З дитинства батьки навчали нас, що матюкатися не можна. Страхом чи не кожної дитини було, є і буде кинуте зопалу лайливе слово в присутності дорослих, за яким, як правило, слідувало покарання. Навіть Олександр Довженко в автобіографічній повісті “Зачарована Десна” згадував про лайку, як про страшний гріх, описуючи “картину над картинами” страшного божого суду:

“Хто їсть нишком у піст стоянку чи жарить яєчню з салом, – той на гарячій сковороді голим задом, хто лаявся, той, навпаки, лизав сковороду язиком”.

От і нардепка Ольга Богомолець вирішила викорінити цю частину народної культури і зареєструвала в Раді законопроєкт про “Дематюкацію” мови. Реакція суспільства не забарилася. Байдужою не залишилася й очільниця МОЗу Уляна Супрун, яка підійшла до питання з наукової точки зору і розповіла про користь лайки для людського організму.

Насамперед, якщо ви вжили нецензурне слово в слушний момент, щоб описати ставлення до ситуації, і не образили ним співрозмовника, ви трішки оздоровили свій організм. Якщо реагувати матюками на складну неприємну ситуацію, людина відчуває полегшення.

“У цьому разі наше обурення новинами, біль при тренуванні, травмі, тривожність, подив чи переляк знаходять миттєве і досить точне вираження, на що мозок реагує виділенням ендорфінів. Ці нейромедіатори беруть участь у знеболенні чи задоволенні. Слова на “б” чи “с” не замінять якісної анестезії, але дослідження показали ефективність лайки в зменшенні болю, посиленні серцебиття і підвищенні больового порогу. Якщо нам важко і ми одним словом це висловили, мозок це сприймає як запуск програми захисту і нападу – “тримайся!”, – пише Супрун.

Водночас зловживати лайкою не варто. Мозок поступово звикає і перестає реагувати на нецензурщину як на щось екстраординарне.

Лайка – рецепт довголіття

Дослідження доводять, що стати довгожителем можна не лише завдяки виключно здоровому способу життя, зокрема правильному харчуванню та спорту, а й матюкам. Річ у тім, що 100-літній ювілей частіше святкують люди, які не стримують своїх емоцій. А от їхнє пригнічення сприяє розвитку раку і гіпертензії.

Також лайка допомагає людям перезавантажитися після робочого дня. Працівники, які змушені усміхатися клієнтам, частіше прикладаються до чарки вдома, бо їхня психіка – виснажена. Один-два матюки допоможуть частково розвантажити мозок.

Стереотипи – наше все

У суспільстві людина, яка має у своєму лексиконі чимало нецензурних слів, вважається не надто розумною та культурною. Це лише вершина матюкливого айсберга. Насправді, навіть люди із синдромом Туретта можуть вдаватися до потоку лайливих слів, коли налякані чи збуджені.

Вживання лайки у вузькому колі спілкування допомагає вибудувати тісний емоційний зв’язок. Коли колеги починають між собою матюкатися, значить, вони стали командою.

Наука за влучну лайку

Супрун наводить приклад афазії: “У людей з нею порушена мова та її розуміння, але матюкатися вони подекуди можуть чудово. Науковці пояснюють це тим, що лайка не сприймається нашим мозком буквально. Ми не уявляємо саме те, що чуємо і кажемо, та апелюємо до прикрої обурливої ситуації, а не статевих органів”.

Отже лайка обробляється іншими ділянками мозку – глибокими і більш древніми, зокрема амигдалою та базальними гангліями.

Амигдала відповідає і за бажання лаятися, коли щось впало на ногу, і за переляк та відчуття загрози, коли матюкаються нам в обличчя з метою образити. У тварин також саме ця ділянка мозку відповідає за крики в разі загрози чи травми, наприклад, коли котові наступають на хвоста – він верещить. А от в людей стара ділянка мозку пов’язалася із новою мовною надбудовою – обсценною лексикою, яку свідомість зазвичай фільтрує як табуйоване явище.

Найголовніше знати, коли і в яких випадках дозволяти собі матюкатися, щоб це не створювало дискомфорту іншим людям. Негативні емоції необхідно висловлювати, а не перетворювати це в активну агресію з насиллям.

До речі, вишукано лаятися теж можна. В Україні часто говорять про мат, як про явище непритаманне українській мові. Це абсолютний міт. Ненормативна лексика є частиною нашої культури. Ми маємо доволі різноманітний сороміцький фольклор, а сучасні письменники охоче користуються непристойною частиною словника української мови. Детальніше про це у матеріалі “Якщо без “б”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter