Чи допоможе Закон “Про приватизацію” залатати дірку у держбюджеті?

Фото: Одеський припортовий завод

У світі вже давно критикують повільність українських реформ. І все ж Україні вдалося започаткувати низку важливих змін, які спрямовані на покращення інвестиційного потенціалу країни. Одна із них – закон про приватизацію, який Верховна Рада ухвалила у першому читані.

Продаж активів або компаній вкрай  важливий для економіки. За вдалої приватизації державних підприємств у країні зростає ВВП, розвиваються бізнес та зайнятість. Тому уряд щороку виробляє план продажу активів, аби “нашкребти” на виконання річного бюджету.

Звісно, державі дуже хочеться здихатись підприємств, які на 99% збиткові та існують лише за кошти громадян. Наприклад, у 2015 році збиткові підприємства витягли з кишень платників податків 56 мільярдів гривень. Це можна порівняти з коштами, які щороку виділяють на Міністерство оборони. Тому приватизація таких об’єктів стала би рятівним колом для держбюджету.

Ось деякі з великих об’єктів, які планують приватизувати цього року:

  1. Другий за величиною виробник аміаку та карбаміду в Україні (ПАТ “Одеський припортовий завод”);
  2. Енергогенеруючі компанії (“Хмельницькобленерго”, “Тернопільобленерго”, “Харківобленерго”, “Миколаїввобленерго”, “Запоріжжяобленерго”, “Черкасиобленерго”);
  3. Однин з найбільших вітчизняних виробників мінеральних фосфорних добрив (ПАТ “Сумихімпром”);
  4. “Банк реконструкції та розвитку”;
  5. Президент-готель “Київський”.

У якому стані приватизація сьогодні

Український уряд постійно допускається однієї помилки, – вважають експерти. Адже думає, що іноземний інвестор тільки і мріє про українські об’єкти. Інвестор – такий собі дурник, який поривається придбати українські підприємства, незважаючи на поганий інвестиційний клімат. Ситуація із флагманом української хімічної промисловості “Одеським припортовим заводом” дуже добре це ілюструє.

На продаж гіганта покладали надії ще за тогорічного українського приватизаційного плану. Третя спроба продати компанію закінчилася фіаско на початку грудня 2016.

На жаль, ми не отримали заявки на участь у приватизаційному конкурсі від потенційних інвесторів, хоча майже десять потенційних покупців висловили інтерес до компанії. Чотири з них, переважно іноземні, надіслали листи про намір придбати пакет акцій в ОПЗ… проте вони, зрештою, не подали заявки на участь у тендері“, – заявили тоді у Фонді державного майна України.

Покупця не знайшли, незважаючи на те, що за завод поставили дуже скромну ціну – до мільярда доларів США. Для порівняння, згідно з оцінками, будівництво подібного заводу з нуля обійдеться приблизно у 1,5 мільярди.

Після невдалої приватизації Одеського припортового заводу почалася дискусія щодо системних змін у процесі приватизації. “Я вважаю, що Фонд державного майна України вимагає негайної реанімації. Ця структура абсолютно неефективна. (…) Зміни у складі керівництва ФДМУ не входять до сфери компетенції уряду, але, якби вирішував я, я би їх всіх звільнив“, – сказав прем’єр-міністр Володимир Гройсман.

Продати об’єкти важко, а особливо за прийнятною ціною через декілька економічних, фінансових або юридичних причин. Існує велика різниця між продажем життєздатної або потенційно життєздатної компанії та продажем права власності на “дохлу кобилу”. Те, чи компанія перспективна, безпосередньо впливає на ціну пропозиції потенційних покупців. Коли інвесторам намагаються всучити “убите” підприємство, а в комунальній власності лишити прибуткові об’єкти, виникають серйозні конфлікти. Наприклад, ФДМУ вже втретє намагається продати 68% акцій “напівтрупа” “Запоріжжяобленерго”. Економічні, фінансові та юридичні проблеми зробили компанію банкрутом, а уряд вважає, що  хтось схопиться за завод руками і ногами.

Ось які поточні державні доходи від української приватизації: виручка знизилась з 30 мільйонів доларів США у 2014 році до шести мільйонів у 2015 році та до мізерних трьох мільйонів у 2016 році. Український уряд  розраховує цього року отримати від приватизації 22 мільйони гривень. Це дуже великі гроші, порівняно із минулими роками. Наскільки вдасться наблизитись до цієї цифри – невідомо.

Що відлякує інвесторів

Порівняння доходів від приватизації за останні роки свідчить про те, що українські реалії (бюрократія, корупція, засилля олігархів) лякають інвесторів. Їх також відлякують новини про можливу повномасштабну війну із Росією, та й саме саме українське законодавство щодо приватизації – неоране поле недоліків.

Ось деякі з них:

1. Після подання заявки до Фонду держмайна України кожному претенденту доводиться сплачувати початковий депозит. Він може складати від п’яти до 20 відсотків від оголошеної мінімальної вартості приватизації. Це надзвичайно велика сума. До того ж вона не повертається вкладнику.

2. Інвесторів відлякують правила українського законодавства щодо розголошення конфіденційної інформації. Учасники торгів неспроможні проводити належне розслідування щодо життєспроможності  компаній.

3. Українське законодавство не надає покупцям такого рівня захисту, як в інших державах. По суті, немає жодних гарантій та компенсацій, тому у інвесторів абсолютно логічно виникає занепокоєння з приводу правових ризиків.

  1. У багатьох інших країнах покупця не обтяжують додатковими зобов’язаннями. Наприклад, йому не обов’язково зберігати робочі місця, модернізувати виробництво та надати соціальні гарантії. Як вже показала українська практика, нездатність інвестора виконати зобов’язання вчасно може призвести до втрати придбаного активу. Прикладом може послугувати тяганина навколо приватизації підприємства “Мотор січ”.

Що дає закон про приватизацію та з чим його їдять

Новий закон про приватизацію, на думку урядовців,  несе в собі чіткі, конкурентні і прозорі правила, зрозумілі як в Україні, так і міжнародним інвесторам.

В документі, який сьогодні ухвалили у першому читанні, змінюють класифікацію ключових об’єктів державної власності. Раніше було занадто багато груп підприємств й незрозуміло, за яким принципом вони потрапляють в ту чи іншу групу. Замість класифікації об’єктів за групами (а, б, в, г…) цим законопроектом пропонують всього дві великі групи. Це підприємства великої приватизації (тобто ті, які оцінюють вище, ніж у 250 мільйонів), та малої (до 250). Об’єктів великої приватизації всього 50-60.

Скасовують також п’ять можливих варіантів продажу. Великі об’єкти продаватимуть через радників, а об’єкти малої приватизації –  через аукціони, електронні майданчики. Таким чином зменшують вплив державного сектору, чиновників на конкурс.

Змінюється формування ціноутворення в процесах підготовки до приватизації. В межах приватизації великих об’єктів покладаються на радників. Це експерти, які зможуть точно визначити початкову вартість підприємства, а не тикатимуть “пальцем в небо”, як це було раніше. До оцінки об’єктів залучатимуть відомі аудиторські компанії, які мають беззаперечний авторитет на ринку і висновкам яких довірятимуть міжнародні інвестори.

Аби вкладники не чекали роками на закінчення бюрократичної процедури, для об’єктів великої приватизації вдвічі скоротили цей термін: з 26 місяців до 12. Для малої приватизації цей строк зменшують з 12 місяців до п’яти. По суті, готують такі законодавчі норми, які давали б гарантію інвестору в майбутньому того об’єкта, який він планує купити. Ставлять обмеження на оскарження у три роки. Тобто, після перевірок на власність інвестора ніхто не має права посягати. Таким чином, інвестора убезпечують від штучного банкрутства.

До списку об’єктів на приватизацію обіцяють не включати підприємства з ризиком банкрутства. Також інвестору ідуть назустріч, пропонуючи спільне управління. Держава допомагає інвестору від моменту підписання договору й до його фактичного отримання.

Що особливо важливо, зважаючи на конфлікт на сході України, у приватизації повністю забороняють брати участь представникам Російської Федерації, як країні-агресору. Також закон дає можливість перевірити кінцевих власників українських підприємств.

У законі є й суперечливі питання. Наприклад, тепер інвестор, що хоче взяти участь у торгах, має сплатити п’ять відсотків від початкової вартості об’єкта як банківську гарантію. Її вкладнику не повертатимуть. Це має застрахувати державу. Проте також це може відлякувати інвесторів, оскільки сума внеску інколи сягатиме десятків мільйонів доларів. “Це один із запобіжників від недобросовісних гравців. П’ять відсотків для об’єктів великої приватизації це велика сума, аби просто брати участь в конкурсі”, – вважає голова Фонду держмайна Віталій Трубаров.

Чи вирішує проблему закон про приватизацію?

Найбільшим викликом  для України є оцінка вартості об’єктів. “Директор не хоче, щоб його підприємство приватизували. Він може трошки мотивувати оцінювача, і той затягне підготовку на роки. Також неточно оцінюють вартість – намагаються дорожче, щоб прокуратура вже точно ні в чому не звинуватила. А в підсумку ніхто не приходить на аукціони з такою стартовою ціною”, – вважає заступник ВРУ Оксана Сироїд.

Проте у Фонді держмайна вважають, що ця проблема відійде у минуле: “Міжнародні організації, котрі братимуть участь у роботі радників своїм же авторитетом будуть підтверджувати правильність і незаперечність цін. Ціноутворення об’єктів малої приватизації утворюватимуть за допомогою ринкових методів, які будуть зрозумілі усім, як у середині нашої країни, так і іноземним партнерам”.

Якщо закон дійсно запрацює, українська пропозиція для інвестора буде дуже привабливою. Інвестори отримають змогу “прийти, побачити, купити”. Їм не потрібно буде витрачати стільки часу і зусиль, як це є зараз.

Володимир Гройсман також підтримує цей закон. За його словами, запуск чесної приватизації дозволить знайти ефективного власника для державних підприємств, відродити на них потужне виробництво і залучити додаткові інвестиції, тим самим ще більше пожвавити економіку.

“Всі знають про тіньові процеси навколо об’єктів, а також те, що держава на сьогодні не є стовідсотковим регулятором цієї галузі. Ми знаємо про корупційні діяння навколо цієї галузі. На мою думку, процес приватизації якраз позбавить нас усіх, і зокрема громадян, від усіх цих фінансових махінацій”, – наголосив Віталій Трубаров.

Високий рівень корупції на всіх рівнях, неефективне управління та судова влада, податкове навантаження відлякують іноземних інвесторів, Потенційним покупцям доводиться грузнути в складних юридичних питаннях, і новий закон має полегшити цю ситуацію. Проте він не є панацеєю – необхідне комплексне налагодження процесів приватизації.

Ганна Пєшкова, “Український інтерес”