Війна в Україні змусила багатьох замислитися: що таке правда, а що брехня, що таке Україна і хто вони – українці. Громадянин Російської Федерації Сергій Лойко – один із тих, хто описав ті страшні, але воістину важливі для України події 2014–2015 років. Його романи “Аеропорт” і “Рейс” доводять до сліз і надихають. А документальний фільм “Гібридна історія”, що Лойко презентував у березні 2018 року, в черговий раз довів, що виною всьому – дурість людська.

Сергій Лойко народився у Москві. Служив в армії на Далекому Сході. Закінчив Московський обласний педагогічний інститут імені Н. Крупської. Працював учителем англійської мови в московській школі. З 1989 року – перекладач, продюсер, репортер-фотограф та кореспондент на англійському телебаченні і в американських виданнях. Останні 25 років він висвітлював світові, здебільшого військові події в американському виданні “Los Angeles Time”. Лойко побував в епіцентрі конфліктів у Грузії, Абхазії, Нагірному Карабасі, Таджикистані, Чечні, Молдові, Афганістані та Іраку. Встиг написати три книжки, одна з яких була опублікована ще 2004 року – “Шок і трепет, війна в Іраку”. Цікаво те, що усі роботи Лойка, моментально стають бестселерами. Другою книгою став роман “Аеропорт”, що вже видається у 11-ти країнах. А третя – роман “Рейс” – вийшла друком вже в п’яти країнах. За його творами планують знімати фільми, але це поки що в проекті. Сам журналіст пояснює, що усі його роботи про людей, а не про політику.

Сергій Лойко – людина, яку слухати можна вічно. Його творчий метод – повідати все, як є, тільки без вульгарності. В інтерв’ю “Українському інтересу” Сергій Лойко розповів, які ще ідеї він плекає у своїй голові, що таке “Русский мир” і скільки часу знадобиться росіянам, щоб усвідомити, де правда, а де брехня.

Фото “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Чим ви тепер займаєтеся?

Після показу фільму “Гібридна історія” я усвідомив, що його потрібно скоротити до півтори години. Цим зараз і займаюся. Спочатку хотілося зняти сорокахвилинне кіно, але потім я зрозумів, що в цьому фільмі важливі найдрібніші деталі, а без них все буде схоже на пропаганду. У Росії мене і так вже звинувачують у тому, що “Аеропорт” – це пропаганда, а “Рейс” – зла сатира.

Чому вони так вважають?

Складно сказати. Обидві книги не видають у Росії. Пам’ятаю, як ночами я читав заборонені твори Солженіцина, Пастернака. Ніколи не думав, що писатиму книги, які в Росії читатимуть так само – нишком. Мої твори офіційно не заборонені для читання, тому їх можна ввезти в країну. У мене є мережа книгорозповсюдження у Москві. Романи привозять із Фінляндії, де їх і друкують. “Рейс” – одна з найпопулярніших книг в Росії.

Ви зняли фільм “Гібридна історія”. Чи можна його назвати: схемою російських ЗМІ?

Не зовсім, тому що “Гібридна історія” – це розповідь, в якій під мікроскопом розглядається один із методів гібридної війни, яку Росія веде не тільки проти України, а й проти всього світу. Війна багатолика: від фейків, зроблених “на коліні”, про які ми розповідаємо у фільмі, до міжнародного терору, коли Росія практично оголошує хімічну війну в Англії (отруєння колишнього радянського і російського військового розвідника Сергія Скрипаля).

Фото “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Що виявилося найскладнішим під час зйомок фільму?

Проводити інтерв’ю з учасниками фільму. Розумієте, я був у 25 військових відрядженнях. І кожна війна була тією подією, в якій можна знайти якусь свою правду по обидва боки лінії фронту. Ось війна в Нагірному Карабасі, між Азербайджаном та Вірменією. І ті й інші розповідали про якісь речі, які справді були фактичним матеріалом, який доводить свою правду. Війна в Абхазії – з одного боку була правда і з іншого. Але у них хоч якісь були причини воювати один з одним. В Україні я вперше опинився на війні, яка перетворилася для мене на чорно-біле кіно. Правда – з одного боку, і неправда – з іншого. Тому у фільмі “Гібридна історія” мені як журналісту, який працював довгий час в американській пресі, важливо було дати слово і неправді, щоб були обʼєктивно представлені обидві сторони. Причому якщо ви подивитеся коментарі на першу серію фільму, то прочитаєте там: “Як!? Невже ви повірили у ці казки? Навіщо ви дали слово лиходіям?”. Я міг би зняти п’ятнадцятихвилинний фільм, де було б сказано, що ці виродки хотіли почати війну. Але тоді стрічка перетворилася б на пропаганду, а я так не працюю.

Тригодинне інтерв’ю з головним лиходієм – Сергієм Соколовим – виявилося чисто журналістською удачею, якій можна тільки позаздрити. Сьогодні у це складно повірити, тому що через два місяці після інтерв’ю його заарештували. Я ставив складні запитання голові СБУ Василю Грицаку. Я розповів історію з обох сторін. Загалом у цьому фільмі для мене важливо, щоб глядачі самі зробили свої висновки – хто правий, а хто винен.

Як думаєте, скільки потрібно росіянам часу, щоб визнати свої помилки щодо України?

Згадайте історію: в 1953 році помер Йосип Сталін. Через три роки провели знаменитий ХХ з’їзд Партії, на якому було оголошено, якщо цитувати слова мого улюбленого поета Олександра Галича: “Оказался наш Отец не отцом, а сукою”. Ось коли оголосять по телевізору цим “зомбі”, що “оказался наш отец…”, тоді усі моментально переосмислять все протягом однієї ночі.

Фото “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Що таке “Русский мир” і чи є він взагалі?

Справжнім “Русским миром” я вважаю той, що був створений на початку 20-х років. Коли інтелігенція, еліта російського суспільства змушена була емігрувати. “Русский мир” для мене – це світ Набокова, Аксьонова, Галича (всіх не перелічиш). І сьогодні люди теж емігрують. Навіть далеко ходити не потрібно – в студії телеканалу “Прямий” я працюю з Євгеном Кисельовим, Матвієм Ганапольським – зірками російської журналістики. Чому вони тут? Та тому що не можуть вони в Росії працювати. Ось це і є “Русский мир”. А ось те, що Путін намагається створити, за що проливаються ріки крові – це пародія на “Русский мир”.

Основу романів “Аеропорт” і “Рейс” становлять реальні події і вигадані. Напевно, вас вразило побачене на Сході України. Але що найбільше?

Звичайно – Донецький аеропорт. Тому що вся ця битва за Донецький аеропорт була фантастична. Перебуваючи там, я щипав себе за вухо, щоб прокинутися. Розумієте, будівля аеропорту складається з вікон і жерстяних перекриттів. І ось ці захисники, до речі, більшість із них розмовляла російською мовою, захищали “ніщо” (мається на увазі будівлю) протягом 242 днів. По суті, якщо б вони у чистому полі влаштували битву, як при Ватерлоо або Бородіно, можливо, їм навіть було легше якоюсь мірою. Аеропорт – це була пастка, в якій не можна було спати, не можна було нормально поїсти, тому що щосекунди людину могли вбити. Аеропорт – це було місце, де кулі різного калібру пролітали крізь руїни будівлі. І єдиною стіною, єдиною фортецею цього аеропорту були самі його захисники. Це була символічна битва: українці показали всьому світу, що вони здатні у “чистому полі” боротися до останнього.

Як ви вийшли тоді з аеропорту?

Так, до речі, напевно, важче було приїхати в аеропорт і виїхати звідти – це виявилося небезпечніше, ніж там перебувати. Туди треба їхати на бронетранспортері, броня якого, в принципі, пробивається кулями 12,7 міліметра великокаліберного кулемета “Утес”. Не даремно ж уся злітна смуга була заставлена остовами згорілих бронетранспортерів і танків. Як правило, два або три рази на тиждень цей караван броньованих машин відправлявся в аеропорт і назад – привозили зброю, медикаменти, їжу, амуніцію, забирали поранених, убитих і змінювали склад захисників. Дуже часто не всі машини доходили до цілі. Коли у січні точилася остання битва в аеропорту, то жодній із машин не вдалося дістатися до терміналу. Всі вони були спалені й знищені.

Фото “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Ваше найближче оточення вірить написаному вами – про війну в Україні?

Більшість моїх знайомих – адекватні люди. Вони знають, що я там був і тому вірять у те, що я розповідаю, але я знаю і таких людей, які все одно продовжують вірити Путіну.

На вашу думку, для чого окупували Крим?

Це був такий піар-хід Путіна. Взагалі все, що він робить, – це КГБшна легенда. У кожній країні є мафія, але можливо, вперше в історії з’явилася мафія, у якій є ціла країна – це Російська Федерація. Володимир Путін – глава цієї мафії, яка грабує Росію щодня. Всі його друзі – доларові мільярдери. Пан Сечін, у якого до приходу до влади Путіна і двох штанів в гардеробі “не було” – нині керівник державної компанії. Він – державний службовець, як посадовець отримує близько трьох мільйонів рублів НА ДЕНЬ. Інший його друг, пан Міллер, отримує стільки ж. Вони купують собі яхти, маєтки, палаци, угіддя по всьому світу. Ця мафія триматиметься до останнього, поки їх просто не знищать або поки вони не вимруть. У цих умовах Путіну необхідна димова завіса, яка приховувала б від населення постійний грабіж їхніх власних зарплат, у вигляді податків і ресурсів країни. Війна – це один із елементів такої димової завіси. Це і є гібридна війна. Путіну не потрібна велика війна. Йому потрібно просто відволікати своє населення від запитань: “Чому ми живемо так погано, а ви живете так добре?”

Як думаєте, куди прямує Росія?

Росія прямує до розпаду. Після правління Путіна відбудеться розпад РФ, і ось тоді Крим повернеться в Україну. Путіну навряд чи знайдуть заміну. Зрозумійте, країна розвивається за синусоїдою: після Сталіна був Хрущов, після Брежнєва – Горбачов, після Єльцина – Путін. Хто б не прийшов після Путіна, вони все одно повинні будуть намагатися щось зробити, аби Росія повернулася до нормального життя – у лоно європейської цивілізації. Для цього потрібно скасувати санкції. Щоб скасували санкції, потрібно повернути Крим. А з Донбасу вивести війська – взагалі не проблема, як тільки вони повернуть кордон під контроль Збройних сил України, то Захарченко, Антюфеєв, Пургін і всі інші одразу зникнуть. Ніхто там задурно і без російської допомоги не воюватиме, я вас запевняю.

Якщо ви поїдете в Росію, на вас там чатуватиме небезпека?

Я регулярно їжджу в Росію. Раз на два-три місяці. Книги – моя охоронна “грамота”. Коли проти мене спробували відкрити кримінальну справу за розпалювання ненависті за допомогою роману “Аеропорт”, я був викликаний до слідчого комітету. Наступного дня одне з провідних китайських видавництв купило права на видання цієї книги багатотисячним тиражем. Якщо вони хочуть, щоб “Аеропорт” і “Рейс” читали по всьому світу – будь ласка, робіть зі мною, що хочете. Розумієте, держава вбиває людей, щоб запобігти чомусь. Я нічого їм не обіцяв, нічого не порушив, нікого не зрадив. Вони вважають Скрипаля зрадником батьківщини, тому його намагаються вбити. Мене вважати зрадником батьківщини нерозумно, тому що я таким народився. З дитинства ненавидів радянську владу. Я не політик, як Борис Нємцов, і не охоронець олігархічних і придворних таємниць, як Борис Березовський.

Зараз “зомбованих” людей в Росії стало більше чи менше?

Більше, причому це “зомбування” відбувається на технологічному рівні: телебачення, інтернет, може, ще щось, я не знаю. Я не прихильник теорій змов, але бачу, як нормальна людина перетворюється на ідіота, якщо розмова доходить до Путіна і його політики, на очах стає “зомбі”.

Чи є болючі місця у російській пропаганді?

Взагалі-то найболючіше місце – це правда. Мій фільм правдивий, йому не можна дорікнути у пропаганді, тому що в цьому фільмі є тригодинне інтерв’ю головного лиходія. Ніхто не міг його примусити дати мені інтерв’ю. Він сам погодився.

Фото “Український інтерес”/Олександр Бобровський

Чим плануєте займатися далі?

Хочу зробити коротку версію фільму “Гібридна історія” і планую написати книгу на основі цього фільму. Знову ж, вона буде написана за мотивами реальної історії. У моїй книзі все буде набагато крутіше: головний герой переосмислює своє минуле і біжить від ФСБшників до України, для порятунку своєї коханої. І, звичайно ж, їх очікують запаморочливі пригоди. Але для цього я повинен зробити свого головного героя хоч трохи симпатичнішим. У фільмі він далеко не привабливий.

Як думаєте, що таке український інтерес?

Український інтерес полягає в тому, щоб стати успішною європейською країною. Як писав перший президент Чехословацької Республіки Томаш Гарріг Масарик: “У нас є демократія – залишилося знайти демократів”. Ось в цьому український інтерес. Коли відкриєте в собі демократів, тоді все у вас буде добре. А демократія у вас вже є. Ви її кров’ю заробили. На відміну від Росії, якій демократія дісталася задарма, тому її і викинули на смітник за першої ліпшої нагоди.

Розмову вела Радана Бігун, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram