Головні виклики нового політичного сезону

Головні виклики нового політичного сезону. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Так вже роками повелося, що розуміння центральних політичних трендів на осінньо-зимовий період та вироблення актуального порядку денного країни починається зі стартом чергової сесії Верховної Ради. Не став винятком і минулий тиждень, котрий для багатьох виявився, по суті, першими повноцінними робочими буднями після літніх канікул. Із запуском парламенту у пленарному режимі всі помітні політичні лідери, спікер ВР, деякі міністри та, звісно, прем’єр не пропустили нагоди поділитися із широким загалом своїми найближчими планами. А у четвер з парламентської трибуни виступив із щорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України президент Петро Порошенко.

Відтак, головні теми нового політичного сезону були, в принципі, задані. Втім, спокій політикуму буде восени лише снитися. Про що одразу засвідчило те, що за вікном осередків влади, знову ж таки – вже традиційно, шуміла народна юрба із власними, більш актуальними, на її погляд, вимогами. І налагодження хоча б якоїсь ефективної комунікації із ними, як в тому ж самому випадку із акцією “євробляхерів”, що на кілька днів заблокувала транспортне сполучення центром столиці, є ще одним викликом для нинішніх можновладців. Бо відкладати все на потім, мотивуючи це виключно нинішньою війною з Росією, вже явно не виходить, йти в наступ із “драконівськими” заходами – собі ж дорожче, а повністю задовольнити їхні вимоги – продемонструвати свою слабкість. Тим більше на підході й інші суспільні протести, ініційовані або підтримані різношерстими опозиціонерами.

Російсько-українська війна

Втім, для всіх вже понад три останніх роки очевидно, що проблема неоголошеної війни, яку тим не менше продовжує активно вести Кремль на Донбасі, залишається №1 та є ключовою загрозою для самого існування нашої держави. Порошенко в своєму посланні висловився доволі чітко – завершити цю війну можна виключно політико-дипломатичним шляхом. В правовому аспекті наголошується на необхідності ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу, хоча його проект досі не оприлюднений, а деякий його зміст лише відомий за уривчастими коментарями окремих політиків в кулуарах. Зокрема, йдеться про перейменування АТО в “оборону України” та визнання на законодавчому рівні Росії країною-агресором. Натомість цілком притомний законопроект про тимчасово окуповані РФ території, котрий пропонує вирішити чимало саме реінтеграційних проблем, на комітеті ВР з питань нацбезпеки і оборони було фактично викинуто до смітника, і це не додає оптимізму для прогнозів широкого об’єднання політикуму навколо політико-правового супроводження теми війни.

Що ж до дипломатичних кроків, тут з подачі офіційного Києва все тепер концентрується навколо можливого запровадження на Донбасі миротворчої місії ООН, яка, на думку Президента України, має сприяти відновленню територіальної цілісності нашої країни. Однак в цей дискурс раптом вліз Путін із своїм розумінням “миротворчості”: “блакитні шоломи” – лише на лінії зіткнення, а не на всій території окупованих районів Донеччини та Луганщини із неконтрольованими Україною ділянками російсько-українського кордону включно, і то тільки після переговорного процесу із самопроголошеними ватажками ніким не визнаних “ДНР” та “ЛНР”. Наша відповідь, яка здебільшого співпадає із позиціями колективного Заходу, цілком логічна – жодних перемовин з бойовиками, жодного російського солдата у складі миротворців ООН, котрі вводяться в усі ОРДЛО, а також жодного впливу від розгортання на Донбасі ООНівської миротворчої операції на скасування існуючих міжнародних санкцій проти Росії. Проте сподіватися на плідний діалог із Кремлем на цьому ґрунті – обманювати самого себе, тому дипломатичний шлях закінчення війни, особливо якщо не виносити навмисно за дужки незаконну анексію Путіним українського Криму, наразі виглядає дуже тривалим і тернистим.

Боротьба з корупцією та реформи

“Найболючіше і найскладніше питання – це боротьба з корупцією”, – заявив у своєму зверненні до парламенту Порошенко і з цим твердженням, напевно, погоджуються всі українці, як його палкі прихильники, так і системні критики. Поточний антикорупційний процес, навколо якого продовжують активно ламати списи, дійсно залишає бажати кращого, бо, попри гучні підозри щодо деяких віп-чиновників, досі немає судових вироків відносно жодного фігуранта корупційних скандалів. Президент публічно пообіцяв, що він не буде працювати адвокатом ні у кого із своєї команди, звісно ж, у разі обґрунтованих претензій з боку правоохоронців. Втім, обіцянки діяти за  принципом сингапурця Лі Куан Ю “посадити трьох друзів” чули від Порошенка вже неодноразово, проте доказів застосування цієї теорії на практиці поки немає. Як і в просуванні вічної теми – скасування депутатської недоторканності. Цього разу глава держави прямо запропонував, нарешті вирішити це питання, але з 2020 року, коли буде вже нова парламентська каденція. Відтак, НАБУ та ГПУ й надалі зможуть тільки точково вносити в ВР свої подання на позбавлення окремих нардепів їхнього імунітету, яких, за деякими даними, накопичилося вже близько чотирьох десятків. Хоча далеко не факт, що суспільство буде задоволене навіть такими темпами.

Те ж стосується взагалі площини актуальних реформ і чий темпоритм, і сам їхній зміст викликає здебільшого багато запитань у пересічних українців. Поки на порядку денному урядом винесено три з них: освітню, медичну та пенсійну. У випадку з першою багато чого вдалося вже в перший день пленарної роботи ВР, коли було ухвалено у другому читанні та в цілому системний закон про освіту. Але далі буде набагато складніше – питання пенсійного забезпечення завжди було каменем спотикання у політичній боротьбі, яка наразі лише загострюється в цій темі по лінії “влада – опозиція”, а урядові пропозиції стосовно новацій в сфері медицини викликають гострі суперечки навіть у самій парламентській коаліції БПП та “Народного фронту”. Між іншим, пенсійної реформи від нас вимагає Міжнародний валютний фонд. Якщо вона буде провалена, то МВФ перенесе свій транш розміром у $3 мільярди на наступний рік, і щоб його отримати, доведеться робити ще більш непопулярну реформу – земельну. А відсутність міжнародної фінансової підтримки неабияк впливає на подальші перспективи економічного зростання України, подекуди виступаючи ключовим його фактором.

Кадрові “діри” та передвиборча підготовка

Кадри, можливо, не вирішують все, але вже точно багато чого як в питанні зростанні ВВП та в плані реформ, так і у справі боротьби з корупцією. Тому виклик для влади – подолати свій параліч у вирішенні перезрілих кадрових питань – встає буквально руба. І це стосується не лише провальної епопеї з кандидатами в аудитори НАБУ, але й з підвішеними де-факто важливими відомствами, де керівниця МОЗ Уляна Супрун досі ходить в статусі в.о., а заяви про відставку і міністра інформполітики Юрія Стеця, і міністра аграрної політики Тараса Кутового, і керівника Фонду Держмайна Ігоря Білоуса, і голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої досі пиляться нерозглянутими. До того ж відстороненим від посади через підозри у корупції залишається голова Державної фіскальної служби Роман Насіров. Плюс нардепи все ніяк не можуть визначитися з новими претендентами на посади омбудсмена та голови Рахункової палати. Ну і, нарешті – Центрвиборчком, термін повноважень 13-ти з 15-ти членів якого включно з одіозним головою ЦВК Михайлом Охендовським збіг ще три роки тому. А Президент продовжує скидати всі “стрілки” на Верховну Раду, хоча вина за невирішення питання кадрів лежить і на Банковій.

“Приблизно за рік країна зануриться у виборчу кампанію. Навесні 2019-го – президентські вибори, восени того ж року – вибори парламентські. Це означає, що у нас залишився лише рік для того, щоб активно попрацювати над реформами”, – такий заклик Порошенка з парламентської трибуни адресувався здебільшого тим його опонентам, кого, в його розумінні, лише турбують електоральні позиції за підсумком майбутніх виборчих кампаній. Але тут він дещо злукавив – про вибори та поточні рейтинги завжди думають всі політики, і лідер Блоку Петра Порошенка не є виключенням. Більше того, сам зміст та настрій виголошеного Президентом щорічного послання під лейтмотивом, так би мовити, “і вашим, і нашим” засвідчив про старт передвиборчої кампанії самого Порошенка. З цілком конкретними гаслами – референдум про вступ України до НАТО, скасування депутатської недоторканості, підтримка середнього класу і так далі, і тому подібне. Щоправда, всі вони – геть не нові та здебільшого запозичені або у конкурентів, або у попередників. Тому своєрідну “кризу жанру” в креативі нових для країни ідей також можна вважати певним викликом як для Президента зокрема, так і для всього українського політикуму в цілому.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”