Розповідь про надзвичайно талановиту, сильну духом жінку. Жінку, яка змогла розпочати своє життя з чистого аркуша та розпрощатися з жахами війни.

Знайомтеся, Яна Доля – успішна бізнесвумен у нашому місті. Вона мала свій бізнес у Донецьку, але мусила кинути все й починати свою справу з нуля у Пологах. Відкрила власну студію нігтьового дизайну “ЯД”, активно бере участь у чемпіонатах з нейл-арту, має свою школу та учениць, яким передає знання, та стала суддею на всеукраїнському рівні. Про свій нелегкий шлях до успіху та життя переселенки вона відверто розповіла “Українському інтересу”.

Перші нігті: то був жах

Народилася Яна в Донецьку, але потім разом із батьками переїхала до Поліг. Тут вона закінчила школу, а потім вступила до Мелітопольського педагогічно інституту на спеціальність “Музика, хореографія, вокал”.

“У дитинстві я мріяла стати педагогом, навчати дітей і ставити двійки тим, хто мене ображав, – з усмішкою згадує Яна. – В інституті мені дуже подобалося навчатися. Паралельно я ще викладала в школі, а влітку пропадала у дитячих таборах. Але була у мене одна мрія, яку я ніяк не могла здійснити. Хотіла гарний манікюр і довгі нігті. Оскільки навчалася на музичному відділенні, то довгі нігті були для нас табу (бо довгий манікюр заважав грі на фортепіано). Аж ось настав останній держіспит з вокалу. Незадовго до цього я пішла й наростила собі довгі-довгі нігті.

Тоді мода на них тільки-но почала народжуватися, і їх робили в стоматології. Так, вам не почулося саме там, поряд із зубами та бормашинами я наростила свої перші нігті. І нехай вони були товстими, горбатими. То були мої перші нігті”

Під час іспиту Яна стояла на сцені та виконувала пісню. Як відомо, всі співаки активно жестикулюють, і вона не була винятком. Склала іспит на відмінно, їй аплодував весь зал. Але потім до студентки підійшла викладачка й доволі суворо прокоментувала такий вчинок:

– Яно, це був жах!

А вона злякано запитала:

– У чому річ

Викладачка лише відповіла:

– Твої нігті. Вони жахливі. Ти схожа на Бабу-Ягу!

Проте Яні було байдуже. Це ж мрія, а мрії треба здійснювати!

Манікюр переміг

Після закінчення навчання Яна повернулася в Донецьк вже з чоловіком і почала працювати у місцевій школі педагогом-організатором. А тим часом треба було робити корекцію нігтів, і їй довелося шукати майстра вже в Донецьку. У майстрині її неабияк здивували ліпнини, художній розпис типсів. До цього вона бачила щось схоже лише в журналі, ще в Мелітополі, проте їй сказали, що таке не роблять в Україні взагалі.

“Не секрет, що зарплата вчителя не надто висока. Я проводила дуже багато часу на роботі, часто бувала в роз’їздах, бо доводилося супроводжувати дітей на різні змагання та конкурси. І ось одного вечора чоловік мені запропонував обрати якусь іншу, прибутковішу та спокійнішу професію. Він був готовий оплатити будь-яке навчання чи підготовчі курси. Я, навіть не замислюючись, сказала, що хочу займатися манікюрною справою. І чоловік мене підтримав”, – розповідає майстриня.

На курсах манікюру Яна Доля дуже здивувала викладача своїм бажанням навчитися всьому та відразу (розпис, акрил, гель-лак, ліплення). Вона проходила навчання три місяці та паралельно відвідувала різні майстер-класи.

“Мене це так захопило, що я навіть вночі відпрацьовувала техніку, розробляла нові дизайни. А потім пішла працювати в салон-перукарню, де й здобувала свій перший досвід. Моїми першими клієнтками були мама та подружка. Тоді не все виходило, але саме завдяки зусиллям, практиці мені вдалося досягти досконалості”, – розповідає про свої перші кроки власниця нігтьової студії.

Хай там що говорять, але Яна впевнена, якщо людина має бажання і докладає до цього зусиль, усе обов’язково вийде. А найголовніше, що вона постійно відчуває підтримку свого чоловіка, який хвилюється за неї та її команду, яка в неї дуже швидко з’явилася.

Ця чарівна жінка, як магніт, притягує своєю світлою енергетикою до себе людей. Досить швидко в Донецьку вона започаткувала свою справу. Але відкриттям салону манікюру не обмежилася. Яна Доля отримує колосальне задоволення від того, що разом із командою їздить на чемпіонати, бере участь у майстер-класах і сама навчає інших робити шедевральний манікюр. З досягненням майстерності та покращенням навичок стала однією з найкращих майстринь нігтьової справи, а згодом її стали запрошувати на чемпіонати як суддю.

Війна прийшла, коли її не чекали

Травень 2014 року. Вагітна Яна разом із чоловіком та сином все ще жила в Донецьку. Вони до останнього сподівалися, що війни не буде. Яна згадує, як ще в квітні скептично ставилися до думки, що в наш час можуть народжуватися діти війни. Страшний був час, бо ніхто не знав, які заворушення можуть бути. Ніби зараз перед її очима стоїть страшна картина.

“У мене був курс з дівчатами, наша нігтьова школа розташовувалася на 6 поверсі бізнес-центру з великими панорамними вікнами навпроти Донбас-арени. Раптом я повертаю голову – і на рівні моїх очей пролітає вертоліт. Мені телефонує власник бізнес-центру, говорить, що треба евакуюватися, тікати. Тоді пролунали найстрашніші слова: “У місто зайшли танки, почалася війна!” Уявіть, я вагітна стою і до кінця не розумію ситуацію. Була просто в ступорі. Невдовзі зателефонував чоловік, сказав, що по мене приїде. А я стою і кажу йому, що у мене курс, нігті. “Яно, ти що не розумієш? Треба тікати!” – почула в слухавці. І саме цього вечора почалися розмови про переїзд”, – згадує Яна.

Вона була проти переїзду, бо саме готувалася до пологів і була впевнена, що все це скоро закінчиться. Але далі сталося те, що змусило кардинально змінити точку зору щодо переїзду:

“У нас була дуже серйозна розмова з чоловіком, що все, час збирати речі та переїжджати. Але я не готова була покинути те, що будувала роками: манікюрний бізнес, дім, улюблене місто. Ми навіть трохи посперечалися. Після цього я сиділа вночі, гортала сторінки з новинами і на очі потрапило про те, що в маму з дитиною влучив снаряд. Статтю ще підкріпили кривавими фото. І тільки тоді зрозуміла, що не маю права наражати на небезпеку свою родину”.

Збираючись, вони навіть не підозрювали, що назавжди прощаються зі своїм домом. Зібрали мінімум речей на 2 місяці і поїхали разом із сестрою чоловіка в Пологи.

“Ми навіть холодильник не вимикали, бо були впевнені, що скоро повернемося. На блокпостах нас майже не оглядали, бачили, що я вагітна. А почуття страху не полишало”, – продовжує Яна.

Вибір очевидний – тільки Україна!

Деякий час вони жили разом із батьками, потім переїхали в орендовану квартиру. Потім у кредит придбали собі житло. Яна народила хлопчика. А в Донецьк вони повернулися вже після Нового року для того, щоб забрати речі та назавжди переїхати в Україну.

“До Нового року в нас навіть не було особистих речей. Знайомі, друзі давали якісь теплі речі. Ми навіть не мали ложок та виделок. Особливо складно було адаптуватися старшому сину до нового місця. Він вірив, що скоро повернеться додому, адже там, у Донецьку, залишилися його друзі, однокласники. Але все-таки пішов на навчання до пологівської школи, щоб не пропускати рік. Коли заходило про війну, про АТО, син починав плакати прямо в класі. Я розуміла, як йому важко. Він впродовж року щоночі прокидався, кричав і плакав. Я і сама два роки не могла спокійно говорити на цю тему. У мене просто наверталися сльози на очі”, – ділилася спогадами мама двох чудових хлопчиків.

Яна з чоловіком завжди були за Україну, перед ними навіть не стояв вибір, куди від’їжджати, хоча не раз чули на свою адресу бридкі вислови. Молода жінка не втомлюється доводити свою позицію:

“Ми за Україну! Ми ніколи не підтримували самозвану владу “ДНР/ЛНР”. І багато людей, які не мали можливості виїхати, також за Україну. Було прикро й боляче, коли нам прямо в очі люди стверджували, що ми – сепаратисти. Я намагалася абстрагуватися та не відповідала на це”.

Основна проблема ще в тому, що на території Донецька та Луганська припинили своє існування українські телерадіокомпанії. І людям доводиться слухати те, що говорять на російських телеканалах.

Яна і досі підтримує зв’язок з родичами та друзями через Інтернет. Нині вона згадує, як приживалися на новому місці:

“Найгірше, що війна розділила родини! Переїхавши до мирних Поліг, ми отримували виплати для переселенців. Пам’ятаю, як поїхали на якийсь тренінг для переселенців, і мені так стало дивно, що нас там почали вчити, як чистити зуби, що руки потрібно мити з милом. Тобто нас не навчали, як пристосуватися до життя, як справитися зі стресом. Як переселенцям нам також давали “Набори життя”. Набір складався з продуктів першої необхідності. Але вже тоді ми з чоловіком достатньо заробляли, тому відмовилися від допомоги, бо знали, що є люди, яким цей набір потрібніший”.

Пологи стали другою домівкою

Не просто було Яні відкривати бізнес. Двічі вона втрачала свою справу в Донецьку, а тепер ось знову довелося починати з чистого аркуша в Пологах. Але працювала, не покладаючи рук, і зараз у топі найкращих майстрів манікюру в Україні.

“Батьківщина і дім – це два різні поняття. Донецьк був містом, де я народилася, а Пологи вже стали рідним домом. У мого чоловіка було все навпаки: він хотів на схилі років повернутися в Пологи. І так склалася доля, що зараз ми тут, і Пологи – стали для мене маленькою Батьківщиною. Мені дуже подобається тут, бо люди в Пологах набагато щиріші, готові завжди тобі допомогти, тут немає того шаленого ритму життя, як у великих містах. Але найважчим для мене є те, що у маленькому місті є плітки, і мені й досі важко до цього звикнути”, – зізнається власниця нейл-студії “ЯД”.

Успіх і родина

Одну з найважливіших ролей у становленні Яни, як особистості, відіграли батьки. Тато був саме тією людиною, заради якої вона працювала і якій весь час доводила, що у неї все вийде.

Не обходилося без суперечок і з чоловіком щодо того, що багато їздить і часто не буває вдома, але відверта розмова допомогла владнати конфлікти. Чоловік зрозумів Яну й зараз в усьому підтримує та допомагає їй, а вона з гордістю і великою любов’ю говорить:

“Він – мій янгол-охоронець. Я відчуваю себе за ним, як за кам’яною стіною. Якби не він, я, можливо, нічого б не досягла”.

Як і всі зайняті люди, бізнесвумен намагається все встигати, буває, що про якісь справи забуває, але їй подобається таке життя.

“Якби я не була такою активною, а просто сиділа б удома, напевне б, занудьгувала й захандрила”, – розмірковує жінка.

Безумовно, у Яни бувають моменти, коли нічого не хочеться робити, немає натхнення, але це трапляється рідко. Зараз у неї період творчого піднесення. Вона повна ідей і намагається втілити їх у життя. А як бути із заздрісниками? У неї свій рецепт боротьби з ними:

“Я намагаюся не звертати увагу на тих, хто встромляє палиці в колеса. Я таких людей жалію. Мене надзвичайно мотивують мудрі притчі, які читаю із задоволенням і переосмислюю своє життя”

Ця війна зламала життя тисяч людей, але, як і Яна, я вірю, що одного дня пролунають такі жадані слова: “На території України більше немає російських військ. ООС завершено. Донецьк та Луганськ повністю підконтрольні Україні”.

Читайте серію публікацій про жінок зі сходу, які були змушені тікати від війни:

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram