До чого призведе справа Мартиненка?

До чого призведе справа Мартиненка? Фото з відкритих джерел

Схоже, детективи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) взяли собі за моду приголомшувати українське суспільство власними резонансними діями вже по завершенню робочого дня. Таке перше враження склалося у багатьох, коли під вечір 20 квітня було затримано Миколу Мартиненка – одного з фундаторів правлячої в країні партії “Народний фронт”, екс-нардепа від цієї політичної сили та відомого бізнесмена в сфері, перш за все, ядерної енергетики. Адже попередній гучний арешт високопосадовця, що відбувся 2 березня цього року, співробітники НАБУ також проводили у вечорі. Того разу під затримання потрапив голова Державної фіскальної служби Роман Насіров (отримав посаду за квотою іншої правлячої партії – БПП), який марно намагався сховатися від слідства, симулюючи свій інфаркт у відомчій лікарні “Феофанія”.

Спільне та відмінне із випадком з Насіровим

Власне, аналогій з історією відстороненого очільника ГФС дійсно вистачає. Як і в справі Насірова, представляють сторону обвинувачення в процесі над Мартиненком ті ж самі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) – Андрій Перов і Роман Синків. САП запросила у того ж самого, що і у випадку з Насіровим, Солом’янського суду Києва взяти Мартиненка під варту на 60 діб з альтернативою застави в 300 млн. грн. (за главу ГФС прокурори хотіли значно більше – 2 млрд. грн., але судовим рішенням заставна сума була зменшена у 20 разів). Нарешті, обирав міру запобіжного заходу Мартиненку той же самий суддя, що і у справі Насірова: із всіх наявних служителів Феміди автоматизована система чомусь знову обрала суддю Олександра Бобровника, який, як подейкують, давно підвішений НАБУ на своєрідний гачок.

Однак в обох резонансних справах є кілька суттєвих відмінностей. По-перше, Мартиненко не влаштовував шоу з ніяковінням під лікарняною ковдрою, перманентним чергуванням біля нього лікарів “швидкої” та іншим “спецефектами”, як це робив молодший його на 18 років Насіров. Під час та після свого арешту детективами НАБУ Мартиненко поводився гідно, аргументуючи спокійним тоном власну позицію, й без усіляких істерик пережив допит, вручення повідомлення про підозру та відправлення у СІЗО, де перебував аж до відповідного розгляду в Солом’нському суді обрання йому міри запобіжного заходу. Ну а, по-друге, Насіров та Мартиненко – політики геть різної вагової категорії. Якщо перший хоч і є віп-персоною, але все ж виконавцем чужої волі, то другий роками входить в обмежене коло тих, хто саме цю волю формує та визначає для країни актуальний порядок денний.

Ким є пан Мартиненко

Коли в кінці 1980-х Насіров ще ходив до молодшої школи, Мартиненко вже робив успішну кар’єру в комсомолі, дослужившись до цілого секретаря Київського міського комітету ЛКСМУ. Після зникнення СРСР він, як і багато-хто з «професійних комсомольців», швидко перекваліфікувався у бізнесмени та став президентом поважної фірми “Торговий дім” (бізнес навколо постачань російської компанії “ТВЕЛ” ядерного палива на українські АЕС) і головою правління не менш поважного ЗАТ “Інтерпорт-Ковель” (забезпечення вантажних перевезень через українсько-польський кордон, зберігання вантажів, а також надання митних послуг). Саме по Ковельському одномандатному округу Волинської області Мартиненко обирався до Верховної Ради як у 1998 році (тоді одразу вступив у фракцію імені президента Леоніда Кучми НДП), так і в 2002-му (вже йшов від опозиційної “Нашої України” популярного екс-прем’єра Віктора Ющенка).

Після перемоги Помаранчевої революції та набуття Ющенком президентських повноважень у 2005-му Мартиненко, нарешті, вийшов з тіні і очолив пропрезидентську фракцію “нашоукраїнців” у парламенті. Поруч із нинішнім главою держави Петром Порошенком та Олександром Третьяковим (зараз нардеп від БПП) увійшов у неформальний клуб “любих друзів” – ющенківське оточення, яке мало на президента найбільший вплив. Ще двічі проходив до ВР за партійним списком партії Ющенко, коли ж з ним побив горщики у 2009-му, швидко долучився до команди тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко.

Поразка останньої на президентських виборах-2010 змусила Мартиненка ходити певними політичними зигзагами: спочатку він подався до “Фронту змін” Арсенія Яценюка, в компанії з яким у 2012 році вже потрапив до парламенту під прапорами тимошенківської “Батьківщини”. Врешті-решт, після перемоги другого Майдану-2014 (між іншим, обом українським революціям Мартиненко, за чутками, надавав серйозну фінансово-організаційну допомогу) разом із новим прем’єром Яценюком, колишньою “правою рукою” Тимошенко, на той час спікером ВР Олександром Турчиновим та екс-керівником харківської “Батьківщини”, главою МВС Арсеном Аваковим став повноцінним співзасновником “Народного фронту”, який того ж року тріумфував на парламентських виборах.

Суть обвинувачення

Неймовірно, але факт: Мартиненко очолював «жирний» парламентський комітет з питань паливно-енергетичного комплексу як за президентства Ющенка, так і в умовах власної опозиційності до режиму Януковича. А все, певно, тому, що його лобістські можливості як бізнесмена в сфері ядерної енергетики долали будь-яку політичну доцільність. Втім, Мартиненко також є єдиними депутатом діючого скликання Верховної Ради, який добровільно склав мандат не через перехід на роботу у виконавчу владу, а задля неупередженого розслідування щодо нього, яке активно розпочали детективи НАБУ. Сталося це у листопаді 2015 року, і багато спостерігачів пов’язували відмову Мартиненка від депутатства якраз із попередньою зустріччю тодішніх українського прем’єра Яценюка та віце-президента США Джо Байдена, який публічно вимагав від української влади демонстрації принципової боротьби з корупцією.

Пройшло півтора роки, і ось антикорупційні органи таки наважились оголосити екс-нардепу офіційну підозру. Зокрема, досудове розслідування встановило, що «в період з 2013 року по 2016 рік злочинна організація у складі службових осіб держпідприємства “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”, службових осіб Steuermann Investitions und Handelsgesellschaft mbH, а також групи осіб, які мали контроль над вказаними підприємствами, у тому числі Мартиненко, вчинила розтрату коштів ДП “СхідГЗК”. Іншими словами, слідчі вважають, що ДП “СхідГЗК” зумисно купувало урановий концентрат у казахстанської НАК “Казатомпром” через австрійську компанію-посередника Steuermann, переплативши останній за всі роки понад $17 млн. Таким чином, за вчинення злочинів, інкримінованих Мартиненку, йому загрожує покарання у вигляді ув’язнення на термін від 8 до 12 років.

Можливі політичні наслідки

“Затримання Національним антикорупційним бюро колишнього народного депутата Миколи Мартиненка, який добровільно склав мандат півтора роки тому для неупередженого розслідування, є ознакою вибіркового правосуддя і політично мотивованих дій антикорупційних органів”, – таку заяву зробив “Народний фронт” ще ввечері 20 квітня. А вже наступного дня у Солом’янський суд прийшли міністри від НФ Лілія Гриневич, Ігор Жданов і Володимир Омелян та кілька нардепів-“фронтовиків”. Всі вони заявили, що готові взяти Мартиненка на поруки.

Тож склалося глобальне враження швидкого перетворення резонансної антикорупційної справи у серйозний політичний конфлікт, що загрожує справжньою політичною кризою. Адже ні для кого не є секретом, що життя нестійкої парламентської коаліції постійно супроводжується взаємними демаршами двох її складових – БПП та НФ. І це на тлі перманентних атак з боку різноманітної опозиції на владу та її представників. Так що у випадку справи Мартиненка як «останньої краплі» все загрожує гучним «фронтовим» грюканням дверима на виході із більшості Верховної Ради, а далі, звісно, залишатиметься тільки один варіант – дочасні вибори до ВР.

Безумовно, політтехнологи партії Порошенка наперебій говорять, що вся річ у піарі НАБУ та його керівника Артема Ситника для прикриття відсутності власних результатів роботи. Якоюсь мірою їм в унісон говорить й сам Мартиненко: “Директор НАБУ Ситник вирішив пропіаритися, він хоче переключити увагу з провалів в роботі НАБУ і своєї політичної ангажованості”. Але серед політичного керівництва “Народного фронту” поки в режимі “офф-рекордс”, але лунає головна думка – це “замовлення” Банкової. Причому не лише на одного із головних спонсорів партії Яценюка, але і на весь ніби-як союзний НФ.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”