Поляки ухвалили
Поляки ухвалили "антибандерівський" закон. Що далі? Відповідає Володимир Горбач. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

У ніч на 1 лютого Сенат (верхня палата парламенту) Польщі ухвалив так званий “антибандерівський” законопроект. Документ визначив злочинною участь “бандерівців” у знищенні єврейського населення та геноциду громадян міжвоєнної Польщі на території Волині та “Східної Малопольщі”, тобто Галичини. Порушників нового закону каратимуть або штрафами, або ув’язненням до трьох років.

Політичний аналітик Інституту Євроатлантичного Співробітництва Володимир Горбач пояснив “Українському інтересу”, звідки та чому цей закон з’явився та які наслідки він матиме у стосунках між Україною та Польщею.

Закон – реакція на національні образи

Цей закон змінює політику польського Інституту національної пам’яті. Він доповнює її новими тезами. В Україні документ відомий протидією так званої ідеології “бандеризму”, але насамперед це стосується саме польської національної пам’яті. Поляків дуже ображає, коли в медіа чи на міжнародній арені в побутовому сенсі вживають термін “польські концтабори”. Поляки неодноразово казали, що вони хоч і були на території Польщі, але вона була окупована Третім Райхом, а тому табори німецькі. Вони намагаються протидіяти оцим “польськім концтаборам”. Але ж є тема відносин з Ізраїлем, тема геноциду еврейського народу, яка також боляче сприймається євреями. І не треба забувати про тему всіх інших колаборантів Третього Райху – вона теж присутня [в законі], це стосується і Польщі. Тут вже виникає бажання заперечити частину польської історії, яка стосується теми антисемітизму. Отже, це реакція нинішньої польської [політичної] еліти на національні образи.

Здебільшого, ця тенденція намітилася в Польщі давно. І цей закон – ще один крок у напрямку, якого дотримується правляча фракція “Право та Справедливість”. Чому так у Польщі все відбувається? З одного боку – глибока психологічна травма керівництва цієї партії, нанесена загибеллю екс-президента Леха Качинського. Реакція на трагедію з боку тодішньої правлячої партії на чолі з Дональдом Туском, на переконання Ярослава Качинського та інших чинних лідерів “ПіСу”, була неналежною. Це спричинило психологічний конфлікт між двома групами, який поділив Польщу та насамперед польський політикум на дві непримиренні частини. І в цій внутрішній політичній динаміці почали перемагати саме націонал-консерватори “ПіСу”, бо вони апелювали до базових, історичних тем образ і комплексів польського народу. Лібералам з “Платформи обивтельської” не було чого протиставити. Такий напрям все більше опановував польських виборців, тому навіть депутати “Платформи” змушені голосувати за такі закони, бо відповідна зміна відбулася серед виборців.

Польща – ізгой у ЄС

З іншого боку Польща перебуває в Європейському союзі в дуже непрестижному становищі. Нова польська влада є певним ізгоєм серед своїх колег у ЄС, можливо, крім Угорщини [прем’єр-міністра Віктора] Орбана – він єдиний союзник Польщі Качинського в Євросоюзі.

Уряди “ПіСу” позбавлені можливості розвиватися в економічній темі, тому що багато повноважень делеговано інститутам ЄС, і туди вони втрутитися просто не можуть. Вся енергія, весь політичний потенціал спрямовується у русло соціальної та гуманітарної теми – політики національної пам’яті. На жаль, це не покращує відносини Польщі із сусідами, навпаки – поглиблює зовнішні бар’єри. Політика польської національної пам’яті має дуже серйозний зовнішньополітичний вимір, і він стосується не тільки сусідів, а й навіть Ізраїлю.

Кожна країна по черзі переживає таку кризу відносин з новою польською політикою пам’яті. Взяти хоча б Литву, коли поляки занадто переймалися правами польської меншини у написанні їхніх прізвищ литовською мовою. Є проблема з Німеччиною. Раніше Туска сприймали як союзника [канцлера Ангели] Меркель, а ворог Туска – Качинський таким бути не може, тому Німеччина розглядається як загроза польській ідентичності. Західні терени сучасної Польщі відносно недавно в історичному плані стали польськими, а до того їх контролювала Німеччина. Перед вступом до ЄС у польському суспільстві довгий час панували побоювання, що після вступу німці заявлять свої права на реституцію – відновлення приватної власності на землю, будинки та інші об’єкти. Але цього не відбулося, і саме західні регіони Польщі найінтенсивніше розвиваються, зокрема, завдяки близості Німеччини, її грошей, туристів та бізнесу.

“ПіС” намагається утримати та поглибити владу

Щодо України. Звичайно це поглибить українсько-польські суперечності. Польський уряд тягне зовнішню політику туди, де він відчуває себе впевненим та компетентним, а таким він відчуває себе в минулому – в історичних міфах та травмах народу. Одна з них – втрата Східних Кресів, тобто Західної Білорусі та західних регіонів України, які колись контролювалися польською державою. Ця тематика вибрана “ПіСом” як технологія поглиблення та утримання своєї політичної влади всередині самої Польщі. Вони насамперед борються зі своїми внутрішніми політичними конкурентами, але це неминуче призводить до суперечностей зі своїми сусідами, зокрема з Україною. Акцент робиться саме на негативі і подається польському суспільству у відриві від історичного контексту. Поляки фокусуються на власних історичних травмах та поразках, тому всі, хто їм ці травми та поразки наносив, сприймаються як ворог і агресор, таке собі джерело зла.

Українці зовсім інакше себе сприймають у цих відносинах. Історична спадщина ОУН-УПА в нашому контексті означає боротьбу за незалежність України насамперед від Радянського Союзу, хоча були елементи боротьбі за незалежність і від Польщі Пілсудського. На жаль наші історичні контакти та діалоги, формули “Пробачаємо і просимо пробачення” не спрацьовують – ми можемо це констатувати. Єдиним виходом може бути зміна формули на визнання права кожної сторони оцінювати по-своєму ці історичні події. Тобто, “право бути не згодними”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram