До 77-річчя Богдана Ступки: цитати легендарного українського актора

Сьогодні Богдану Ступці виповнилося б 77. Фото: persons-journal.com

Його знають не лише за ролями у кіно, хоча й він знявся у щонайменше ста фільмах. Його пам’ятають за особливу любов до Батьківщини й щирість слів. Його називають людиною-епохою.

Сьогодні Богдан Ступка міг би відзначати своє 77-річчя, однак життя актора обірвалося у 2012 році. “Український інтерес” пропонує пригадати, яким був український актор.

“Я не люблю війну, з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю…”

Народився відомий українець у селищі Куликов, що на Львівщині, під час німецької окупації. До акторства й співу його привчила родина: батько й дядько співали у Львівській опері, а тітка була концертмейстером.

Актором мріяв стати з 17 років, але спочатку вступав на хімічний факультет Львівського університету. Однак, не склавши іспити, пішов працювати до обсерваторії і заочно навчався на філології.

“Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде”

“Я б міг стати хіміком, або звіздарем, але, як бачите, став актором… Мабуть Господь кожному з нас призначає якусь роль у цьому житті”, – розповідав він сам пізніше.

1961 року Ступка закінчив акторську студію при театрі імені Марії Заньковецької, потім працював у ньому. Дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у стрічці “Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка. У 1978 році на запрошення Сергія Данченка, який тоді очолював театр імені Франка, переїхав до Києва.

Кадр із фільму “Білий птах з чорною ознакою”

У 1993 році отримав Шевченківську премію за головну роль у виставі “Тев’є-Тевель” за Шолом-Алейхемом. Роль Тев’є Ступка зіграв щонайменше 300 разів. У 1999-2001 роках був міністром культури, а в 2001 році очолив театр імені Івана Франка.

Цитати Богдана Ступки

“…Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть із будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший…”

“Я, як і Франко, трудоголік. В юності я мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю в театр – і не можу додому відлучитися навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Міркуєш, розмовляєш з людьми, аналізуєш”

“Господу Богу все добре вдалося – і народження людини, і юність, і зрілість. А ось старість – ні. Ідеш по вулиці, а ноги підкошуються. І думаєш: ще недавно бігав, куди все поділося? Адже в людині тільки тіло старіє, а душа залишається молодою”

“Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес”