Українські військові вже за два-три роки можуть отримати крилаті ракети “Нептун”. Зброю успішно випробували минулого тижня. Вона точно вражає і наземні, і морські цілі. Цей проект розроблений і створений виключно українськими виробниками та конструкторами. Чому Україна зробила ставку саме на “Нептун”, і як нам так швидко вдасться перейти від проекту до масового виробництва, “Українському інтересу” розповів військовий експерт, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Залізо, мізки та гроші: як роблять ефективні ракети
Військова розробка оцінюється за такими критеріями: тактика, техніка та економіка. Тактика – це коли військові зрозуміли, яка саме зброя їм потрібна для тих чи інших завдань. Техніка – це розробка оборонно-промислового комплексу під цю потребу. А економіка – це фінансова доцільність: ресурси держави завжди обмежені. Екперт пояснив на прикладі: військові замовляють, оборонно-промисловий комплекс пропонує розробки на вибір, однак у держави бракує ресурсів, щоб реалізувати найкращий проект. Якщо ворог стоїть перед воротами, а у держави мало коштів, вона має обирати оптимальні проекти, які швидко дадуть віддачу.
Ефективна зброя – це не лише технічна розробка та гроші на її втілення, а й команда: виробники, конструктори та керівники проекту. Тому що навіть елементарний проект можна занапастити бездарним керівництвом. А будь-який безнадійний, начебто ризиковий проект, завдяки злагодженій команді можна зробити вдалим.
Потенціал крилатої ракети “Нептун”
“Нептун” уже незабаром може потрапити на озброєння української армії, тому що вона швидко розроблена на основі готових технічних рішень і коштує відносно недорого. Усі спеціалізовані українські підприємства долучилися до створення цієї ракети. Якщо подивитись уважно відео випробувальних запусків “Нептуна”, то ми бачимо, що контейнер схожий на аналогічний від ракетного комплексу С-300. А деякі стартові елементи – від С-200. Фактично, це оптимальне поєднання можливостей, щоб зробити ефективну ракету. На думку експерта, упродовж двох-трьох років цей комплекс доведуть до серійного виробництва, і оснастять цією “довгою рукою” берегові війська.
Ракетне озброєння цінне тим, що знищує цілі на максимально великій відстані. До початку війни найбільшою була ракета “Точка”, але вона не завжди влучала в ціль. Наступною “довгою рукою” стала реактивна система залпового вогню “Смерч”. Вона вражає об’єкти противника на відстані 70 кілометрів, але вона дуже потужна і знищує все на великому просторі довкола цілі. Нині Україні дуже потрібна точна і недорога “довга рука”.
Що ж до ракети “Нептун”, про її реальні тактико-технічні характеристики ми зможемо говорити, коли закінчимо повний цикл випробувань. Експерт дуже здивований, що випробування були публічними, адже на перших етапах завжди є ризик несподіваної поведінки ракети. “У цьому сенсі ми радше вирішували пропагандистське завдання з точки зору показу можливостей українського оборонно-промислового комплексу, ніж демонстрації окремих тактико-технічних характеристик”, – пояснив Сергій Згурець.
Хто розробляє нові українські ракети
Конструкторське бюро “Луч” працює над двома проектами: ракетний комплекс “Вільха” та крилата ракета “Нептун”. Існує ще й інша вісь, яка розробляє ракетне озброєння – це КБ “Південне”. Воно створює ракетні комплекси “Сапсан” і “Грім-2” (для іноземного замовника), а також власну крилату ракету “Коршун”.
Усі ці проекти з’явилися значно раніше, ніж реальна потреба в них. Коли ми говоримо про ракетний комплекс “Грім-2”, то це продовження проекту “Сапсан”, коріння якого сягає ще 2006 року. Керівництво нашої країни розглядало проект ракети “Нептун” ще з 2010 року. Але поки не було військової загрози, ті чи інші пропозиції конструкторських бюро сприймались як забаганки. Держава ігнорувала обидва ці проекти.
Чому два роки для такої розробки – недовго
Існує декілька етапів випробовування таких розробок, зокрема попередній, заводський і військовий, після кожного з яких вносять зауваження та доопрацювують ракети. До прикладу, перше випробування відомої американської ракети “Томагавк” відбулося у 1977 році. Однак на озброєння їх прийняли лише після чотирьох років випробувань – у 1983-му. А за словами експерта, радянським військовим знадобилось близько семи років після захоплення розробки німецької ракети А-4, щоб доопрацювати її та озброїти нею війська.
Підготували Антон Владиславський і Леся Ярошенко, “Український інтерес”
