12 липня о 18:00 на платформі Google meet відбудеться продовження циклу онлайнових лекцій проєкту “Невідомі дисиденти”. Цього разу організатори вибрали помітну постать в шістдесятницькому русі, морального авторитета серед літераторів і навіть серед кримінальних злочинців у таборах. Йдеться про Івана Світличного. Літературознавця, перекладача, правозахисника, організатора культурного життя в 60-70-ті роки в Києві.

Івана Світличного дуже полюбляли молоді літератори та його сучасники. Поет Василь Стус присвятив йому знаменитого вірша “Не можу я без посмішки Івана”. Влучна характеристика образу Івана Світличного – “доброокий” – і стала назвою лекції: “Доброокий”: штрихи до портрета Івана Світличного.

Про цю видатну постать розповість Любов Крупник – кандидатка історичних наук, співробітниця Інституту національної пам’яті. Пані Любов підготувала цікаві факти із біографії Івана Світличного:

Наприклад, у 1943-ому році він втратив пальці на руках при спробі підірвати вантажівку нацистів. Згодом скаліченими руками майстрував книжкові стелажі собі й друзям. Власноруч побудував хату.

Дружина видатного шістдесятника була з роду Терещенків. Доглядала його у засланні, також після другого інсульту й втрати мови й повного паралічу.

Із 1956 до 1960 роки Іван і Льоля жили на Подолі в келії Фролівського монастиря, де на площі 14 квадратних метрів, крім них, мешкали їхні чотири родичі.

Світличний мав велику бібліотеку. Збирав її й у таборі. Перед звільненням відправив понад 200 кілограмів книг до Києва. Його сестра Надія передала бібліотеку дисидента на 10 тисяч томів Харківському університету Каразіна, який він закінчив.

Свого часу він відмовився від радянського громадянства, так само як і його сестра Надія. За антирадянську агітацію і пропаганду Світличного засудили до 7 років суворого режиму та 5 років заслання. На такі великі терміни в СРСР засуджували українських дисидентів, а також кримінальних злочинців.

У таборі брав участь в голодуваннях, найдовше тривало 56 днів, після чого його вага становила 44 кілограмів, до того важив 70. На засланні у 1981 році пережив інсульт та клінічну смерть.

У таборі перекладав із французької Беранже, Бодлера, укладав словник, став авторитетом серед в’язнів різних національностей.

Партнерами заходу виступили літературно-художній журнал “Дніпро”, сайт телеканалу Навігатор ТВ, сайт “Український інтерес”, газета “Культура і життя”, радіо Голос Донбасу, Музей шістдесятництва. Куратор проєкту – журналіст, письменник та блогер Ярослав Карпець.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram