Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом

Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом. Фото zakarpattya.net.ua

Вказівник на виїзді з Ужгорода показує відстань у 745 кілометрів до Києва. На сьогодні це найвіддаленіший обласний центр від столиці України. Місцеві мешканці десятиліттями тут живуть за  подвійним часом – за офіційним київським та неофіційним місцевим (на годину пізніше за київський). У цьому – квінтесенція багатьох складних процесів найзахіднішого регіону України.

Сьогоднішнє Закарпаття – це багатющий регіон з величезним потенціалом для стрімкого економічного розвитку та притоку іноземних інвестицій. Що не вистачає регіону для цього, і що стримує його розвиток сьогодні – про все це ми вирішили дізнатися, відвідавши Ужгород та Мукачеве.

Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом. Ужгород. Фото zakarpattya.net.ua

Місцеві жителі вже давно визнають Закарпаття частиною старої Європи, яку колись відібрала радянська влада, приєднавши його до України. Чимало україномовних закарпатців вважають, що вони розмовляють особливою мовою – русинською. Дорогою з Мукачевого до Берегова мені вдалося у цьому пересвідчитися. Місцевий водій, пан Юрій, який вже не один рік возить як гід численних українських туристів по Закарпаттю, впевнений, що він і є той самий русин. “Русини колись мали свою писемність, школи, а коли прийшла радянська влада, то все це відібрали, – розповідає він майже чистою українською, але з особливою закарпатською говіркою. – Це Україні потрібно бути у Європі, а ми вже давно в ній, Закарпаття завжди входило до однієї з країн Європи”, – впевнений закарпатець Юрій. І таких тут чимало.

Хоча у закарпатському діалекті неукраїнських слів не більше, ніж у поліському, проте закарпатці впевнені, що саме це і є русинська мова. Гуманітарна дискусія навколо мови не мала б особливого підґрунтя, якби тут не було економіки. Багато простих закарпатців вважають себе європейцями у тому сенсі, що можуть без перешкод поїхати працювати до Угорщини, чи Словаччини. Чимало з них вільно володіють угорською, тому не мають мовного барʼєру з роботодавцями. Крім того, значна їх частина має і угорські паспорти. Тому їх охоче беруть на роботу, не оформляючи офіційно. Скільки мешканців Закарпаття мають такі паспорти – не знає точно ніхто, за винятком однієї поважної інстанції – Держприкордонслужби. Але їй, наскільки відомо, завдання щодо збору такої інформації поки що не ставили.

Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом. Пункт Пропуску. Фото zak.sfs.gov.ua

Подвійне громадянство на Закарпатті – одна із політико-економічних проблем, яку Київ поки що не хоче помічати. Або не хоче створювати навколо неї зайвого ажіотажу. Адже проблем тут і так вистачає, навіщо штучно створювати для себе ще одну? Бодай декілька днів побувавши на Закарпатті, поспілкувавшись з місцевим людом, розумієш, що подвійне громадянство закарпатців має швидше економічне підґрунтя, аніж суто політичний аспект. Інша справа, що цей аспект уміло використовують у своїх політичних цілях наші сусіди – угорці. Угорські паспорти давали право жителям Закарпаття безперешкодно виїжджати до Євросоюзу (до запровадження безвізу) та швидко знаходити там роботу. Тим більше, що європейські роботодавці значно охочіше приймали на роботу закарпатців із паспортами громадян ЄС, ніж закарпатців з українськими паспортами,  для яких потрібно було виготовляти ще й робочу візу.  Особливо це стосується угорських роботодавців, для яких офіційне оформлення іноземців – значна проблема, оскільки на них потрібно збирати низку документів та сплачувати податки. Рівень зарплат в Угорщині, не найбагатшій країні Європи, та українському Закарпатті відрізняється у рази. І якщо київські зарплати не такі вже й далекі від угорських (особливо зважаючи на тамтешню комуналку та транспорт), то рівень зарплатні в Ужгороді не дотягує навіть до рівня угорської глибинки.

Вільна економічна зона Закарпаття

Закарпаття – один із найбідніших регіонів України. За офіційною статистикою, тут одні з найнижчих зарплат в Україні. Таким самим досить низьким до недавнього часу залишався і рівень залучення іноземних інвестицій. Неофіційно, майже чверть закарпатців вже давно успішно трудиться у країнах Євросоюзу, вкладаючи кошти у рідне Закарпаття. Саме тому приватні будинки тут на вигляд значно багатші, ніж, скажімо, на Полтавщині чи Черкащині.

Але часи змінюються. Чимало іноземних компаній хотіли б відкрити свої підприємства саме на Закарпатті. Регіон поступово виходить у лідери із залучення іноземних інвестицій. По-перше, тут зовсім близько до Європи, що важливо для логістичних процесів, по-друге, значно дешевше коштує робоча сила. Утім, відкриття нових заводів та підприємств наражається на суттєву проблему – брак тієї самої робочої сили. Місцева молодь, пропрацювавши рік-півтора та здобувши необхідні навички, їде на більш високі зарплати до Словаччини та Чехії. Остання вже збільшила квоти на офіційне працевлаштування для українців. А Угорщина та Польща зваблюють до себе через можливість безвізу, аби потім офіційно (а у багатьох випадках і неофіційно) влаштувати на роботу. Інша річ, що робота ця, як правило, на найнижчих посадах і важка фізично.

Дехто з місцевих бізнесменів справедливо вважає, що без підвищення рівня зарплатні та, відповідно, зменшення податкового тягаря на місцевих підприємствах Закарпаттю з кожним роком буде все важче тримати конкуренцію за робочу силу з сусідами. За рік-два регіон не наздожене економічно розвинених та технологічно оснащених сусідів. Для того, аби не втратити те, що маємо, тут потрібно створювати вільну економічну зону, яка стимулювала би розвиток бізнесу та залучення іноземних інвестицій, а відтак і  підвищення заробітних плат. Це питання давно вже на часі. Просто за багатьма іншими  нагальними проблемами та відсутністю дієвого лобі у парламенті очільники Закарпаття його поки що не порушували. Місцевим же олігархам і з цією проблемою живеться непогано, тому вони навряд чи лобіюватимуть у Києві ВЕЗ “Закарпаття”.

А замислитись над цим офіційному Києву варто було вже давно. Аби вивести регіон із бідності й  підвищити  його економічний рівень, потрібні нестандартні рішення. Інакше проблему другого паспорта тут не вирішити. І матимемо у недалекій перспективі ситуацію, яка нагадуватиме Крим. Населення, геть незадоволене центральною владою, більше цінуватиме паспорти іншої держави, аніж України. Здається, ми це уже зовсім недавно проходили…

Ближче до 12 столиць Європи, ніж до Києва

На Закарпатті жартують, що з Ужгорода ближче дістатися до 12 європейських столиць, ніж до Києва. У прямому й переносному сенсі. Транспортна проблема не дає змоги регіону розвиватися ні економічно, ні залучати європейських інвесторів. Із Києва до Ужгорода сьогодні курсують три потяги. Мінімальний час у дорозі – 13,5 годин, що  значно довше, ніж доїхати, приміром, із Парижа до Ніцци (за приблизно однакової відстані). З іншими регіонами Закарпаття пов’язане ще гірше – всього один потяг з’єднує  Ужгород із Харковом та Одесою. З Дніпра до Закарпаття можна дістатися лише через Київ. До нових транспортних негараздів додався і місцевий аеропорт, який уже більше року не працює.

Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом. Аеропорт. Фото citylife.uzhgorod.ua

Аеропорт – основна транспортна артерія регіону. І неабиякий плацдарм для подальшого його  розвитку. Це добре розуміє голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль, але не завжди знаходить підтримку у столиці. Очільник регіону готовий віддати аеропорт у концесію інвесторам, аби тільки він запрацював. Перемовини велися з управляючою компанією, яка оперує аеропортом в угорському Дебрецені. Але окрім зацікавлення та обопільних реверансів, справа далі не зрушила. Та це й зрозуміло. Аеропорт в Дебрецені вже кілька років є однією з основних баз угорського лоукоста WIZZ Air. Це найбільший регіональний аеропорт сусідньої держави. Своїм стрімким розвитком за останні два роки він не в останню чергу завдячує і мешканцям Закарпаття. Від Ужгорода до Дебрецена всього 130 кілометрів, що робить угорський аеропорт привабливим для українських пасажирів. З Дебрецена угорська Wizz Air сьогодні літає до Лондона, Ейндховена, Мальме, Парижа і Тель-Авіва, звідси ж виконується декілька чартерних рейсів. Саме тому додатковий потік із України аеропорту “Дебрецен” дуже і дуже потрібен. Це підтверджує Ласло Тамаш, керуючий аеропорту “Дебрецен”. “Після введення безвізу для українців щомісяця ми фіксуємо значне зростання кількості українських пасажирів на нашому летовищі”, – зазначив він. Не дивно, що угорська управляюча компанія не хоче братися за ужгородський аеропорт, аби не створювати собі потужного конкурента.

Ще більше конкуренцію з боку Ужгорода відчувають у Словаччині. Ужгородський аеропорт розташований всього за 2 кілометри від словацького кордону, тому під час посадки усі літаки неминуче повинні були заходити у повітряний простір сусідньої держави. Міждержавна угода про спільне використання авіапростору діяла до червня 2016 року. Відтепер, аби відновити її дію, потрібна вже згода не словацької сторони, а структур ЄС. Брюссель тепер не поспішає видати сертифікату експлуатанта навігаційним системам Ужгородського аеропорту. Чимало аналітиків це рішення євроструктур напряму пов’язують із відновленням активної роботи аеропорту в Кошице. Але хоч би як там  було насправді, Київ у особі міністерства інфраструктури не особливо активно порушує  це питання перед європейськими колегами.

У разі роботи ужгородського летовища регіон отримав би неабиякий стимул для розвитку. Вже сьогодні чимало іноземних туристів з Англії, Ізраїлю та Швеції, які прибувають дешевими авіалініями до Дебрецена, обов’язково на декілька днів вирушають до Ужгорода або Мукачевого. І це лише початок. Уже сьогодні, щоб потрапити до багатьох ужгородських та мукачівських приватних стоматологічних клінік та кабінетів, потрібно записуватись на місяць-півтора наперед. Клієнти з Угорщини, Ізраїлю та США спеціально приїздять до Закарпаття на тиждень-два, аби полікувати зуби. Адже вартість послуг тут і в клініках Угорщини різниться  вдвічі-втричі.

За умови прямих перельотів Wizz Air або МАУ до Закарпаття збільшиться число іноземних туристів, які приїдуть на відпочинок та лікування до знаменитих мінеральних курортів регіону – Свалява, Синяк та Поляна. Закарпаття – унікальний регіон в Україні для розвитку туризму. На території у 12,7 тисяч кв.адратних кілометрів сформувалися абсолютно різні кліматичні зони – Карпатські гори, рівнини, де вирощують виноград, а також курорти з мінеральними та термальними водами. Закарпаття –  регіон №1 в Україні щодо розвитку гастрономічного туризму. Українська, угорська та румунська кухні, які можна тут скуштувати за помірні ціни, десятки гастрономічних фестивалів та свят – все це неабиякий потенціал для розвитку туризму й припливу іноземних гостей. І що дуже важливо, туристичний сезон на Закарпатті триває цілий рік. Близькість до Європи однозначно збільшить тут кількість туристів із країн Євросоюзу. Але для цього потрібно декілька умов – якісні дороги, аеропорт і, звісно, уміла промоція регіону.

“Дорожній експеримент” Закарпаття

Сказати, що на Закарпатті погані дороги – нічого не сказати.  Єдина справді хороша автомагістраль – міжнародна траса Київ–Чоп. Усі інші – або з ямковим ремонтом і потребують знову латання, або ж геть погані. Останніх – переважна більшість. Особливо це стосується міжрайонних доріг та шляхів у гірській місцевості. Автошляхами їх важко назвати, радше – напрям руху. Найприкріше те, що до останнього часу погані дороги залишалися і до багатьох туристичних обʼєктів.

Але крига скресла і тут. У грудні 2016 року Верховна Рада України нарешті включила Закарпаття до переліку регіонів, де розпочав втілюватися дорожній експеримент. Його суть полягає в тому, що 50% коштів від перевиконання митницею надходжень до державного бюджету йтимуть на ремонт автодоріг регіону. За умов недостатнього фінансування ремонту автошляхів із загальнодержавного бюджету отримання коштів від митниць – неабияка фінансова допомога регіональним бюджетам. І ось експеримент у дії. Лише у червні Закарпаття отримало від митниць рекордну суму у 90 мільйонів гривень, яку вже використовують на ремонт та облаштування автошляхів. За словами Геннадія Москаля, за півроку від “дорожнього експерименту” область отримає 170 мільйонів гривень на ремонт автошляхів, що на порядок більше, ніж заплановані кошти з Державного резервного фонду на облаштування закарпатських доріг.

Закарпаття – поки що без аеропорту, але з дорожнім експериментом . Фото zk.ukravtodor.gov.ua

Завдяки такому фінансовому “вливанню” до кінця року на Закарпатті обіцяють відремонтувати автошляхи до знаменитих Лумшор та Рахова, де міститься географічний центр Європи, і ще на декількох важливих транспортних артеріях регіону. І це лише початок. Знову пригадую нашого закарпатського водія, з яким хотіли поїхати до одного з селищ біля угорського кордону. “Навіть якби ви заплатили вдвічі більше, не поїхав би туди – там доріг просто немає, а поламати “буса” не хотілося б”, – ось його відповідь. Сподіватимемося, що вже наприкінці року закарпатські водії не відмовлятимуться їхати і за цими маршрутами. А поганих доріг на Закарпатті залишатиметься все менше і менше.

Володимир Царук, Центр розвитку туризму України, спеціально для “Українського інтересу”