Дебальцеве-Київ-Тренто: італійська співачка хоче додому в Україну

128
Фото: "Український інтерес"/Олександр Бобровський

Зірка концертної програми конкурсу “Міс Італія 2017”, естрадно-джазова виконавиця Alеna Sharun свій перший сольний концерт відспівала у Києві. Це друге знакове місто у її житті. Тут вона навчалась і виступала солісткою Державного академічного оркестру “Радіобенд Олександра Фокіна”, сюди віднедавна приїздить у гості до батьків. Перше у житті Альони Шарун місто – це Дебальцеве Донецької області, у якому також на неї чекають рідні. А нині співачка мешкає з родиною в італійському Тренто. Як виглядає наша країна з відстані дві тисячі кілометрів, що знають про нас на батьківщині Відродження, і як не втратити корені у мандрах світом? Про це ми поспілкувалися з Альоною Шарун і її чоловіком, італійським науковцем, дослідником “холодної війни” Франческо Альберті.

– Альоно, Ви подарували українським слухачам нове звучання італійських хітів Адріано Челентано, Матья Базар, Андреа Бочеллі. А чи співаєте в Італії українських пісень?

– У кожен концерт я включаю дві-три сучасні композиції українською мовою. Італійцям дуже подобається, і я відчуваю себе послом української культури. Музика об’єднує, гармонізує суспільство. Більшість моїх іноземних слухачів саме від мене вперше чують українську музику. Водночас і кияни знають переважно витримані часом італійські композиції. На концерті я познайомила їх із музикою, яка зараз очолює хіт-паради на Апеннінському півосторові.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

– Частіше виступаєте в Італії чи в Україні?

– В Італії. Коли жила в Україні, то була солісткою Державного академічного оркестру “Радіобенд Олександра Фокіна” і частіше виступала саме у його складі. У нас було багато спільних проектів із легендарним Раймондом Паулсом, з американським саксофоністом Еріком Маріенталем. Останній гучний проект – у 2015 році, до днів Європи в Україні: на Софійській площі ми представили зовсім нову джазову програму. В Україні у мене були концерти, але менші, тому цей вважаю першим повноцінним сольним.

– А що італійці знають про Україну, як її сприймають?

– Вони поважають українців. Дуже співчували, коли чули про те, що у нас відбувалось у 2013-2014 роках. Мас-медіа тоді гриміли про наш Майдан, війну. Зараз інформаційна хвиля спала, трішки це вже забулося.

– Якими італійці бачать українців?

– Думаю, тут краще мій чоловік скаже.

Франческо Альберті:

– Мої колеги-італійці кажуть, що українці дуже вмотивовані, щоб подолати збройний конфлікт. І я згоден. Українська молодь емоційно зріла, вона шукає відповідей на складні запитання про свої корені і майбутнє. Такі видання, як “Український інтерес”, громадські аналітичні центри повинні пролити світло, популяризувати українське слово, українську думку і позицію.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

– А чого українцям варто повчитися у італійців?

– Планувати свої дії. Поважати себе, пишатися національністю. Італієць – це у всьому світі гордо звучить. Вони себе так показують: горді, об’єднані. Українці в Італії також гуртуються, у більшості моїх знайомих величезна ностальгія. Те, як нас сприймають на міжнародній арені, залежить від того, чи пишаємося ми своїм громадянством і національністю.

– Альоно, якою мовою спілкуєтесь у сім’ї?

– Я розмовляю українською з дітьми, мій чоловік – італійською, щоб обидві мови були рідними, щоб вивчили їх досконало.

– Ви мешкаєте на дві країни, а якій із них належить ваше серце?

– Україні. Я ні в якому разі не збираюся втрачати зв’язки з Батьківщиною. Ми ще не знаємо, де будемо мешкати за 2-3 роки. Серйозно розглядаємо варіант переїзду до України. Чоловіку дуже тут подобається.

– Ви родом із Дебальцевого. Хто у вас там залишився?

– Двоє дідусів, дві тітки. А батьки переїхали до Києва. Ситуація в Дебальцевому невесела, від конфлікту страждають прості люди. Так, вони припустилися помилок, але це занадто дорога розплата. Не знаю, що чекає на Донбас. Але бажаю єдиного – тільки миру, щоб там стабілізувалася ситуація, і рідні більше не чули вибухів.

Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський

– Чи відчуваєте, що Україна за останні роки змінилася?

– В Україні надзвичайна молодь. Людей із таким потенціалом, з таким прагненням до кращого життя, з таким сяйвом в очах не бачила більше ніде у світі. Майбутнє за цією молоддю. І воно обов’язково має бути щасливим, тому що ми нація дуже сильна, дуже талановита, амбіційна. Ми маємо все для того, щоб покращити свою країну, себе самих і своє життя тут.

– Чи вважаєте отримання безвізу перемогою українців?

– Мені здається, що це великий плюс. Навіть українці, які виїздять на заробітки в інші країни, повертають гроші в Україну. А ще – це нові можливості для освіти, подорожей, відчуття себе вільними.

– Правда, що українці за кордоном асоціюються із заробітками на важких роботах?

– Це вже в минулому. Зараз в Італії, та й по всій Європі, нас не сприймають як дешеву робочу силу. Українці працюють в арт-професіях, серед моїх знайомих є багато професіоналів фото-, відео-, фешн-індустрії. Чому нас так цінують? Ми вміємо працювати. Для нас робота – в пріоритеті, ми можемо відкласти всі справи задля неї. Там по-іншому. Наші люди дуже мобільні, дуже гнучкі. І дуже талановиті.

– У чому ви вбачаєте український інтерес?

У тому, щоб навчитися захищати свої інтереси, але дипломатичною працею, налагодженням стосунків. Треба бути трішки хитрішими, пробивними. Я переконана, у нас все буде добре. Зараз переломний момент, формується свідомість нації. Ми повинні вирощувати свій патріотизм, свого не цуратися і чужого навчатися.

Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.