Ілюстрація: Український інтерес/Анастасія Туловська

Рудиментарність радянської ідеології живуча і присутня в сучасній українській мові. Як і чому це досі триває, розповідає Інна Ренчка – кандидат філологічних наук, викладачка Національного університету “Києво-Могилянська академія” і авторка книжки “Лексикон тоталітаризму”.

Професорка цього вишу Лариса Масенко пише у передмові до праці пані Ренчки, що видання “є першим фаховим дослідженням практики партійного втручання в справу укладання словників та її наслідків”, коли “комуністичний контроль” досі мимоволі присутній у нашій рідній мові.

«Словник не має права штучно надавати словам оціночне чи ідеологічне значення. Слово має лишатися вільним. То вільним лишатиметься і його носій».

Інно, читаючи вашу книжку, жахаєшся масштабам і водночас безглуздості зусиль ідеологів радянської епохи в уніфікації і знебарвленні рідної мови під оту орвеллівську “новомову”. А що найстрашніше, встановлені радянські, скажімо так, стандарти досі побутують в живому мовленні.

Інна Ренчка – викладачка Києво-Могилянської академії, кандидат філологічних наук
Інна Ренчка – викладачка Києво-Могилянської академії, кандидат філологічних наук

Ось тому сьогодні в українській науці дедалі більшої актуальності набувають теми, замовчувані в минулі роки та десятиліття, що пов’язано з колоніальним періодом у нашій історії. Постає гостра потреба в осмисленні наслідків для суспільства в цілому та для кожної людини зокрема тривалого панування радянської тоталітарної системи. У своїй книзі “Лексикон тоталітаризму” я порушую проблеми впливу тоталітарної системи на мовне середовище країни. Власне, проблеми впливу на свідомість людей, фальшування дійсності мовними засобами, перетворення словників в умовах тоталітаризму на знаряддя формування оцінок та суджень, узгоджених з керівною ідеологією.

Спочатку упокорювали нас голодомором, а потім маніпулювали нами спотворенням найголовнішої потреби мислячої істоти – мови?

Все почалося разом із жовтневим переворотом. Доречно згадати Євгена Сверстюка з його словами: “Коли ми говоримо про революцію, що перевернула світ, то найперше треба сказати про революцію у мові – про підміну понять, “уневажнення” принципів, класове переосмислення значень”. Мовні маніпуляції призвели до трансформацій великої кількості слів природної мови та зміни їхнього оцінного статусу, що свідомо використовували для впливу на громадську думку й ідеологічного тиску.

Отже, читаючи радянські словники, можна врешті дізнатися остаточну правду про себе і про небезпеки, в яких ми досі перебуваємо? Адже ми ж не припинили тими словниками користуватися, а розмовляючи у побуті, навіть не замислюємося над тим, яке слово нам було нав’язане, штучно щеплене замість рідного українського.

Я дослідила “Словник української мови” в 11 томах, виданий відносно недавно, упродовж 1970-1980 років. Відслідковувала способи ідеологізації лексичних одиниць радянського словника в умовах цієї системи. Суспільно-історичні умови, в яких працювали лексикографи, наклали свій відбиток на цю працю. Один з укладачів та редакторів словника Василь Винник пише, що “джерельна база, на якій ґрунтувався його реєстр і здійснювалася інтерпретація значень реєстрових лексем та стійких словосполучень, була обмежена уподобаннями компартійних ідеологів”.

Джерельна база – це?..

Поясню на прикладі. Тлумачачи певне слово, укладачі словника
кожну словникову статтю на окрему лексему супроводжують цитатами із художніх творів, інших текстів, щоб якомога повніше передати відтінки значення у різних мовно-стилістичних, тобто ужиткових, контекстах. Це і є джерела. І ці джерела, цитати, бралися із текстів авторів, що вважалися ідеологічно безпечними. Приклади із творів опальних письменників вилучалися. Натомість з’являлася цитата із твору Леніна тощо.

Великого ідеологічного тиску українська лексикографічна практика почала зазнавати з 30-х років XX століття. “Резолюція Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в питаннях термінології” (1933 р.) містила настанови щодо словникарської діяльності: “негайно переглянути всю словникову продукцію <…> з погляду повної і цілковитої ліквідації націоналістичної ідеології в термінології; <…> організувати досконалий, з погляду ідеологічного насамперед, перегляд словників і термінології; <…> дальші шляхи розвитку <…> цілої словникової діяльності треба цілком побудувати на основі марксоленінської методології, на основі ленінської національної політики”.

І такі вимоги до словникарства лишалися актуальними в Радянському Союзі впродовж усього часу його існування?

Обкладинка книжки "Лексикон тоталітаризму"
Обкладинка книжки “Лексикон тоталітаризму”

Маніпуляції радянського режиму в цій сфері полягали, по-перше, у вилучені частини слів з реєстру через те, що вони втілювали політично небажані погляди. Скажімо, до СУМа-11 не потрапила значна кількість слів, що є похідними від лексеми Бог, наприклад богоблагодатний, богопізнання, богонатхнення, боговидець, боговидний, богообраний, боголюбець, боголюдина тощо. Ці слова зафіксовані в академічному “Російсько-українському словнику” за редакцією Кримського та Єфремова 1924-1933 років. Але більшість із них і нині належить до активної лексики, ми їх чуємо і вживаємо самі. Тому невключення їх до реєстру через, наприклад, застарілість, було неправомірним і можна пояснити лише ідеологічними причинами, з огляду на атеїстичні настрої епохи.

По-друге, у словниках практикували введення оцінки в тлумачення значення слова. Оцінка залежала від того, якого суспільно-політичного ладу стосується явище чи поняття, позначені словами. Якщо вони характеризували соціалістичний спосіб життя, то мали позитивну оцінку. Наприклад, слова комунізм, соціалізм, більшовизм, атеїзм, соціалістичний реалізм. Якщо описували особливості устрою несоціалістичних країн, то набували негативної характеристики – скажімо, лексеми націоналізм, анархізм, лібералізм, сіонізм тощо.

Отже, одним із ключових слів, навколо якого все оберталося, було… партія?

Так. Це слово було своєрідною цеглинкою у підмурівку радянського тоталітарного дискурсу. Радянська однопартійна модель управління не передбачала можливості існування інших політичних сил. Тож за словом партія у свідомості мовців закріплювалося ідеологічне значення “Комуністична партія Радянського Союзу”, яку звеличували як мудрого й справедливого “керманича” усього радянського народу. Сформований під впливом ідеології суспільний стереотип подано й у словниковому тлумаченні цього слова: ПАРТІЯ. 1. Добровільний бойовий союз однодумців-комуністів, організований з представників робітничого класу, трудящих селян і трудової інтелігенції Радянського Союзу; Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС; до 1919 р. – РСДРП, до 1956 р. – ВКП (б)). Партія наша є союз свідомих, передових борців за визволення робітничого класу (Ленін, 12, 1970, 134).

Прикметник “добровільний” особливо притягує увагу!

Розумію ваш сарказм. Бо у визначенні прикметник “добровільний” виконує евфемістичну функцію. Адже така “добровільність” була умовною. Вживання ж військової лексики на зразок “бойовий союз” було загалом дуже поширеним явищем у радянській новомові. У термінах боротьби описували різні сфери життєдіяльності суспільства, тому загальновживаними були вислови “ідеологічний фронт”, “атака на капітал”, “історія є боротьбою”, “боротьба за хліб”, “боротьба з труднощами відновлення народного господарства”, “боротьба з викривленнями політики партії”, “боротьба за покращення умов” тощо. Кожен повинен був відчувати себе “бійцем”, готовим “чинити активний опір”, захищати від ворогів радянський суспільний лад. Таке слововживання формувало відповідні суспільні настрої та емоційні реакції.

Такі до болю знайомі слова і штампи! Варто визнати, у певної частини суспільства вони присутні і досі. Слово як таке, лексема тобто, сьогодні теж є учасником подій, коли дві ідеології протистоять і борються до смерті. І серед українців є ті, хто досі перебуває у дусі визначень, ворожих нам по суті. Як цього не бачити?

Бо значення слів було спотвореним та розмитим, і цього досягали різними способами. Одним із таких засобів було введення у тлумачення слів ідеологічно-оцінних прикметників, які найчастіше ставили на початок визначень. Це накидало мовцеві оцінне сприйняття поняття ще до того, як він ознайомлювався з його змістом, наприклад: анархізм – ворожа марксизмові дрібнобуржуазна політична течія…; меншовизм – антимарксистська дрібнобуржуазна опортуністична течія…; модернізм – занепадницька течія у буржуазному мистецтві й літературі…; експресіонізм – формалістична течія в буржуазному мистецтві…

Виходить, все було чорно-білим. І вибір був відсутній.

Це посилювалося ілюстративним матеріалом, що містив експресиви – слова, які виражають несхвалення, осуд, презирство: Націоналісти, октябристи, кадети, це – лише різні відтінки огидного, безповоротно ворожого свободі, буржуазного націоналізму і шовінізму! (Ленін, 23, 1972, 38) (цитата до слова октябрист); Священнослужителям стає чимраз важче людям релігійні теревені правити (Мельн., Коли кров., 1960, 142) (цитата до слова священнослужитель); Сюрреалізм є найогиднішим і найпідступнішим з усіх “ізмів”, бо він, спекулятивно використовуючи якісь елементи реалізму, збиває із здорового шляху творчу молодь (Літ. Укр., 12.IV. 1963, 3) (цитата до слова сюрреалізм); Шкідливу, руїнницьку роботу провадили в нашій мові лихої пам’яті футуристи (Рильський, III, 1956, 65) (цитата до слова футурист). Використання такого ілюстративного матеріалу знижувало ціннісний регістр слів, особливо тих, що стосуються духовної та релігійної сфери.

І навіть класики літератури мимоволі прислужилися, як це не прикро.

А більшість слів релігійної тематики були марковані позначками “застаріле”, “рідко”, “дореволюційне”. Це архаїзувало слова і давало змогу в перспективі вилучати їх з ужитку. У тлумачення слів вводили ідеологічні маркери “міфічний”, “міфологічний”, слова “ніби”, “нібито”, “так званий”, що виражали сумнів, непевність щодо висловленого. Наприклад: спаситель (до того ж з маленької літери) – за християнським віровченням – міфологічний засновник християнства, що нібито врятував людство, спокутувавши його гріхи; богомілля – ходіння по так званих святих місцях; проща.

Ці та інші маніпулятивні стратегії дуже впливали на свідомість людей, привчали їх думати одне, а говорити інше, використовуючи стереотипні фрази. Замість осмислення явища пропонувалися ідеологізовані визначення або цитати з авторитетних джерел як єдине правильне значення слів. Так мовними засобами радянська система створювала нову радянську людину, позбавляючи її можливості критично мислити.

Читайте також: Индики та ироди: що чекає на українську мову з новим правописом

Думати одне, говорити інше. Такий тип поведінки дуже поширений.

Після краху радянської системи таки відбувається переорієнтація на об’єктивність тлумачення слів. Автори сучасних словників уникають колишніх ідеологічних характеристик. Найчастіше це виявляється у відкиданні ідеологічних маркерів на зразок “буржуазний”, “дрібнобуржуазний”, “реакційний” тощо. Водночас не завжди вдається уникнути рудиментів радянської ідеології, про що йдеться в одному з розділів моєї книжки. Тому сьогодні постає важливе завдання створення нових словників, звільнених від ідеологічних нашарувань попередньої доби. Необхідно осмислити хиби, що були властиві українській лексикографії в цей період. У словнику лексика має бути представлена максимально нейтрально й неупереджено, без оцінних компонентів тлумачення. Це сприятиме не лише очищенню мови від ідеологічного та іншомовного впливу, а й позитивним змінам у суспільній свідомості.


Бесіду вела Ірина Кримська-Лузанчук, спеціально для “Українського інтересу”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.