Василь Шкляр презентував у Києві новий бандерівський роман “Троща”

Васил Шкляр презентував новий роман у Києві. Фото: Український інтерес / Катя Пташка

Історія повторюється. Якщо це стається, то значить ми не навчилися робити правильні висновки. Ворог, який був у 50-ті роки минулого сторіччя на західній та ХХІ сторіччя на східній Україні, один. Він не змінився. Лиш сила його на території нашої країни стала слабша.

Декілька місяців тому українці побачили новий роман Василя Шкляра “Троща”. “Був 1949 рік. УПА вже давно перебуває у збройному підпіллі. Гинуть день-у-день найкращі хлопці, найкрасивіші дівчата. Це Троща, панове. Це Троща”, – каже про нову книжку автор.

На презентації у Києві український письменник розповів, що лягло в основу сюжету нового твору та чим він надихався до написання:

“На Тернопільщині трощею називають очерет. Троща – це місце дії та сама суть книги. У селі Богатківці мені показали давню хату, у який колись жив священник Їжак. Він приятелював із Горлісом Горським (старшина Армії УНР). Саме у цій хаті Горський дописував знаменитий “Холодний Яр”. Тамтешні люди пам’ятають, що тоді сталося насправді. Там у трощі, над річкою Стрипа, переховувалися повстанці. Там їм було ліпше, чим у криївках. Можна було погрітися на сонці, добре відмитись. Там був важливий пункт зв’язку, через який проходили видатні керівники підпілля ОУН.

Наприкінці червня, трощу переходив крайовий провідник-референт СБ Євфрен (псевдо Корнило), а справжнє ім’я його Мирослав Вовк. Тоді через зраду трощу оточили сили НКВС, “прочісували” її колоною за три метри один від одного. Шансу вижити не залишалося нікому. Більшість хлопців там загинули, але декому вдалося вийти. Були такі бійці в українській історії, які могли вийти із самісінького пекла. Звідти вийшов головний герой “Трощі”. Він заприсягнувся знайти зрадника і покарати його.

Роман “Троща”. Фото: rk.kr.ua

Коли я писав роман до мене зверталося дуже багато людей з Галичини та Волині, бо там кожне село має своїх героїв. До мене звернулася пані Ірини із Червонограда: “Тато лишив архів і ми хочемо передати його тільки Вам”. Як згодом виявилось, той архів залишив відомий наймолодший хлопчина підпілля – 14-річний Юрко Паєвський (“Жук”). Мама забрала його до лісу у 1950-му році. А у 53-му через зраду їх захопили та перевезли до Києва, де тримали рік. Їх катували. А у 1954-му їх судили. Хлопчина зустрів матір після арешту лише раз – у підвальних коридорах. Мама була вся побита – в сінцях і крові.

За цією справою до Києва приїхав верховний суд з Москви, який очолював Зар’янов. Маму Юрка засудили до розстрілу. Вона була останньою жінкою, яку розстріляли після смерті Сталіна. А Юркові дали 25 років каторги на Воркуті. Останні його слова були: “Хотів би з мамкою сі попрощати”, але цього йому не дозволили. Мав дві цілі в житті – відшукати могилу матері та знайти зрадника. І з плином років він його таки знайшов. Зрадник працював у Києві на заводі “особістом”. Юрко проник до нього у квартиру і вів тривалу розмову. Шукав причини та істини. Розмови записав на шість аудіокасет, які потрапили до мене. Це неймовірне пояснення до тих подій.

А найбільше надихав мене сотенний Кривоніс (Мирослав Симчич). Цей роман про велику любов, про зраду. Про зраду, яку не можна виправдати, лише зрозуміти. Бо ніхто з нас ніколи не скаже, як би він повівся в тій ситуації. Коли твою дружину, дітей, батьків ставлять до розстрілу. Тоді зламувалися і найсильніші та найвідданіші нашій справі”.

Також на презентації у Києві Шкляр повідомив, що цього тижня суд реабілітував прототипа головного героя роману – сотенний УПА Мирослава Симчича, на псевдо “Кривоніс”.

Як зазначила на заході “сучасна отаманша” волонтерка Маруся Звіробій: “Ми маємо однакові зради, однакові проблеми. Щоб цього не повторювалося, молодь має читати правильні книжки”. Саме такою є новий твір українського письменника-історика Василя Шкляра “Троща”.

Катя Пташка, кореспондент “Українського інтересу”