щоб не накликати на себе біду.
  • Не можна сваритися й лихословити.
  • В цей день, вважалося, треба посадити кімнатну рослину. Якщо вона приживеться, то принесе гроші господареві, а якщо зів’яне – бути людині бідній до самої смерті.
  • Вербна неділя – сімейне свято, його зустрічали в родинному колі. Але особливих веселощів не було. Бо сама історія є досить сумною. Ті хто зустрічав Христа, як героя, через кілька днів жбурляли в нього каміння.

Саме тому люди намагалися більше молитися, піклуватися про своїх близьких і поводити себе спокійно.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.