Брудні ігри довкола чистого спирту

Брудні ігри довкола чистого спирту. Фото dpchas

Виробництво спирту у суспільстві стійко асоціюється з корупцією та незаконними оборудками. Навколо цієї теми накопичилося занадто багато негативу, який руйнує авторитет влади та ставить під сумнів здатність уряду здійснювати швидкі та ефективні реформи. Між тим спиртова промисловість – стратегічна галузь, яка за правильного функціонування забезпечує значні надходження до державного бюджету, а рівень її розвитку безпосередньо впливає на ефективність багатьох галузей вітчизняної економіки.

Адже спирт використовується не лише у виробництві лікеро-горілчаних виробів, але й у кондитерській, парфумерно-косметичній, хімічній промисловості, медицині, виготовленні продукції технічного призначення тощо. Понад 150 різних виробництв використовують спирт як основну сировину або як допоміжний матеріал. А самі спиртзаводи виробляють технічні рідини на основі спирту, компоненти моторного палива, хлібопекарські дріжджі тощо.

Спиртова галузь України має достатню сировинну базу для свого виробництва, бо на спирт можна переробляти будь-яке зерно, в тому числі непридатне для харчових чи кормових цілей, картоплю, а також відходи цукровиробництва – мелясу, обсяг якої хоч і скоротився через зменшення цукровиробництва, проте цілком достатній для забезпечення спиртзаводів сировиною.

Та попри важливість і номінальну прибутковість спиртовиробництва, останні роки галузь стрімко занепадає. За останнє десятиліття виробництво етилового спирту в Україні знизилося більш ніж втричі – з 31,3 мільйонів декалітрів до 9,7 мільйонів декалітрів. Головна причина – скорочення попиту на спирт з боку лікеро-горілчаної промисловості, куди зазвичай відвантажувалося понад 80% виробленої продукції (хоча в європейських країнах на це йде лише 2%, решта – на технічні потреби). “Підкосила” спиртовиків також втрата ринку Російської Федерації, замістити який так і не вдалося (ще 1997-го Росія вилучила етиловий спирт з режиму вільної торгівлі між нашими країнами).

Загалом врятувати виробництво на спиртзаводах міг би розвиток біоетанольної промисловості, тим більше, що ми вже маємо сім таких заводів із сумарною потужністю 18,9 мільйонів декалітрів на рік. Але якщо 2015-го виробництво здійснювалося на п’яти з них, то минулого – лише на двох (виробили 3,2 мільйонів декалітрів). Сказати, що відбувається з біоетанолом зараз взагалі неможливо, адже тепер підприємства не звітують щодо обсягів виробництва та реалізації цієї продукції.

В чому ж справа – маючи величезну сировинну базу ми не можемо виробляти дешевий спирт? Спиртовиробництво в Україні пов’язане з певними обтяженнями: по-перше, більшість підприємств має застаріле неефективне обладнання, котре, до того ж занадто енергоємне (через що український спирт занадто дорогий для експорту), по друге – на собівартість спирту накладаються великі боргові зобов’язання спиртзаводів, накопичені в попередні роки.

Крім того, 2015-го, вишукуючи додаткові надходження до дірявого бюджету держави, скасували норму про пільгову ставку акцизу на спирт, котрий використовувався на технічні, кондитерські та парфумерні цілі. Одного лише оцту 25 наших цехів виробляли 6,6 мільйонів декалітрів на рік. Після скасування пільги оцет перестали виробляти зовсім і що нині додають до кетчупів і майонезі наші харчовики, навіть страшно уявити. Як правило, на ринку домінує дешева розведена водою лісохімічна або синтетична оцтова кислота, заборонена для використання у харчовій промисловості більшості європейських країн. Попутно дорогий технічний спирт “вбив” вітчизняну хімічну промисловість і нині практично усі спиртовмісні технічні рідини (автомобільні антифризи, омивачі скла тощо) на прилавках наших магазинів – закордонного виробництва з Білорусі, Молдови, Литви чи Польщі.

Втрачаємо національну гордість
Горілка з перцем є такою ж візитівкою України, як і вишиванка. Та останнім часом виробництво національного напою в Україні продовжує скорочуватися: за даними Державної служби статистики з початку року виробництво горілки в Україні скоротилося на 19,8%, а коньяку – на 21,7%.

Скорочується не лише виробництво, але й споживання, адже роздрібні ціни на алкоголь за останні п’ять років зросли втричі, а купівельна спроможність громадян навпаки, втричі знизилася через девальвацію гривні. Держава чомусь вважає горілку драйвером поповнення бюджету і, втрачаючи прибутки від спирту, вона знай підвищує акциз на горілчані вироби – тепер пляшку оковитої менш ніж за 80 гривень годі й купити. Як не дивно, зростання акцизу ніяк не вплинуло на збільшення доходів бюджету – бо паралельно зростанню акцизу скорочувалися обсяги виробництва, точніше не скорочувалися, а “йшли у тінь”.

Є у нас когорта людей, котрі такому становищу дуже раді: нелегальні виробники спирту і горілки задоволено потирають руки, адже чим більша мінімальна ціна, тим більші їх прибутки – вони ж бо ніякого акцизу не платять зовсім. Тому щонайменше кожна третя пляшка горілки на полицях магазину – чистісінької води (чи то пак спирту) фальсифікат. Причому мова йде не про якісь там “ліві” бренди – підробляється усе – від тари та етикеток до акцизних марок. А населення, котре не в змозі платити за пляшку 80 гривень, переходить на “самообслуговування”, тобто на продукцію домашнього виробництва – славнозвісний український самогон.

З урахуванням статистики споживання спирту для виробництва алкогольних напоїв у минулі роки, вітчизняній лікеро-горілчаній промисловості потрібно десь 17 мільйонів декалітрів спирту на рік. Офіційно у нас виробляється 9,7 мільйонів декалітрів, при цьому імпорт спирту практично відсутній. Та як не дивно, дефіциту оковитої на магазинних полицях не спостерігається. Тобто маємо явне порушення базового закону збереження матерії, коли в одному місці щось зникає, а в іншому – не з’являється. “В чому ж фокус?”, – задумалися в ДФС і Генпрокуратурі.

“Усім вийти з тіні!”
За відпустками та курортами якось непомітно для загалу пройшла масштабна акція українських силовиків проти українських же “бутлегерів” – нелегальних або напівлегальних виробників спиртних напоїв. 24 липня 2017 року на 41 спиртзаводі у 14 областях України провели обшуки. “Улов” не забарився: у ході операції на ДП “Укрспирт” ДФС вилучила близько 97,9 тисяч декалітрів спиртовмісної продукції на орієнтовну суму понад 180 мільйонів гривень.

Розплутуючи “бутлегерські” схеми, податківці виявили, що для виробництва контрафактної горілки використовується “лівий” спирт, виготовлений на вітчизняних спиртзаводах. Як виявилося, у спиртовиків діє “давальницька” схема, котра колись побутувала у цукровиробництві: їм завозять сировину, а вони на державному обладнанні виготовляють спирт, котрий реалізують за готівку підпільним “горілкоробам”. Існування такого тіньового ринку у спиртовій галузі призводить до мільярдних втрат державного бюджету та несе серйозні ризики для здоров’я населення через неякісну продукцію, яку з нього виготовляють.

Приватизувати все – та й годі
Уже довгі роки реформування та модернізація спиртової промисловості України зводиться до необхідності приватизації підприємств та є предметом політичних спекуляцій. Думки полярні: від “продати все” до “приватизація спиртзаводів підриває обороноздатність держави”. Проте сьогоднішній плачевний стан галузі викликано саме недоліками державного управління. Деякий час влада сподівалася, що варто лишень призначити на відкритому конкурсі толкового керівника, як справи налагодяться і спиртова галузь замість головного болю даватиме прибутки.

Та експеримент зі зміною менеджменту себе не виправдав і наразі мало в кого в бізнесових та владних колах є сумніви щодо необхідності впровадження ефективної моделі приватизації спиртових підприємств із урахуванням світового досвіду. До того ж навесні 2017 року Україна взяла на себе досить жорсткі за термінами зобов’язання перед МВФ: до кінця вересня нинішнього року завершити конкурсний продаж державних спиртових підприємств.

Не гаючи часу, фахівці кинулися розробляти правила приватизації “Укрспирту” і наразі маємо аж два законопроекти: один від Мінагрополітики вкупі з Мінекономіки (“Про демонополізацію та впровадження ринкових засад функціонування спиртової галузі”), інший – від народного депутата Ігоря Лапіна (“Про особливості приватизації підприємств спиртової та лікеро-горілчаної промисловості”).

Міністерський законопроект виходить з того, що усі підприємства спиртової галузі потрібно розділити на дві групи: до першої увійдуть ліквідні активи, на яких виробляють харчовий спирт, а до другої – менш ліквідні, де виробляється технічний спирт та біоетанол. Автори законопроекту очікують, що підприємства другої групи з часом усі будуть перепрофільовані на виробництво біоетанолу, а ті, що вже ні на що не годяться – стануть виробничими майданчиками для інших видів господарської діяльності.

Хто ж ділитиме підприємства на “ліквідні” і “неліквідні” та як при цьому не втрапити у корупційну халепу? Законопроект передбачає, що перед початком приватизації КМУ затвердить виробничі потужності по кожному спиртзаводу, після чого Фонд держмайна виставить їх на публічні торги. Спиртзаводи, за одиницю потужності яких учасники приватизації запропонують максимальні ціни, матимуть виключне право на виробництво харчового спирту, причому сукупна потужність цих підприємств не перевищуватиме 19 мільйонів декалітрів (такий оціночний обсяг вітчизняного ринку з урахуванням тіньового обігу та перспектив експорту).

На думку авторів законопроекту, такий підхід не дозволить приватизувати галузь “за копійки” – адже претенденти на активи першої групи будуть пропонувати максимальні ціни за одиницю потужності кожного конкретного підприємства, аби мати право виробляти саме харчовий спирт. Ну і аби забезпечити попит, законопроектом пропонується з 1 січня 2019 року взагалі заборонити виробляти спирт на державних підприємствах.

Повна лібералізація ринку спирту передбачена з 2024 року – саме тоді виробляти спирт зможуть будь-які суб’єкти господарювання приватної власності без обмеження потужності виробництва. Орієнтовний прибуток, котрий законотворчі очікують від приватизації ДП спиртової галузі складе 5-6 мільярдів гривень, а додатковий обсяг бюджетних надходжень від акцизу та ПДВ складе близько 30 мільярдів гривень. впродовж чотирьох років після роздержавлення галузі.

Депутатський законопроект відрізняється від міністерського в першу чергу тим, що пропонує поділити підприємства не на дві, а на три групи (третя – зовсім “мертві” виробництва, котрі не підлягають реанімації). Ділитиме їх КМУ з подачі Мінагрополітики, до того ж Ігор Лапін пропонує залишити спиртзаводи, що виробляють харчовий спирт, у державній власності (акціонувавши їх і зберігаючи за державою 51% акцій). Приватизовані підприємства впродовж п’яти років не матимуть права збільшувати обсяги виробництва (крім поставок на експорт), а впродовж трьох місяців після приватизації зобов’язані встановити та запустити автоматизовану систему електронного обліку.

Як кажуть – дай боже нашому теляті та вовка з’їсти. Немає ніякого сумніву, що “спиртове” лобі у парламенті докладе усіх зусиль, аби “завалити” приватизацію такої ласої галузі. Те, що можливості такі у лобі є – можете не сумніватися: згадайте хоча б що досі (вже сім років) ніяк не виконається постанова КМУ про перетворення концерну “Укрспирт” у ДП “Укрспирт”. Тоді також хотіли віддати ДП найприбутковіші активи, а все решту – залишити концерну.

В результаті такої централізації (адже спиртзаводи, що відійшли до ДП, втратили господарську самостійність і перетворилися на МПД – місце провадження діяльності) прибутковість не зросла. Минулого року ДП отримало аж 97 мільйонів гривень чистого прибутку, а концерн – зазнав збитків у 41 мільйон гривень. Загальна заборгованість обох структур складає понад 2,7 мільярди гривень і ще майже на 2 мільярди складають перспективні податкові санкції. Консолідовані збитки підприємств галузі за час “централізації” склали майже 1 мільярд гривень, натомість частка тіньового обігу спирту за цей період зросла з 10% до 46% (за деякими даними – до 60%).

Результатом держмонополії стали втрати бюджету, котрі щорічно оцінюються у 8,4 мільярди гривень. Так що приватизація спиртової галузі безумовно потрібна – приватник принаймні не буде красти сам у себе. Інша справа – в який спосіб вона буде здійснюватися. Не варто забувати, що ми приватизуємо не для одноразового наповнення бюджету, а для того, щоб новий власник розвивав і модернізував виробництво.

Бо може вийти як з вітчизняною нафтопереробкою, котру так само свого часу приватизували і часто-густо потужності викуповували лише для того, щоб знищити конкурента. До того ж застарілі нафтопереробні заводи ще так-сяк годилися за ціни нафти у $20 за барель. А коли вона стала коштувати $146 за барель, переробка зосередилася на високотехнологічних нових заводах. Нині сяк-так працюють лише два з шести вітчизняних нафтопереробники, котрі використовують вітчизняну сировину, а бензин з дизпальним ми імпортуємо з-за кордону. Така сама доля може чекати й українську спиртову галузь, яка й нині програє конкуренцію в ефективності виробництва своїм європейським колегам – будемо пити українську горілку з імпортного спирту.

Олесь Євтєєв, редактор інформаційно-аналітичного відділу в газеті “Агропрофі”, спеціально для “Українського інтересу”