Олесь Євтєєв. Україна посіла 20 місце по “органіці”. Що далі?

Олесь Євтєєв. Життя в стилі "органік". Фото: funmozar.com

Міністерство аграрної політики та продовольства задоволено рапортує, що Україна посідає 11-те місце серед країн Європи та 20-те у світі за площею сільськогосподарських угідь, сертифікованих як органічні. За даними відомства за останню п’ятирічку ці площі збільшилися на 54% і наразі складають понад 400 тис. га. Це хоч і складає лише 1% сільгоспземель, проте забезпечує українським аграріям сьоме місце серед країн-виробників органічних зернових, а за площею органічної гречки Україна є не те що лідером Європи, а усього світу.

Гроші

Такі успіхи дозволили минулого року продати за кордон 300 тисяч тонн органічної продукції на суму понад $65 млн. Головними покупцями української “органіки” стали країни Євросоюзу, втім,українські виробники також експортують органічне продовольство до Австралії, Канади,США, та деяких азійських країн.

Фахівці комерційної служби Посольства США в Україні підрахували, що середня окупність інвестицій в наше органічне землеробство доходить до 300%, що безумовно робить його чи не найпривабливішим напрямком для вкладення грошей. Цікавляться перспективами органічного землеробства і вітчизняні аграрії: щороку відбуваються семінари, конференції та Дні поля, котрі відвідують 200-300 фермерів-потенційних виробників органічної продукції.

Стан речей

Але карколомного зростання кількості органічних виробників чомусь не спостерігається. Здавалося б, усі вигоди такого способу господарювання на землі давно відомі – крім економії на мінеральних добривах та хімічних засобах захисту рослин, органічна продукція ще й у півтора-два рази дорожча за звичайну. І ринки збуту для неї практично безмежні: під боком – Євросоюз, та й США з Канадою залюбки ласують українським.

Причин декілька і найперша – це сертифікація землі. Ми можемо скільки завгодно вважати наші чорноземи найкращими в світі, але поки не буде офіційного документу, котрий засвідчує придатність поля для вирощування органічної продукції, усе вирощене органічним вважатися не буде. А щоб отримати сертифікат відповідності, потрібно щонайменше три роки не вносити жодного грама “хімії”. Звісно, що урожайність при цьому буде значно нижчою, ніж у сусідів, тож попервах на прибутки розраховувати не доводиться.

Можна піти іншим шляхом – знайти готові перелоги (це землі, котрі колись були у обробітку, але потім з якихось причин їх перестали обробляти) і рекультивувати їх. В такому випадку ви втратите лише рік. Коли сертифікована земля у вас є, потрібно запастися і відповідною технікою та обладнанням (8-10 видів), ціна якого стартує від 200 тис. грн.

Перспективи заробітку

Але не варто сподіватися, що на цьому витрати скінчилися і далі підуть лише прибутки. Справа в тому, що ваша вже сертифікована земля дуже виснажена десятиліттями бездумної “хімізації” і попервах урожаї будуть не те щоб дуже, а для того, щоб відновити природну родючість потрібні роки, якщо не десятиліття. І навіть на відновлених грунтах рекордів урожайності ви не отримаєте: флагман українського органічного землеробства ПП “Агроекологія”, землі якого сорок років цілеспрямовано відроджували без плуга і “хімії”, отримає урожаї на середньому рівні – якщо говорити про озиму пшеницю, то це 4 тонн/га.

Це здається небагато, якщо порівнювати з рекордами, поставленими на добривах і пестицидах-гербіцидах (нині рекордна урожайність пшениці складає 16 тонн/га). Але якщо порівнювати не валовий збір, а прибуток, справи виглядають веселіше, адже рекордні урожаї досягаються такою ж рекордною “хімізацією”. А що вона далеко не дешева, то й з’їдає більшу частину отриманого прибутку. Не варто також забувати, що органічна пшениця у півтора рази дорожча за звичайну.

Земля і корови

Покращувати якість грунту можна за рахунок органічних добрив, а з цим певні проблеми: колись у нас було 24 млн голів ВРХ, а нині їх залишилося лише 4 млн. Ну а без корів – де взяти гній? Самими сидератами грунт не відновити – потрібно хоча б 50 тонн гною на гектар, а дбайливі господарі його вносять 90-120 тонн/га. Саме тому усі господарства, котрі вирощують органічну продукцію, мають у своєму складі молочну ферму. Це і додатковий дохід, і самозабезпечення дефіцитним добривом, якого ніде не купиш.

Практики органічного землеробства підрахували, що для балансу родючості потрібно мати щонайменше одну корову на кожен гектар ріллі. Оскільки ВРХ у нас залишилося лише 4 млн, виходить що органічних добрив вистачить лише на 10% українських ланів, що автоматично гальмує бажаючих спробувати свої сили у органічному землеробстві, якщо для цього у них немає “тваринних” передумов.

Наступною проблемою, котра заважає масовому поповненню лав органічних землеробів – бур’яни. Оскільки застосовувати гербіциди не можна, у справу включаються механічні пристрої – різного виду культиватори та борони. Мало того, що вони далеко не дешеві, так ще й повинні бути правильно налаштовані, а головне – вчасно застосовані. І тут на перший план виходить досвід та професіоналізм агронома, бо варто згаяти не те що день, а навіть кілька годин, і бур’яни поглинуть ваше поле. Часто-густо “органіки”-початківці втрачають через забур’янення значну частку і так невеликого врожаю і, розчаровані, полишають корисне починання, повертаючись до лав “хіміків”.

Реальність

Та насправді головною причиною, через яку органічне землеробство, пори усі свої переваги, так і не стало панівним на українських ланах – свідомість людей. Адже переходу на новий спосіб обробітку землі має передувати перебудова свідомості, відмова вид традиційних, усталених методів господарювання – тієї ж оранки плугом. А змінити традицію куди важче, ніж купити “наворочені” штрігельні борони. І навіть якщо керівник господарства “загорівся” ідеєю органічного землеробства, впровадженню його у практику заважатиме несвідомий спротив персоналу, і цей спротив подолати мабуть важче, ніж наростити поголів’я ВРХ.