В’ячеслав Васильченко
Лінгвіст, автор детективів, журналіст

В’ячеслав Васильченко. Мова: Допомагати, а не заважати

В’ячеслав Васильченко. Мова: Допомагати, а не заважати. Фото: xxl.ua

Сьогодні наше розслідування зацікавилося мовленням футбольних коментаторів. У матеріалі “Чому Ярмоленко не дурень” ми обіцяли поговорити про це. А тут і нагода трапилася – чемпіонат світу з футболу. А він буває раз на чотири роки. Отже – сам Господь велів. Більшою мірою наша розмова стосуватиметься телевізійних коментаторів.

Насамперед – хто такий футбольний коментатор? Усе ніби просто: це – людина, яка коментує футбол (матчі, а також події, пов’язані з “грою номер один у світі”). Слово коментувати має значення: “1. Давати коментар, коментарі до якого-небудь тексту. 2. Роз’яснювати, тлумачити що-небудь”. Отже, коментатор – це та грамотна, освічена й підкована професійно людина, яка роз’яснює “решті народу” (а їй не обов’язково бути “грамотною й освіченою”) все те, що відбувається на спортивному майданчику. І це є його професійним завданням, “роботою”, як скаже “нормальний читач”. Спортивний коментатор “повинен пристрасно любити спорт, він повинен пам’ятати мільйон імен, фактів, дрібниць, він повинен бути балакучим і позитивним, мати багатий словниковий запас, вміти говорити емоційно, артистично, захопливо” (Р. Мирощев).

Коментатор має розширювати наше уявлення про те, що відбувається на полі. Він мусить зробити все, аби ми якомога краще зрозуміли події, за якими спостерігаємо, насолодилися видовищем. Коментатор описує словами для “клієнтів” (так, глядачі його клієнти!) те, що ми, як і він, бачимо на екрані телевізора. І тут, як на мене, важливо, щоб “футбольний тлумач” реально розумів своє призначення. Але, на жаль, трапляється не зовсім так. Замість того, щоб допомагати, вони… навіть заважають. Часто “посередникам між футболом і глядачем” не вдається до шмиги второпати, що відбувається на полі (не бачать чи елементарно не розуміють). І тоді стає їх шкода. Уявляєш його біднятком, таким собі “Пилипом з конопель”. А ще гірше, коли вони роблять мовні помилки, забуваючи, що мова (мовлення) – це їхній робочий інструмент (як у музиканта, художника чи ювеліра), яким професіонал має володіти бездоганно. Або не ганьбитися. Та багато наших футбольних коментаторів цього поки не розуміють. І “метуть”, як душа забажає.

До речі, хочу зауважити, що в їхніх коментарях є багато правильного й цікавого, але ми поведемо мову не про це. А звернемо увагу на недоліки, щоб уникати їх і нам теж. Ну, і будемо сподіватися, що, може, якимось дивом цей матеріал потрапить на очі самим “футбольним тлумачам”. І вони, прочитавши та зрозумівши, перекинуться на вправних і грамотних…

Почнемо з того, що з’ясуємо: гол – це “очко, яке виграє команда, загнавши м’яч або шайбу в чужі ворота”. Так каже словник. Є в ньому й фраза забити (пропустити) гол, яка має значення “ввести в чужі (або пропустити в свої) ворота м’яч або шайбу”. І, до речі, в родовому відмінку це слово має закінчення : “від пропущеного гол-а, а не гол-у”. Це так, для загального розвитку.

Далі – сумніше. Поглянемо на логіку мовлення коментаторів. Нагадую, їхнє мовлення – ситуативне, воно пов’язане із тим, що відбувається на майданчику. Саме ті події й коментує наш герой. І ось як незграбно він часто це робить: “Збирається виходити на футбольне поле”. Повторю: ми дивимося футбольний матч і чудово бачимо, на яке поле збирається виходити запасний гравець. Іншого поля на екрані немає. Але коментатор хоче закріпити цим словом нашу впевненість, що гравець виходить не на поле для гольфу (чи, не дай Господи, на виоране або засіяне пшеницею). А саме ж на футбольне. Бідняточко…

“Пропустили три голи у свої власні ворота”. Піклується, старанний він наш, щоб ми часом не подумали, що невдахи-бідолахи пропустили аж три м’ячі не в чужі ворота (????), а саме у “свої власні” (які належать їм на правах приватної власності???). Насправді пропустити можна лише у свої. А в чужі – лише забити. Така логіка футбольних правил.

“Багато били по чужих воротах”. Щось подібне звучить і в цій фразі. Скажіть, будь ласка, як би ви назвали гравців, завдання яких – захищати свої ворота й атакувати чужі, але вони роблять усе навпаки? Знаю – і тому не пишу те слово. Обмежуся тільки, сказавши “дивні”. А наш “красномовець” над цим навіть не задумується. І вперто мислить штампами. У фразі “багато били по воротах” уже все закладено для чіткого розуміння її.

“Віддати гостру передачу на партнерів”. Оце так “накаламбурив сам себе”! Віддати гостру передачу можна тільки на партнерів. Це апріорі. Якщо гравець допоміг із загостренням супернику, то він помилився. І на перший раз йому пробачать, а далі… він просто “грітиме банку” (сидітиме на лавці для запасних і не виходиме на поле). Найстрашніший сон футболіста!

“Якби не Очоа, то Мексика б уже програвала”. Франсиско Гільєрмо Очоа Маганья – воротар збірної Мексики. Це так неоковирно наш герой хвалить цього гравця за вдалі дії. Але проблема в тому, що воротар просто виконав свою роботу – захистив ворота від гола (потрапляння м’яча у ворота). Це його призначення! Звісно, що коли воротар не відбиватиме, команда буде програвати.

“Партнери по команді” й “у серпні місяці”. Ці плеонастичні конструкції ми розглядали у матеріалі “Вільна вакансія” для “білої блондинки”. Із “серпнем” усе зрозуміло, а з партнерами… Наш герой хвилювався, щоб ми не подумали, що мова йде про “партнерів по бізнесу” (а якщо бути точним – то про “бізнес-партнерів” чи “бізнесових партнерів”). Саме ж про них ми думаємо насамперед, коли дивимось футбол і чуємо слово “партнери”. Чи я помиляюся???

“Будують атаки”. Чи не можна залишити дієслово будувати (“споруджувати, зводити яку-небудь будівлю (будівлі)”) у сфері будівництва? А атаки все ж таки нехай створюють або організовують.

“Така допомога була б у нагоді”; “Є таке передчуття, що на Лужниках волога трава”. Про помилки, зумовлені паронімією, ми розповідали в матеріалі “Привіт від Косого, або Хто ж “посадить книжку”? Наш коментатор просто плутає близькозвучні, але все ж таки різні слова: пригода (“те, що трапилось (часто непередбачене, несподіване); подія, випадок”) / нагода (“зручні для здійснення чого-небудь обставини, підхожий для чого-небудь момент”); відчуття (“підсвідоме сприймання чого-небудь”) / передчуття (“неясне відчуття того, що може відбутися, настати”). До словника треба зазирати, до словника.

“Шукав позицію для нанесення удару”. “Нанести” – це “принести велику кількість чого-небудь”. Удару ж можна тільки завдати (“у сполученні з деякими іменниками означає дію, результат якої виражено іменником”).

“Збірна Іспанії надійно виглядає у захисті”. “Виглядати” – це і “висуваючись або виходячи із-за чого-, з чого-небудь, дивитися кудись, через щось”, і “чекаючи кого-, що-небудь, дивитися, вдивлятися кудись”. А в нашому випадку слід було б сказати: “Збірна Іспанії надійно грає в захисті / має надійний захист / надійно захищається“.

“В серцях ударив”. Про міжмовні омоніми (“фальшивих друзів перекладача”) ми писали в матеріалі “Свита – королю, а почет – міністру?”. Зрозуміло, що футбольні коментатори його не читали. Інакше б таких дурниць не плели. І не вносили б бездумно російську ідіоматичну фразу “в сердцах” (“в порыве раздражения, гнева”) у своє ніби українське мовлення. Хотів охарактеризувати дію (“ударив”) з погляду способу дії (“як? у який спосіб?”), а зробив це в плані місця (“де?” – “в серцях”). Насправді фраза мусила б бути такою: “Спересердя ударив” (спересердя – “в пориві гніву, дуже розсердившись”).

“Поріг болі фізичної”. Під впливом російської тут слово біль граматично оформлено в жіночому роді, хоч у нашій мові воно належить до чоловічого роду (“БІЛЬ, болю, чол. Відчуття фізичного страждання // Відчуття прикрості, образи, смутку”: Прокинувся Арсен Черкашин з тупим болем у голові, з гірким тягарем у серці (Любомир Дмитерко). Звісно, правильно було б сказати “Поріг болю фізичного“.

“Подає у штрафну”. Знову граматична помилка. І знову чужомовний вплив (“штрафная площадка”). У нас є штрафний (або карний) майданчик. Відповідно – “подає у штрафний”.

“Немає загострюючих передач”; “діючі чемпіони”; “зіграти більш розкутіше”. Низка граматичних помилок: мільйон разів говорено, що дієприкметники на -уч-/-юч- та -ач-/-яч- невластиві для нашої мови. Чом би й не сказати “немає гострих передач”, а “чемпіони” і взагалі не “діючі”, а “чинні”. Зіграти ж треба або “розкутіше”, або “більш розкуто”.

“Рука була у неприродньому положенні”. Немає слова “природній”, є природний. Відповідно немає й “неприродній”, а є неприродний.

“Не влучає у ствір воріт”. Ну а це вже – “маразм маразматичний”. Логіка тут знайома: покалічити російську й думати, що вийшла українська. Немає такого слова в нашій мові. Не-ма-є! У російській: “створ – в строительстве условная вертикальная плоскость, проходящая через две точки, определяющие заданное направление”. Отже, ключове поняття тут – “плоскость”. У нашій мові йому відповідає площина. Одне зі значень цього слова – “поверхня, що має два виміри, так що пряма лінія, проведена через будь-які дві точки на ній, зливається з цією поверхнею”. Тому – “не влучає у площину воріт”. Хоча… Нехай краще влучає…

“[Гравець] бодається”. І такого слова в нашій мові теж немає. У російській “бодать” має значення “бить, колоть рогами”. Як відповідник до нього словник наводить наше слово бити.

Ех, шкода, що футбольні коментатори таки не читають “Український інтерес”… Чи тепер нарешті почнуть? Щиро їм цього бажаю.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.