Як дружини ветеранів АТО адаптуються до нового життя

Як дружини ветеранів АТО адаптуються до нового життя. Фото: "Український інтерес"/Олександр Бобровський

Від початку бойових дій на Сході України важливе місце у нашому суспільстві посідає проблема соціально-психологічної адаптації учасників АТО. І, за словами голови ГО “Побратими” Артема Денисова, аби адаптація була ефективною, працювати потрібно не лише з самими бійцями, а й з їхніми сім’ями.

“Ми розуміємо і віримо, що говорити про психосоціальну адаптацію ветеранів без залучення членів їхніх родин – неможливо. Бо ці люди завжди поруч, це їхня основна підтримка. Вже три роки працюємо з ветеранами АТО. І адаптація дружин – це було лише питання часу. Адже запити надходили. За сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив та Embassy of Canada in Ukraine ми розпочали тренінг для жінок”, – каже Артем Денисов.

Артем Денисов, голова ГО “Побратими”: Ми розуміємо і віримо, що говорити про психосоціальну адаптацію ветеранів без залучення членів їхніх родин – неможливо. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Зараз у групі займається 27 дружин ветеранів АТО. У кожної своя життєва історія. Але їх поєднує прагнення зрозуміти себе, подолати стрес, знайти ресурс для життя і прийняти ті зміни, які з’явилися. На заняттях займаються у групі і індивідуально зі спеціалістами.

“Казати, що наслідки війни відчувають тільки люди, які були там – не зовсім коректно. Адже ті, хто чекав, так само переживали психотравмуючі події та високий стрес. Ми намагаємося зберігати принцип “рівний рівному”. Жінки співпрацюють між собою, а ми просто даємо інструмент. Тобто всю основну роботу роблять вони. А тренери виступають підтримкою і гарантують безпеку у цьому колі”, – зазначає тренер Артем Денисов.

За його словами, основний запит, з яким приходять дружини – це або “Я хочу бути ефективною підтримкою для свого чоловіка”, або “Я хочу щось для себе”. Але ці два бажання пов’язані, бо щоб бути ефективною підтримкою для когось, треба подолати власні страхи. Над цим і працюють тренери з жінками.

“Ми не допомагаємо, ми надаємо підтримку тим, хто хоче того. Якщо людина не має бажання, то який би інструмент ми не давали – змін не буде. Ми не зрозуміємо людей, які були у бойових діях, бо ми там не були. Зрозуміти – ні, підтримати і прийняти – так”, – зазначає тренер.

Артем Денисов: Ми не допомагаємо, ми надаємо підтримку тим, хто хоче того. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Він додає, що після тренінгу дійсно помітні позитивні зміни. Жінки починають відстоювати свої кордони, свої ресурси. Проявляється їхня сила. Ці слова підтверджує й тренер Лариса Радченко, яка сама не лише дружина ветерана АТО, а й учасник бойових дій.

“Для мене участь у тренінгу для дружин ветеранів – це певний виклик, але я сама дружина ветерана і розумію їхній стан. Розумію, з чим вони стикаються, як з цим бути і як з цим працювати. І мені це подобається, бо я відчуваю свою користь”, – каже Лариса.

Вона розповідає, що першим з війни повернувся її чоловік. Сама ж після того ще 9 місяців була на фронті. Служили в одному полку, але в різних підрозділах. Іноді доводилося бути разом у зоні бойових дій. Але це, за словами жінки, було помилкою.

Лариса Радченко, тренер, дружина ветерана АТО, учасник бойових дій. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

“Як на мене, це була велика помилка. Але я вже потім зрозуміла, що не варто було цього робити. Зараз вже пройшло 2 роки, а наслідки я ще й зараз долаю і працюю з цим. Мені пощастило, що я чоловіку передала родину і він піклувався про неї. Бо коли я повернулася, спочатку була така ейфорія, що я вдома і родина поряд, все наче добре. Але потім мене почало “накривати”. Дуже важко було зрозуміти проблеми звичайних цивільних людей, які живуть мирним життям”, – розповідає жінка.

Вона додає, що такий емоційний стан її лякав. Та й подруги не розуміли. Вона хотіла їхати назад на фронт, до своїх побратимів. Але розуміла – рано чи пізно доведеться повертатися до мирного життя.

“Я зверталася за реабілітацією, у санаторіях відпочивала, але це нічого не давало. Це просто був відпочинок. Я була виснажена психологічно. Бувало, що ввечері приходила, мене “накривало” і я просто лежала і плакала. Удень відволікалася на роботі – очолила організацію учасників АТО. Та й чоловіку було страшно. Він не знав, що робити зі мною. А я зрозуміла, що сама не впораюся. Почала шукати і приїхала до своїх хлопців у полк, щоб декілька днів з ними побути. І якраз там проходив вступний тренінг, я потрапила туди і зрозуміла – це те, що треба”, – розповідає Лариса Радченко.

Вона додає, що не варто плутати поняття адаптації з реабілітацією. Адже реабілітація – це повернення людини до стану, який передував травматичним подіям. А після війни це практично неможливо.

“Людина, яка йде на війну – вона йде зі звичайного життя. І той час там вона сильно змінюється, змінюються її цінності, уподобання. І дружина, яка чекає вдома, теж змінюється. Бо на той період, коли чоловік на війні, вона переймає на себе його функції. Фактично, вона починає нести тягар родини: і заробляє сама, і дітьми займається, і по господарству. Це її змінює. І коли повертається чоловік, зустрічаються зовсім нові люди. Чужі люди. Починається період знайомства. Але чоловіки часто не розуміють цього, вони думають, що жінка була у безпеці і з нею все добре. Але вона чекала, вона хвилювалася. А чекання виснажує дуже сильно”, – каже тренер.

Жінка розповідає, що після тренінгу вона почала розуміти не лише саму себе, а й те, що відбувається з її чоловіком. Лариса Радченко пройшла навчання з тренінгу посттравматичного зростання, який вела Едіта Марчер (директор Bodynamics Int, Данія). Також отримала другу вищу освіту з психології соціальної роботи. І зараз з радістю допомагає жінкам, які потрапили у таку ж ситуацію, в якій вона була сама.

“У цих жінок немає проблем. Це скоріше відсутність розуміння, що відбувається. Я навчилася давати раду собі, своїм станам, підтримувати себе і свого чоловіка. І на певному етапі зрозуміла, що маю ресурс, щоб йти і надавати підтримку іншим”.

Ірина Савчук, “Український інтерес”