Книга висвітлює історію міста Ірпінь, а також раніше підпорядкованих йому населених пунктів – міста Буча та селищ Ворзель, Гостомель і Коцюбинське від найдавніших часів до сьогодення. Це неупереджений і політично незаангажований виклад історії рідного краю. Книга ґрунтується на документах багатьох архівів, публікаціях у пресі й окремих виданнях і спогадах старожилів. Показано економічний та культурний розвиток краю, його місце на літературній карті України. Адже тут із 1935 року діє Будинок творчості письменників “Ірпінь”. В Ірпені творилася й продовжує творитися українська література. У Ворзелі діє Будинок творчості композиторів.

Сама книга – результат понад 30-літньої роботи директора музею. Результат досліджень і боротьби за право поширювати відомості про рідну землю серед земляків. Ще в 1998 році видавництво “Юніверс” випустило у світ підручник Анатолія Зборовського для ірпінських шкіл “Історія рідного краю. Приірпіння”. Згодом – у 2017 році видавництво “Прометей” видало доповнену “Історію Ірпінського краю”. І ось нині “Юніверс” видав третю книгу. А між тими виданнями автору доводилося розриватися між, власне, дослідженнями, боротьбою за збереження музею та відстоюванням своїх прав.

Дехто уявляє, що робота в музеї тиха й спокійна. В Анатолія Зборовського це зовсім не так. Ірпінський історико-краєзнавчий музей розташований у центрі міста. Є багато охочих влаштувати в цьому приміщенні замість музею якесь кафе чи крамницю. Уже була спроба перенести його у дві кімнати на другому поверсі Будинку культури на околиці Ірпеня. Анатолій Зборовський почав захищатися в газетах, підняв громадськість, і музей залишився в середмісті.

Ті, хто зазіхає на музейне приміщення, зробили цілком логічний висновок: якщо директор не дає знищити музей, то спочатку треба звільнити такого директора. І Зборовського двічі виганяли з роботи. Перший раз – за статтею “невідповідність займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації”. Це після того, як Анатолій Іванович реорганізував шкільний музей у міський, добився надання нинішнього приміщення, двічі оформлював експозицію і 21 рік пропрацював директором музею. Звільнення було таким грубим порушенням трудового законодавства, що Ірпінський суд поновив директора на роботі.

Тоді начальниця відділу культури Людмила Сичук звільнила Зборовського за статтею “систематичне невиконання своїх службових обов’язків”. І так квапилися звільнити, що навіть не придумали, що ж директор систематично не виконував. І Зборовський був знову поновлений на своїй посаді.

У цій справі, окрім бажання захопити приміщення, є ще один аспект. Уже в “Історії рідного краю” Зборовський розповів про борця за незалежну Україну отамана Орлика (Федора Артеменка із Гостомеля). В наступних виданнях оприлюднено інформацію про інших земляків-героїв – полковника Армії УНР Павла Забарила, діти якого були репресовані тільки тому, що їхній батько командував полком в українській армії, про оунівця Степана Мамчура, про збройну боротьбу за Незалежність України. У московської агентури шалену лють викликає правдива розповідь про тих, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність Батьківщини. “Історія рідного краю. Приірпінння” Зборовського в рейтингу газети “Україна молода” увійшла в десятку кращих книг. Але варто було такому собі підполковнику Іванову написати заяву у відділ освіти й звинуватити Зборовського у наклепі на червону армію, бо краєзнавець, бачте, написав (за спогадами старожилів), що радянські солдати в 1943 році були погано одягнені, а декотрі взуті в личаки, як розповсюдження книги в школах було заблоковано. Коли вийшли нові видання, то почали пред’являти претензії, чому книги видала місцева влада, а Зборовський про це написав. Утім, шанувальники історії рідного краю дають високу оцінку краєзнавчим дослідженням Анатолія Зборовського.

Усі учасники презентації безкоштовно отримали по примірнику “Історії Ірпінського краю”. Презентацію провела начальниця відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міськради Євгенія Антонюк.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram