“Чорний Козак”: фільм про козаків-характерників, знахарок і москалів

У Києві презентували фільм "Чорний Козак". Фото зі сторінки фільму у Facebook

Чи можливо зняти професійне кіно лише власними силами? Досвід показує, що так. Вчора відбулася прем’єра стрічка за оповіданнями Сашка Лірника – “Чорний козак”. Фільм знімали десять років, і за цей період хтось встиг постаріти, а хтось – вирости. “Український інтерес” поспілкувався з учасниками знімального процесу.

Звідки взявся задум фільму

Автор сценарію та актор Сашко Лірник зізнався, що спершу сюжет фільму грунтувався на одній містичній історії: “Мені батько колись розказав сімейну легенду. У селі жила стара жінка – знахарка. Вже була лежача, дуже хворіла, але не могла померти. Попросила сусідську дівчинку, щоб та зібрала усіх жителів села. Коли вони прийшли, знахарка каже їм: “Люди, я маю перед вами покаятися. Колись я мала дитину, дівчинку. Але, коли на наше село напали татари, ми тікали через річку, і сховалися в очереті. Через переляк, дитина дуже плакала. Щоб її заспокоїти, я розірвала своє намисто, і кидала по намистині у воду. Коли кинула останню, моя дівчинка знову почала плакати. Щоб врятувати усе село, я втопила свою рідну дитину. Простіть мене, люди”. Кожен селянин підійшов до неї і відпустив її гріх. Як розібрали дах у домі знахарки, і вона померла. Я з цього потім написав казку”.

Проте за десять років зйомок довелося багато чого переробляти. Зокрема татар, які нападали на українські села, у фільмі замінили на “людоловів”. Не обійшлося без специфічних жартів від авторів. Так, серед “людоловів” є персонаж Володька, який “у своїх краде, а каже: “Мєня там нє било”.

Казка, яка може мати 280 версій

“Це не історичне кіно, бо у ньому є багато неточностей. Це казка, у якій ми намагалися передати атмосферу того часу: вірування, забобони, традиції. За десять років з’явилося багато нових героїв, багато сюжетних ліній. Сам хід фільму змінювався дуже багато разів. Під кінець зйомок ми мали понад 280 варіантів фільму різних жанрів. Та і десять років тому цей фільм сприйняли б інакше, як сьогодні”, – зазначив режисер Владислав Чабанюк.

А все починалося, як аматорський проект. Виконавиці головних ролей Марина Юрчак (Ганна) та Василь Середенко (Чорний Козак) кажуть, що згодилися на зйомки фактично відразу, і за стільки років вже зріднилися зі своїми персонажами. А пану Василю і не доводилося багато вигадувати, адже він і в житті – капітан сучасного козацького корабля-чайки “Спас”.

“Ще хати не було, а вона вже тут висіла”

Сашко Лірник пригадав один вечір зі зйомок: “Нічний бій, який є ключовим за сюжетом, ми знімали на Скіфській могилі за Легедзино. Це був кінець травня, спека неймовірна, а чай у наших склянках замерз в лід. Це мене дуже вразило”. Містики у фільмі й справді вистачає, чого лишень козаки-характерники і знахарка варті. А от люди ніскілечки за декілька сотень років не змінилися. Все так само люблять кісточки перемити, десь прибрехати, комусь палиці у колеса вставити.

“Ще на початку зйомок ми поставили собі завдання – показати тяглість і непереможність українського духу, як чоловіча сила переплітається із жіночою потаємністю. У фільмі є епізод із портретом Козака Мамая, який спершу висів на дереві, а потім на тому ж місці у будинку. Будуть мінятися хати, люди у них, а український дух ніколи не зникне з цієї землі”, – додав режисер.

Стрічка “Чорний Козак” сподобається поціновувачам автентичного українського мистецтва, культури та історії. Деякі вже ставлять її у список із культовими фільмами: “Пропала грамота”, “Вій”, “Тарас Бульба” та інші. Коли “Чорний Козак” вийде в прокат наразі невідомо, але автори стрічки жартують: “Менше ніж через десять років”.

Катя Пташка, “Український інтерес”