Забутий київський храм

Церква трьох святителів. Акварельний малюнок Федора Солнцева, 1843 рік. Фото надане автором

752 роки. Саме стільки простояла на пагорбах Старого Києва церква, відома під двома назвами: Василівська або ж Трьохсвятительська. Зараз про неї майже всі забули. Навіть автентичних зображень збереглося відносно небагато – поодинокі малюнки, кількадесят фотографій. Єдиним нагадуванням досі є вулиця Трьохсвятительська. Щоправда, тепер вона не доходить до місця, де колись була однойменна церква.

Історія споруди почалася у далекому 1183 році. То був період роздробленості Русі, князівських усобиць і половецьких набігів. На київському престолі вже втретє – Святослав Всеволодович, праправнук Ярослава Мудрого і один з персонажів “Слова о полку Ігоревім”. На межі столичного дитинця, поблизу оборонних стін і Михайлівського Золотоверхого монастиря, він звів церкву Святого Василя. Щодо походження назви, то найбільш поширеною є така версія: раніше на цьому місці стояла однойменна дерев’яна церква, побудована за наказом Володимира Великого у 988 році. А небесним покровителем великого князя був саме Святий Василь (Василій Великий).

Кам’яній церкві, що постала 1183 року, випало стати однією з останніх, зведених у давньому Києві за візантійськими традиціями. Невеликий храм із однією банею виглядав досить просто і скромно. Він вважався “придворним”. Тут часто молився сам князь зі своєю родиною.

Наприкінці 1240-го Василівська церква, на відміну від сусідньої Десятинної, витримала монгольську навалу. Проте, очевидно, зазнала пошкоджень і протягом наступних чотирьох століть повільно занепадала.

Відродження почалося у 1630-х, коли Київську митрополію очолив Петро Могила. Василівську церкву реставрували і переосвятили. Відтоді вона називалася Трьохсвятительською – на честь Василія Великого, Іоана Золотоуста і Григорія Богослова, трьох Отців Церкви, які жили у IV – V століттях і зробили великий внесок у формування християнської догматики. Права на церкву отримав Києво-Братський Богоявленський чоловічий монастир, що на Подолі. Приблизно тоді проклали й Трьохсвятительську вулицю. До речі, у XIX – XX століттях вона простягалася від Європейської площі аж до Андріївського узвозу, і тільки 1958 року її вкоротили на третину, відокремивши Десятинну вулицю.

Трьохсвятительська ж церква знову постраждала у вересні 1658 року. Цього разу під час того, як вірні Іванові Виговському козаки намагалися вибити з Києва російський гарнізон. Гарматним вогнем були зруйновані склепіння і баня. Тільки на межі XVII – XVIII століть за митрополита Варлаама Ясинського відбулася чергова реконструкція. Споруда набула форм тридільної української церкви у стилі козацького бароко. Ще через півстоліття коштом козацтва до південної стіни храму прибудували приземкувату капличку, а в самій церкві встановили пишний іконостас із різьбленого й золоченого дерева у стилі рококо.

Дзвіниця Трьохсвятительської церкви, збудована за проектом Володимира Ніколаєва. 1900-ті роки. Фото надана автором

Чергова новація з’явилася на початку XX століття. Протягом 1901–1904 років за проектом київського архітектора Володимира Ніколаєва звели триярусну цегляну дзвіницю – у модному тоді псевдоросійському стилі.

Аерофотознімок 1918 року (фрагмент). Зліва направо: Андріївська, Десятинна, Трьохсвятительська церкви і Михайлівський Золотоверхий собор.
Фото надане автором

1905 року з Подолу до Верхнього міста проклали Михайлівський механічний підйом (фунікулер) – одну з найбільших туристичних принад Києва. Верхню станцію облаштували поруч із Трьохсвятительською церквою. Відтоді зображень храму побільшало. Адже коли фотографували фунікулер, на знімок часто потрапляла і церква.

Сумні часи для храму прийшли зі встановленням більшовицького режиму. Вже 23 березня 1919 року Трьохсвятительську вулицю перейменували на Жертв Революції. Через десять років розібрали дзвіницю. З цього приводу Одеська кінофабрика навіть випустила “Кіножурнал”, де містився епізод під назвою “Церкву Трьох святителів”, за вимогами робітників, – на цеглу”.

А потім настала “безбожна п’ятирічка”, коли тисячами створювалися “безбожні ударні бригади”, лунали гасла “забути ім’я Бога до 1 травня 1937 року” і масово облаштовувалися антирелігійні музеї. З Харкова до Києва переїхали вищі владні структури УСРР. На місці Трьохсвятительської церкви і Михайлівського Золотоверхого монастиря запланували звести урядовий центр. Вже до кінця 1935-го Трьохсвятительську церкву повністю знесли. Невдовзі завершили руйнування і Михайлівського собору. Одразу ж, протягом 1936–1939 років, місце Трьохсвятительської церкви забудували спорудою ЦК КП(б)У в стилі сталінського ампіру (архітектор Йосип Лангбард). Від храму не лишилося й сліду. А от місце Михайлівського Золотоверхого собору так і кинули порожнім…

11 вересня 1992 року Трьохсвятительській вулиці повернули історичну назву. Потім, за першого президентського терміну Леоніда Кучми, відновили Михайлівський Золотоверхий собор і дзвіницю. А от про відбудову Трьохсвятительської церкви не йдеться. Вже вісім десятиліть тут височіє масивна споруда архітектора Лангбарда. Тепер у її стінах – міністерство закордонних справ України.