Патріарх Філарет ініціює Всеукраїнський помісний православний собор, в роботі якого взяли б участь представники трьох гілок Українського Православ’я. Про це святійший патріарх Київський і всієї Руси-України написав у своєму зверненні (повний текст читайте нижче).

“Як найстарший за хіротонією та за віком архієрей Православної Церкви, ініціюю скликання Всеукраїнського помісного православного собору, в роботі якого взяли б участь представники всіх трьох гілок українського Православ’я. На мою думку, цей собор має прийняти рішення про об’єднання в єдину помісну апостольську Українську Православну Церкву з патріаршим управлінням та проголосити повну автокефалію. Перед тим закликаю представників Церкви зустрітися для обговорення регламенту собору та визначення дати його проведення”, – написав Філарет.

Як відомо, сьогодні українське православ’я розділене на три гілки, а саме: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Православна Церква України під опікою Константинопольського Патріарха та Українська Православна Церква Київського Патріархату. Філарет вважає такий стан речей “великою бідою для всього українського народу, бо це духовно послаблює Україну”.

“Постання єдиної помісної Української Православної Церкви, незалежної від чужих релігійних центрів із Патріархом на чолі, принесе духовну консолідацію українській нації та пришвидшить нашу перемогу над безбожним агресором і зможе гарантувати подальший розвиток нашої держави. Ми зобов’язані об’єднати все українське Православ’я в одну Церкву», – наголосив святійший владика.

Філарет заявив, що Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) візьме участь у об’єднавчому соборі та закликав митрополитів Онуфрія та Епіфанія долучитися до діалогу.

“Заявляю, що Українська Православна Церква Київського Патріархату візьме участь у такому об’єднавчому Всеукраїнському православному соборі, аби сказати всім: Господь посеред нас! Особисто я готовий до зустрічі в будь-який час із Його блаженством митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм і Його блаженством митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм для братського діалогу в дусі Христової любові задля досягнення духовної єдності”, – йдеться у зверненні.

Звернення Патріарха Філарета
щодо ситуації, яка склалася в українському Православ’ї

Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Безбожна каїнова Росія напала та веде проти України жорстоку війну. Український народ героїчно боронить свою землю та свободу. Гинуть і страждають мільйони мирних людей. Представники Російської держави, яка лукаво іменує себе «православною», руйнують храми, позбавляють життя навіть дітей і священнослужителів.

При цьому, наші відважні воїни, боронячи Вітчизну, демонструють надзвичайний героїзм і самопожертву. Багато з них, як справжні християни, натхненні любов’ю Христовою, вже поклали «душу свою за друзів своїх» (Ін. 15, 13). Наша Православна Церква завжди молитиметься за їх душі, а їхні імена навічно залишаться в історії України, як імена лицарів світла.

Своїми діями, під час російсько-української війни, керівництво Московського Патріархату поставило себе на бік окупанта та агресора. За таких умов питання самоідентифікації УПЦ МП, подальшого перебування в Україні Московського Патріархату, який благословляє війну, служить інтересам Кремля, набуло особливої актуальності. Справжня Церква мусить бути зі своїм народом, на боці правди. Вона повинна розділяти скорботи та радості, надихати та підтримувати, благословляти на перемогу над ворогом.

У незалежній державі має бути незалежна Церква! З цього я виходив, розпочинаючи боротьбу за автокефалію Української Православної Церкви ще на початку 90-х років. Тоді цей курс підтримав перший Президент України Леонід Кравчук, Верховна Рада та Уряд. Грамота Московського Патріарха Алексія ІІ про незалежність і самостійність в управлінні УПЦ, на яку тепер люблять посилатися в УПЦ МП, не була актом щедрості Москви, це був наслідок складної роботи, важких дискусій. Цей статус Церкви я розглядав, як перший крок до повної автокефалії.

Сама історія довела, що Помісний собор тоді ще єдиної Української Православної Церкви від 1-3 листопада 1991 року, під моїм керівництвом, мав рацію, одноголосно просячи дарувати «УПЦ повну канонічну самостійність, тобто автокефалію» та сподіваючись на те, що постане Київський Патріархат. Нагадаю, що під цим історичним зверненням стоять і підписи, зокрема, нинішнього предстоятеля УПЦ МП митрополита Київського і всієї України Онуфрія та митрополита Сімферопольського і Кримського Лазаря (а тепер він і його єпархія заявили, що не погоджуються з рішенням Помісного собору УПЦ МП від 27 травня 2022 р. про повну незалежність цієї Церкви від Московського Патріархату та лишаються під омофором Московського патріарха Кирила, в юрисдикції очолюваної ним РПЦ).

На жаль, тодішній процес змагання єдиної Української Православної Церкви за автокефалію зупинила Москва, організувавши 27-28 травня 1992 р. неканонічний, так званий, Харківський собор, який розділив нашу Церкву, чим загальмував канонічне вирішення цього питання. І через тридцять років нам так і не вдалося досягти єдності.

Як відомо, сьогодні українське Православ’я розділене на три гілки, а саме: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Православна Церква України під опікою Константинопольського Патріарха та Українська Православна Церква Київського Патріархату. Це велика біда для всього українського народу, бо духовно послаблює Україну.

Ми, православні архієреї, священники, монахи та миряни, у час війни повинні протистояти ворогу своєю єдністю, берегти рідну державу. У ці страшні місяці для кожного з нас мають особливо актуально лунати слова духовного гімну України: Боже, нам єдність подай!

Постання єдиної помісної Української Православної Церкви, незалежної від чужих релігійних центрів із Патріархом на чолі, принесе духовну консолідацію українській нації та пришвидшить нашу перемогу над безбожним агресором і зможе гарантувати подальший розвиток нашої держави. Ми зобов’язані об’єднати все українське Православ’я в одну Церкву.

Нинішнє роз’єднання є наслідком не тільки історичних обставин, але й роботи ворогів України, які зацікавлені, щоб у нас не було єдиної потужної духовної сили, здатної консолідувати суспільство. Також не всі в православному світі хочуть, щоб з’явилася найбільша Православна Церква, якою, у випадку об’єднання, стає помісна апостольська Українська Православна Церква. Багато хто прагне дивитися на нас, спадкоємців тисячолітньої київської християнської традиції, як на неофітів, недосвідчених дітей, яким потрібен поводир чи батько.

Наша велич золотоверхого Києва, духовна традиція сягають тисячоліть. Нам є чим пишатися. Святі отці землі української, зокрема ті, що нетлінно спочивають у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі, а також зразки богословської, полемічної літератури, релігійне мистецтво, архітектура, традиційне загальнонародне благочестя та глибока віра – цьому доказ.

Твердо переконаний, що всі гілки нашої розділеної Української Православної Церкви можуть об’єднатися навколо ідеї повної автокефалії з Патріаршим устроєм на чолі. Будь-яка залежність від інших престолів є ознакою меншовартості та працює на роз’єднання українства. Лише київський патріарший престол може згуртувати всіх нас і забезпечити належний розвиток Української Православної Церкви. Недаремно ще святитель митрополит Київський Петро Могила прагнув утворити в Україні Патріархат. «Я думаю, що українська автокефальна церква головою своїм повинна мати власного Патріарха, як цілком логічне завершення її ієрархічної архітектоніки та еволюції нашої національної думки, нашої національно-церковної ідеології», – писав видатний державний діяч Симон Петлюра (дядько нашого першого Патріарха Мстислава).

Українська Церква має всі підстави бути Патріархатом і жодних канонічних, богословських чи будь-яких інших перешкод цьому немає.

Позитивно сприймаю дискусію, незалежницькі прагнення, які розпочалися в середовищі Української Православної Церкви Московського Патріархату та отримали свій вияв у рішеннях Помісного собору від 27 травня 2022 р. Вочевидь, вони є перехідними та наслідком компромісу. Православ’я не знає статусу «незалежної» Церкви, а існують поняття автономної або автокефальної. Якщо єпископат, духовенство, чернецтво та віряни УПЦ МП твердо вирішили відокремитися від Московського Патріархату, то їх шлях неминуче приведе до автокефалії, а тут відкривається перспектива загально-православної єдності України, можливість загоїти давню церковну рану.

Також підтримую рішення архієрейського собору Православної Церкви України від 24 травня 2022 р. про припинення поминання в Диптиху імені очільника Московського Патріархату Кирила Гундяєва, бо ще три роки тому категорично не радив митрополиту Епіфанію поминати Патріарха Кирила з огляду, що з 2014 року триває російсько-українська війна.

Уважно ознайомився з рішеннями Помісного собору УПЦ МП від 27 травня 2022 р. та рішеннями Священного синоду ПЦУ від 16 травня 2022 р. Вважаю, що заяви щодо сумнівності канонічних хіротоній (питання апостольського правоприємства) з одного боку, маніпулювання положенням Томосу Константинопольського Патріарха, застосування репресій щодо представників іншої Церкви (в стилі Московської патріархії) – з іншого боку, не йдуть на користь порозумінню та налагодженню діалогу. У цей відповідальний момент, коли українці жертовно відстоюють свободу та захищають незалежність і цілісність держави на полі бою, пастирі також повинні проявляти самопожертву, відкинути другорядне і прагнути об’єднатися біля головного – спільної Чаші Христової. Сьогодні війна точиться не тільки за державну та територіальну незалежність від Москви, але й за духовну свободу. І кожен пастир має чітко визначитися, з ким він: з окупантами чи захисниками України?

Заради єдності прошу всіх відкинути гординю, амбіції, забути образи, усвідомити високу відповідальність перед Богом і Україною. Пам’ятати слова Господа нашого: «Більший же з вас нехай буде вам слугою» (Мф. 23, 11).

Як найстарший за хіротонією та за віком архієрей Православної Церкви, ініціюю скликання Всеукраїнського помісного православного собору, в роботі якого взяли б участь представники всіх трьох гілок українського Православ’я. На мою думку, цей собор має прийняти рішення про об’єднання в єдину помісну апостольську Українську Православну Церкву з патріаршим управлінням та проголосити повну автокефалію. Перед тим закликаю представників Церкви зустрітися для обговорення регламенту собору та визначення дати його проведення.

Заявляю, що Українська Православна Церква Київського Патріархату візьме участь у такому об’єднавчому Всеукраїнському православному соборі, аби сказати всім: Господь посеред нас! Особисто я готовий до зустрічі в будь-який час із Його блаженством митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм і Його блаженством митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм для братського діалогу в дусі Христової любові задля досягнення духовної єдності.

Переконаний, що це справді історичне об’єднання підтримає все українське суспільство, адже сказано «Щоб усі були єдине: як Ти Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ , що Ти послав Мене» (Ін. 17, 21-23).

З вірою в те, що Всемилостивий Господь збереже та захистить Україну, дарує перемогу, а також дасть нам сил збудувати єдину помісну патріаршу Українську Православну Церкву.

З любов’ю у Христі,

ФІЛАРЕТ,
ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ

Унікальні фото зі святкування 1000-ліття хрещення Київської Русі

Хрест в ногах. Канон чи забобон?

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram