#пройди_світ. Найчисельніша демократія під загрозою, Трамп очолить Німеччину? & Co

У подкасті #пройди_світ команда ПОЛІТподкасту оглядає п’ять найгарячіших новин світової політики

Сьогодні ми пройдемо світ від Індії, яка найближчим часом може перестати бути найчисленнішою у світі демократією, до Німеччини, де наступником Ангели Меркель може стати тамтешній Трамп. А також згадаємо про протести у Франції через, начебто, посягання на свободу слова, режим “навіженого принтера” російської Держдуми та близьке врегулювання багаторічного конфлікту у мусульманському світі.

Найближчим часом Індія може перестати бути найчисленнішою у світі демократією

Дії прем’єр-міністра Індії Нарендра Моді загрожують перетворенням демократичної країни на однопартійну авторитарну державу. Про це пише The Economist. Що ж відбувається в Індії та чому тенденція до занепаду демократії спостерігається у всьому світі?

Побоювання, що Індія стане авторитарною державою виникли ще 2014 року після приходу до влади Нарендри Моді – представника індуїстсько-націоналістичної партії “Бхаратія Джаната” – однієї з двох провідних партій країни. Однак, кількість прихильників прем’єр-міністра швидко затьмарила будь-які сумніви.

Вже у 2020-му під впливом політики нових очільників країни індійська демократія стає неліберальнішою, і на це є декілька вагомих причин. Зараз партія Моді захоплює все більше контролю над державними установами, зокрема над судами й поліцією. І вже багато “гвинтиків” в інституційному механізмі країни стали співучасниками політики Моді, яка набирає обертів та загрожує перетворенням країни на однопартійну державу.

Діяльність Моді змістила центр уваги індійської політики від секуляризму – відділення релігії від світського життя – до індуїстських настроїв. А ворожнеча проти мусульман, яких прем’єр планує позбавити громадянства, значно зросла ще й в усіх соціальних мережах.

Оксфордський професор права Хайтан, стверджує, що індійська політика – це жорстка гра, у якій Моді та його партія грають головні ролі й встановлюють власні правила. “У нас більше немає рівних умов. Ми отримуємо не зовсім однопартійну, але, безумовно, гегемоністичну державу”.

Тож одна з найперспективніших демократичних країн XX століття може перетворитися на одну з найперспективніших авторитарних країн XXI століття. Ще у Магатми Ґанді – індійського “Батька Нації” – політичним ідеалом була держава з мінімальними функціями центрального урядового апарату й можливо не ідеальна, але демократія, яку подальші керівники країни намагалися розвивати.

Індійців часто називали найбільшою у світі демократією, а футурологи XX століття прогнозували, що саме Індія разом із Китаєм стане наддержавою на рівні зі США. Але за рівнем розвитку Індія до США чи Китаю таки не дотягнула, а тепер і її демократичність під питанням.

До речі, траєкторія занепаду демократії в Індії нагадує шлях в інших країнах світу. Аналітики попереджають, що зростання кризової ситуації через коронавірус, поширення авторитаризму й суспільного невдоволення призведе до великих проблем демократії. Наприклад, схожа до індійської ситуація в Угорщині, Польщі та Туреччині. Про авторитаристські замашки лідерів цих країн ми вже згадували в попередніх випусках #пройдисвіту.

Німецький Трамп може стати наступником Ангели Меркель

У п’ятницю, 4 грудня, НЕ відбувся з’їзд Християнсько-демократичного союзу Німеччини. На зустрічі, яка переноситься вже вдруге, мали обрати лідера партії. Але чому сьогодні ми говоримо про події масштабів однієї партії, а ХДС не вдається знайти нову Меркель, та як вони натомість знайшли нового Трампа – спробуємо розібратися.

Новий лідер поведе Християнсько-демократичний союз, керівну партію Німеччини, на федеральні вибори у вересні 2021-го. Вересневі вибори сприймають як початок нової епохи, адже на них обиратимуть нового канцлера. З 2005-го й донині цю посаду посідає Ангела Меркель, проте вона стверджує: на новий термін канцлерства не балотуватиметься.

Читайте також: Епоха Меркель завершилася

Меркель поставила високу планку для свого наступника: у власній державі їй вдалося втримати економічну стабільність в період кризи 2008-го, її правління в більшості німців асоціюється з розвитком, а ще за Меркель Німеччина закріпила за собою роль країни-лідера Європи.

Не дивно, що за весь час перебування на посаді рівень довіри до неї в суспільстві не опускався нижче 50%.

Меркель, очільницю однієї з ключових економік ЄС і чи не найдосвідченішу політикиню серед західних лідерів, не раз називали де-факто лідером Євросоюзу. Вона суттєво впливала на ухвлення Брюсселем рішень – наприклад щодо подолання наслідків фінансової кризи в Греції чи санкцій проти Росії після анексії Криму.

Тож хто бореться за лідерство в найпопулярнішій партії Німеччини? За місце конкурують три кандидати.

Нещодавнє соцопитування демонструє: найбільше німців хочуть бачити на цьому посту Фрідріха Мерца. Мерц – консервативний політик, якого окремі видання іменують “німецьким Трампом” через гучні заяви. Його, серед іншого, звинувачують у прирівнянні гомосексуалізму до педофілії.

Раніше перспективний політик, поступився Меркель лідерством у ХДС ще в нульових – і зник з центру уваги аж до 2018-го – року відходу Меркель від керівництва партією і загострення мігрантської кризи. У 2018-му він ледь не перейняв керівництво партією (отримав 48% голосів, а його суперниця, чинна очільниця партії – 52%).

Відгомін мігрантської кризи відчувається й сьогодні, тож популярність поборників традиційних цінностей серед німців лише зростає, а на цій хвилі зростає і популярність Мерца.

Третє і четверте місце рейтингу ділять між собою двоє політиків-центристів. Номер три – Норберт Реттген – тривалий час вважався аутсайдером цих перегонів, адже підтримкою центристського крила заручився Армін Лашет, що на четвертому місці в рейтингу.

Фаворит партійного естеблішменту Лашет, одначе, не зміг заручитися популярністю Меркель. Репутацію політика заплямувала його непослідовна коронавірусна політика: у ролі прем’єр-міністра Північного Рейну-Вестфалії, він був серед головних адвокатів послаблення карантину в Німеччині.

А невдовзі Гюттерсло – місто у підпорядкованій йому Вестфалії – серед перших в країні впровадило локальний локдаун. Минулого тижня до цього додались звинувачення в кумівстві: федеральна земля Вестфалії уклала багатомільйонний контракт на засоби індивідуального захисту з фешн-компанією, яку пов’язують із сином Лашета.

Мерц уже встиг назвати чергове перенесення партійних зборів підіграванням Лашету з боку партійної верхівки – мовляв, це фора, щоб бідолаха встиг “відбілити” репутацію.

А ви помітили, що друге місце ми пропустили? І це не помилково, адже його посів міністр охорони здоров’я Єнс Шпан, який користується популярністю серед населення, але навіть не є офіційним кандидатом!

Зрештою, вибір лежить на делегатах ХДС, і їхня думка може виявитись далекою від суспільних вподобань. Та рейтинг кандидатів серед громадян Німеччини доводить: сумнівно, що будь-хто із них трьох зможе заручитися підтримкою більшості населення вже на посту.

Прихід на посаду одного з центристів-правонаслідників Меркель, здається, не забезпечить сильного політичного лідерства, а перехід керівництва партією до консерватора-Мерца ймовірно спричинить внутрішній розкол досі найпопулярнішої партії Німеччини. Ці обидва сценарії можуть вилитися в реванш популістичних сил, які, на чолі з партією “Альтернатива для Німеччини”, стабільно нарощують свій електорат.

Протести у Франції через, начебто, посягання на свободу слова

Нині ЗМІ рясніють новинами про протести у Франції, що розпочалися в суботу, 28 листопада.

Низку французьких міст охопили Marches des libertés. Учасники виступили проти ухвалення закону “про глобальну безпеку”. На думку мітингувальників, він забороняє фото- та відеозйомку поліції, що викликало хвилю обурення. Спробуємо розглянути, що передбачає новоухвалений закон і чи вплине він на свободу слова в Франції.

Отож, сумнозвісний закон “про глобальну безпеку” – насправді доволі розлогий документ, який ставить на меті забезпечити новий рівень безпеки в країні. І це питання у Франції справді на часі: нагадаємо, що протягом останнього місяця країну сколихнула серія терактів.

Але в законі є й контроверсійні твердження. Так у статті 24 пропонують притягувати до відповідальності тих, хто здійснює фото- та відеозйомку поліції з метою дискредитації її дій. Якщо ж оприлюднення певних кадрів становитиме загрозу для фізичної та психічної недоторканності правоохоронця, людина також зобов’язана щонайменше сплатити штраф у 45 тисяч євро.

Хоч, як бачимо, по факту обмеження й немає, але громадяни бояться, що інтерпретація поняття “здійснення зйомки з метою дискримінації дій поліціянтів” може бути дуже широкою.

Свою роль зіграв і нещодавній скандал: темношкірого музичного продюсера Мішеля Зеклера побила поліція через недотримання правил карантинних обмежень. Відомо про інцидент суспільству стало саме через те, що перехожі зафільмували його та виклали в мережу.

Тож закон “про глобальну безпеку” зажив слави “закону, що вб’є свободу”. Люди вийшли на вулиці.

Спершу все було доволі спокійно та мирно. Однак у перший же день протестів мітингувальники перекинули мікроавтобус неподалік від площі Бастилії, спорудили барикаду й почали кидати в поліцію різні предмети й бруківку.

Згодом відбулися сутички з поліціянтами: протестувальники почали підпалювати об’єкти, поліція ж зі свого боку застосувала світло-шумові гранати та сльозогінний газ. Що ж в наслідку? Щонайменше 98 травмованих лише правоохоронців.

Очевидно, що жорстокість протестів не могла проігнорувати французька владна верхівка. Так, міністр внутрішніх справ Жераль Дарманен засудив “неприпустимі жорстокі дії проти правоохоронців”. Макрон же назвав демонстрантів “здичавілими людьми й безумцями”. Також чинний глава Франції наголосив, що не слід хибно трактувати зміст закону, адже журналісти та місцеві жителі таки можуть знімати й поширювати матеріали з поліціянтами, окрім вкрай виняткових обставин.

Та все ж, представники парламентських фракцій врахували суспільне невдоволення та домовилися в співпраці з Сенатом запропонувати нову інтерпретацію закону, щоб позбутися усіх “двозначностей”.

То чи зуміє проурядова більшість дійти консенсусу й оптимізувати рішення Нацасамблеї? Не можемо бути певні на 100%. Та все ж, цілком імовірно, адже зараз Макронові варто побоюватись розгоряння запалу демонстрантів, оскільки наразі йому й так приписують “подвійні ліберальні стандарти”. Попри висловлювання президента щодо рівності людей усіх культур та віросповідань, експерти спостерігають не примарний “універсалізм”, а реальні факти расової дискримінації, а також постійних обвинувачень в екстремізмі певних соціальних і релігійних груп.

Режим “навіженого принтера” російської Держдуми

“Путін назавжди” – саме так можна схарактеризувати нові законопроєкти, які Держдума внесла на розгляд минулого тижня за рекордно короткий термін. Чому вони – про “закручування гайок” та для чого така поспішність в процесі ухвалення?

Зважаючи на те, що наступні парламентські вибори відбудуться наступного року, Держдума почала активно до них готуватися та різними способами захищати власну “п’яту точку”, а заодно й Володимира Путіна, чинного глави держави. Парламентарі ввійшли в режим “скаженого принтера”, що вже мав місце у 2012 році та характеризувався ухваленням антиконституційних законів, що обмежували свободу слова, Інтернет, свободу зібрань тощо.

Річ у тім, що нові законопроєкти передбачають покарання за зібрання чи пікети будь-якого виду, заборону агітації в Інтернеті, що фактично унеможливлює ефективну діяльність опозиції та заборону просвітницької діяльності, тобто навчати когось можна буде лише в разі отримання дозволу від держави.

Окрім того, з’явилася вимога звільняти “нелояльних” вчителів чи викладачів. Така ситуація вже траплялася – за опозиційні думки звільняли викладачів-економістів, тож ті, своєю чергою, створили платформу Вільного університету. Тому заборона просвітницької діяльності, підозрюють, стосувалася насамперед саме їх. Та це – не найголовніше із запропонованого.

У Держдумі пропонують забезпечити недоторканність експрезидентам і заборонити притягати їх до кримінальної чи адміністративної відповідальності, зокрема викликати їх на допит чи відбирати майно. Виходить, що навіть у разі програшу Путіна, цей закон буде гарантією його довічної безпеки.

Та найбільшим є блок законопроєктів, пов’язаних із так званими “іноземними агентами”. Так у Росії називають осіб, які нібито намагаються просувати інтереси іншої держави в країні. Тепер до них відноситимуть навіть журналістів видань на кшталт BBC. Це забиває черговий цвях у домовину російської свободи слова.

Ці закони також мають регулювати діяльність закордонних платформ як YouTube, Twitter чи Facebook. Блокувати їх не збираються. Скоріше йдеться про підлаштування їх алгоритмів під побажання Кремля. Так от відео російського блогера-пропагандиста Володимира Соловйова припинили з’являтися в трендах YouTube, тож Роскомнагляд вимагає узгодити правила цієї платформи із законодавством РФ й повернути відео пропагандиста в тренди.

Чому в Кремлі вдаються до таких радикальних методів? Велика ймовірність, що там керуються страхом початку масових заворушень через певні тенденції. Наприклад, протести в Білорусі та Киргизстані, переорієнтування Молдови на проєвропейський вектор розвитку чи навіть ті ж мітинги на підтримку заарештованого губернатора російського Хабаровська, що тривали кілька місяців. Кажуть, що новими обмеженнями чинна влада хоче убезпечити себе перед виборами.

Утім, як показує практика, росіяни знаходять різні способи оминути заборони – це і створення згаданого вище Вільного університету, і вигадка “пікетних черг” на одиночні мітинги, щоб обійти заборону масових зібрань, і запропоноване Навальним і Фондом боротьби з корупцією “розумне голосування”, коли всі незадоволені чинною владою повинні, гуртуючись через соцмережі, голосувати за певного незалежного кандидата. Адже будь-які закони не встоять перед народним невдоволенням.

Близьке врегулювання багаторічного конфлікту в мусульманському світі

Близький Схід не припиняє рясніти цікавими та важливими подіями. У минулому випуску ми розповідали про перемовини Ізраїлю із Саудівською Аравією, сьогодні маємо ще одну новину з Близького Сходу. Саудити сподіваються на те, що незабаром зможуть владнати конфлікт із Катаром, який триває вже більш ніж три роки. Що це за конфлікт та які його можливі наслідки?

Минулого тижня міністри закордонних справ як Катару, так і Саудівської Аравії заявили, що найближчим часом буде вирішений конфлікт 2017 року, який вилився в економічну та дипломатичну блокаду Катару з боку Саудівської Аравії, Єгипту, Об’єднаних Арабських Еміратів і Бахрейну.

Вважається, що деескалація може розпочатися з відкриття повітряного простору Саудівської Аравії для Qatar Airways – катарської авіакомпанії, яка була змушена виконувати польоти через територію Ірану, в обхід території саудитів.

Як ми вже сказали, конфлікт триває із середини 2017 року. Це – час активних боїв у Сирії та Іраку проти ІДІЛ. “Четвірка” країн затоки звинувачувала Катар у підтримці “Ісламської держави”. Навіть більшою проблемою для “четвірки” стала організація “Брати мусульмани”, яку теж активно підтримує Катар, але вважають терористичною в Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах.

Ще “Брати-мусульмани” здобули значний політичний успіх у Єгипті, одній із країн “четвірки”. Однак чинний президент країни скинув їхній режим і “Брати-мусульмани” перейшли в опозицію. Катар підтримував їх як фінансово, так і медійно. Найбільший арабський канал “Аль-Джазіра” активно захищав “братів-мусульман” і надавав їм майданчик для висловлювання.

Ще одна причина конфлікту між країнами – енергоресурси. Катар є потужною нафто-газовою країною і завдяки підтримці терористичної організації ІДІЛ урядовці хотіли отримати контроль над Сирією через, яку можна було би прокласти нафто- та газогони до Європи, що ніяк не подобалося Бахрейну, Об’єднаним Арабським Еміратам і Саудівській Аравії, які мали свої плани на цю країну.

Катар та Саудівська Аравія – союзники США, тому не дивно, що американці докладають чимало зусиль для примирення цих країн. Попри військові бази США, саудити погрожували Катару військовим варіантом вирішення конфлікту, на що жорстко відповіла Туреччина, яка розмістила вже свою військову базу на території Катару.

Очевидно, що такий спротив з боку однієї з країн затоки б’є по іміджу саудитів, які вважалися одноосібним лідером арабського світу, однак виявилося, що Іран і Туреччина готові сперечатися за це звання, а не згодні з політикою Саудівської Аравії країни готові перейти у їхню сферу впливу.

Отже, новина про ймовірне примирення є дуже важливою, адже йдеться не так про конфлікт саудитів із Катаром, як про розкол в арабському світі. До речі, подейкують, що саудити проводять ці перемовини під тиском США без згоди своїх союзників, що додає пікантності цій всій історії.

Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.

Почитати/послухати попередній випуск можна тут.