Викладачка Анна Гуренко шість років тому переїхала з Донецька до Маріуполя. За цей час вона звикла до міста, зустріла друзів й однодумців, а наполегливість і працьовитість допомогли освоїти нові підприємницькі горизонти: жінка відкрила невеликий проєкт із виготовлення різних текстильних торбинок та мішечків. Анна Гуренко не лише розвивається в цьому напрямку, а ще й привчає українців до екологічного мислення та відмови від поліетилену. 

А ще вона планує створити власний онлайновий курс із навчання підприємництву, адже має чималий практичний та викладацький досвід.

Сьогодні Анна Гуренко докладно розповість “Українському інтересу” про особливості свого бізнесу. А ще про те, чим цікаві покупці з Маріуполя, як правильно вибрати екоторбинку, як розвивається швейний бізнес в Україні тощо. 

Як ви пережили вимушений переїзд до іншого міста?

Моя професійна діяльність майже 15 років пов’язана з освітнім процесом. У 2010 році захистила дисертацію та отримала ступінь кандидата економічних наук. Викладала в Донецькому національному технічному університеті та Донецькому інституті залізничного транспорту, вела активну наукову діяльність, працювала зі студентами, проводили маркетингові дослідження. Усе було добре. 

Проте у 2014 році в Донецьку почалися бойові дії. Майже відразу мого чоловіка  перевели на роботу до Маріуполя. Отож всією родиною ми оселилися в чужому місті. Ще кілька місяців сподівалася, що повернуся додому. Проте коли зрозуміла, що все це надовго, то влаштувалася на роботу в Азовський морський інститут Національного університету “Одеська морська академія”, де продовжила викладацьку діяльність.

Як трапилося, що ви займаєтеся таким незвичним дуетом занять: економікою та шиттям?

У старших класах переді мною постало питання, куди себе залучити. Я бачила тільки два шляхи: економіка чи шиття. Перемогла економіка. Проте бажання шити нікуди не поділося. Це – заняття для душі. Обшиваю свою родину та своїх близьких, хочу, щоби наш одяг був оригінальним.

Водночас для мене надзвичайно важливим є екологічне питання. За кордоном завжди звертала увагу на те, як трепетно іноземці ставляться до природи, як скрупульозно підходять до питання утилізації відходів. Завжди хотіла, щоби в Україні було таке ж ставлення, і ми створили таку ж екологічну культуру.

Звісно, одній людині зробити це дуже складно. Повинна бути державна підтримка на рівні регіонів, щоби там створювали центри утилізації тощо. Особисто я почала з малого: не лише отримую задоволення від шиття, а й залучаю оточення, зокрема студентів, до екологічного мислення та максимальної відмови від пластику.

І сама ж дотримуюся цих ідей. Хоча спочатку моя родина дивилася на мене насторожено. Мовляв, де я розділятиму та зберігатиму сміття, куди його здаватиму. Потім син і чоловік цим прониклися: усі разом складаємо пластик у машину та їдемо здавати. Це для нас уже сімейна традиція.

Читайте також: Рівень екологічної свідомості українців зростає

У чому особливість ваших виробів?

Усі мої торбинки зроблені чи то з бавовни, чи то зі змішаних, чи то із синтетичних тканин. Одного разу представляла свій проєкт і один зі слухачів запитав: “У чому ж тоді полягає екологічність, якщо екоторба із плащівки?”. А сенс у тому, що відмова від поліетилену та використання текстильних торбинок, нехай і синтетичних, замінює 100-200 покупок поліетиленових пакетів.

До того ж бавовна – дороге задоволення, не кожен може весь час купувати натуральні сумочки. Тому маю вироби з різних матеріалів для різних покупців.

Часто буває так: люди бачать мої торбинки й тканини, зацікавлюються та хочуть, щоб я їм щось пошила за певним дизайном і розміром. Це можуть бути не лише торбинки, а я й дорожні сумки, косметички, сумки для перенесення собак тощо.

Тепер щодо розмірів. Є класичний асортимент торбинок, який повторюється у всіх виробників. Це сумка 40 на 40 сантиметрів, яку можна тримати через плече або в руках. По суті, це даність моді. Тому такі торби є й у моєму асортименті.

Також бачу, що покупці зазвичай реагують на яскравість та незвичні форми. Хоча тут є парадокс: саме в Маріуполі всі просять торбинки темних відтінків. Гадаю, це можна пояснити тим, що місто – промислове й екологічно забруднене. Причому це стосується не лише торбинок, у Маріуполі був значний запит на чорні маски. Я нашила світлих, хотіла, щоби містяни до них придивилися. Ні, вони все одно надавали перевагу чорним.

Отож намагаюся працювати з різними тканинами та матеріалами. Акцентую увагу на кольоровому оформленні та різних розмірах, які можуть зацікавити потенційних покупців. 

І хоча ще не минуло року з моменту відкриття проєкту, маю багато постійних клієнтів з Одеси, Харкова, Києва, Полтави та Вінниці. Найбільше – з Маріуполя.

Де розміщене ваше виробництво?

Зараз моя швейна майстерня – це моя квартира. Планую орендувати приміщення, де можна було б розмістити швейне обладнання та залучити швачок до виконання унікальних і складних робіт. Надалі хочу акцентувати свою увагу на пошуку контактів та каналів збуту, аналізу ринку тощо.

Насправді самотужки працювати важко. Потрібно наповнювати контентом соцмережі – це досить клопітка робота. А ще – займатися фотооформленням робіт. Це також складно, іноді доводиться користуватися послугами професійних фотографів. Тому хочу розширити бізнес, делегувати роботу, а самій координувати всі процеси.

Як правильно вибрати екологічну торбинку?

Потрібно дивитися, щоби тканина була цупкою та довговічною. Також варто звертати увагу на якість швів, щоби вони не розповзалися, коли ми завантажемо торбинку. Треба дивитися на температуру прання та прасування. Необхідно дотримуватися стандартних рекомендації, які стосуються всіх текстильних виробів. Для кого важлива натуральність  – треба дивитися на склад бавовни.

Додам, що я перевіряю всі вироби, які шию. Ми всією родиною йдемо в магазин, накладаємо в торбинку багато продуктів і спостерігаємо, чи вона витримає. Від початку відкриття проєкту я й досі ходжу зі своєю першою сумкою. 

Яка зараз ситуація на ринку текстильних торбинок?

Велика конкуренція. Дуже багато великих підприємств спеціалізуються на гуртовому пошиві за мінімальною відпускною ціною. 

Хочу зазначити, що таких обертів виготовлення тканинних торбинок набрало ближче до осені 2019 року. Коли вийшов мій проєкт – ринок тільки розкачувався. Це було літо 2019-го.

Зараз ринок дуже конкурентний та активний. Вітчизняні та китайські виробники шиють дуже багато.

Конкурувати складно, проте й у таких умовах можна напрацювати свою клієнтську базу.  Зокрема з’являються постійні клієнти, які задоволені якістю та готові й надалі замовляти текстильні вироби. Тут питання в тому, наскільки великий сегмент ринку хочеться зайняти.

Які ваші плани на найближчі роки?

Це збільшення об’ємів продукції. Загалом варто говорити про пропускну здатність: я фізично не можу пошити більше. Ловлю себе на думці, що іноді доводиться “йти в тінь”, бо попит є, а я не встигаю шити. Тому треба просити про допомогу у швачок, які працюють на дому. 

Отож планую розвиватися, залучати професіоналів та, можливо, виходити на більший ринок. З іншого боку, мене дуже хвилює питання створення робочих місць – це дуже відповідально. Тому хочу побачити додаткові ніші для диверсифікації, щоби найняті люди не залишилися без роботи. 

Мій стаж викладання – майже 20 років. Тому я б із задоволенням продовжила викладацьку, можливо, тренінгову діяльність. Насправді є багато інформації щодо бізнесу, якою можу поділитися з іншими. Це зокрема маркетинг і менеджмент, які зараз дуже динамічно розвиваються.

Студенти та їхні знайомі приходять до мене й просять провести тижневі тренінги, щоб заповнити пробіли в знаннях. Я періодично займаюся репетиторством. Тому не хочу це залишати та повністю переходити у швейну справу.

Як карантин позначився на вашій діяльності?

Мої торбинки допомагала продавати роздрібна точка. Звичайно, зараз вона закрита. На інтернетових майданчиках також затишшя. Тому, щоби не зупинятися, у певний момент перелаштувалася на маски. 

Хочу зазначити, що хвиля запитів на ці засоби індивідуального захисту як різко з’явилася, так різко й зникла. Період ажіотажу тривав два-три тижні. Коли аналізувала ринок, то бачила в соцмережах маски по 250 гривень. Я не витримала та прокоментувала: “Як може цей виріб скільки коштувати?”. Навіть багаторазові маски не можуть мати такої ціни.

У період ажіотажу люди телефонували та навіть не запитували ціну – їм потрібно було швидко знайти цей індивідуальний захист. 

Наступний період – телефонні дзвінки за рекомендаціями. Потім спад і продаж усього кількох масок на день. Зараз усе тихо, у магазинах немає проблем із масками: вони є різні, у різних кількостях тощо. Ринок наситився. Гадаю, що великим виробникам є сенс і надалі їх продавати, а дрібним – немає.

Зараз уже не займаюся масками, знову працюю із сумками. Готую нові вироби, незабаром викладатиму нові фото в соцмережах. 

Які ваші прогнози щодо післякарантинної поведінки покупців? Українці  купуватимуть новий одяг та аксесуари чи навпаки – заощаджуватимуть?

Люди вже оживляються й чекають, коли можна буде повернутися до крамниць. Прогнозую, що в перший тиждень із моменту відкриття торговельних точок буде максимальна кількість продаж. Людям потрібна ця віддушина, вони здійснюватимуть імпульсивні покупки. 

Отож рекомендую продавцям максимально ефективно працювати в перший післякарантинний тиждень.

Читайте також: Кабмін збільшив до 3 мільйонів максимальні суми кредиту для малого бізнесу 

Наостанок хочеться почути про підтримку малого бізнесу та переселенців. Наскільки гострим є це питання? 

Скажу так: навіть переселенцям можна знайти джерела фінансування для свого стартапу. Є попит на певні види товарів і послуг. Тому перспективи для розвитку бізнесу є. 

Водночас в Україні дуже багато доступної робочої сили. Головними проблемами є податкове навантаження для підприємців-новачків, а також система державного регулювання. На мою думку, в умовах кризи та глобальної конкуренції відношення до малого бізнесу має бути лояльнішим.

Думаю, найголовніше – це програма підтримки від місцевих органів влади. У цьому питанні повинна бути система.

Варто говорити про створення певних кластерів, де підприємці зможуть підтримувати один одного, спільно працювати над певною ідеєю. Загалом органи влади повинні підтримати малі підприємства – і в цьому наш український інтерес.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram