Більше року у російському полоні перебуває український журналіст Роман Сущенко. Йому інкримінують шпигунство, за що можуть ув’язнити на двадцять років. Романа утримують у слідчому ізоляторі ФСБ у Москві.

“Український інтерес” розпочинає серію публікацій з родичами українських політв’язнів Кремля.

Ми зустрілися з донькою Романа Сущенка, Юлією. Пані Юлія розповіла про батька, його нинішнє життя, родину та свою боротьбу за його свободу.

– Розкажіть, що зараз  із батьком? Де він? Як він?

Протягом цього року він знаходиться в Москві у СІЗО “Лефортово”. Як розповідає адвокат Марк Фейгін, розслідування справи закінчилося, зараз йде етап ознайомлення з нею. Ніяких слідчих дій з батьком зараз не відбувається, ні на які судекспертизи його не вивозять. З ним може спілкуватися консул двічі на місяць і адвокат.

Протягом цього року у нас було лише два побачення. Вперше, 20 березня до нього поїхала мама, а вдруге ми з мамою їздили до Романа Сущенка разом наприкінці серпня. Брат взагалі жодного разу не бачився, лише раз говорили по телефону. Російська сторона неохоче дозволяла ці дзвінки. Ми та його батьки загалом разів п’ять спілкувалися по телефону за весь цей час. Щоб зателефонувати, потрібно писати заяву, потім вона деякий час розглядається і десь через місяць дається дозвіл на дзвінок, але й він у порядку “живої черги”.

Юлія Сущенко: Мрію зустріти Новий рік з батьком. Фото “Український інтерес”

Я думаю, таким чином психологічно тиснуть на політв’язнів своїми заборонами контактувати з рідними, обмежують доступ до інформації. Адже у батька, як у журналіста, це в крові – бути в курсі всіх останніх подій, що відбувається з країною, родиною. Новини там всі російські. Щодо преси, у Романа Сущенка була можливість передплатити “Дзеркало тижня”, але газету йому приносили мало не через 3 місяці, коли вже зрозуміло, що інформація стала неактуальною. Звідки він хоч щось міг дізнатися – це від адвоката та консула, плюс я готувала дайджест новин, що про батька пишуть ЗМІ. Все для того, щоб він знав, що його підтримують і він не один. Фізичного впливу на нього не було, напевно тому що справа набула широкого розголосу.

– Які там умови у в’язниці?

Двомісна камера два на два метри з маленьким віконечком, крізь яке майже не потрапляє денне світло. Про сусідів інформацію не можна розголошувати. Там є ліжко, телевізор, домоглися холодильника. Передачі дозволили передавати. Це, звичайно, не дається так просто, треба йти з документами, вносити свої паспортні дані, тобто повністю відкривати приватну інформацію про людину, яка приносить передачу, тому багато хто не хотів брати на себе таку відповідальність. Вперше Роман Цимбалюк, український журналіст, відніс йому цю посилку. Зрозуміло, що там не всі продукти можна носити, є свої обмеження у вазі – в місяць 15 кг, включаючи книги та побутові речі. Частину речей він може придбати в магазині. Але доступ до грошей у нього обмежений.

Щодо розпорядку дня — підйом о шостій ранку, о 21-22-ій – відбій, годину на день він може гуляти “на вулиці”. У деяких листах батько писав, що погіршився зір. Він дуже багато читає, малює. Говорив, що всього Франка перечитав і зарубіжною літературою захоплюється. Коли він захворів (не дуже серйозно, щось з зубами було чи застудився), то можна було звернутися до медпункту, теж в порядку “живої черги”, але зрозуміло, що там не таке хороше лікування, як вдома.

– Як відбувалася зустріч, коли Ви з мамою провідували батька?

Нас зустрічав український консул, він супроводжував усюди. Ми намагалися якомога менше часу провести в тій країні, бо невідомо, чого можна було очікувати. Приїхали 21 серпня о 9 ранку, заповнили деякі форми, здали документи і через деякий час нас впустили до Романа Сущенка. Побачення проходило в так званому “акваріумі”. З одного боку сидів батько, з іншого – ми, розмовляли через скляну перегородку. Ми навіть не мали змоги обійнятися, доторкнутися до нього, а весь діалог відбувався по телефону під наглядом працівника СІЗО, який записував все, що ми говорили. Я взагалі, коли зайшла, ледь стримувала сльози, але, зрозуміло, що батьку не треба було цього показувати, тому я намагалася опанувати себе. В принципі він виглядав нормально, я маю на увазі настрій. Але на обличчі все ж таки відбилося все, що він пережив за рік: стрес, психологічний тиск, розлуку. Ми говорили російською, тому що це була однією з умов. Адже якщо б ми спілкувалися рідною українською, то співробітнику СІЗО потрібен був переклад, щоб розуміти зміст розмови.

Що ще цікаво, коли мама їздила у березні, їй дали дві з половиною години на побачення. Цього разу було заявлено, що нам дадуть 3 години. А насправді дали тільки півтори. Звичайно, цього дуже мало для того, щоб розповісти йому все, що хотілося, про всі події за рік. Батько, як справжній журналіст, підготував попередньо цілий список запитань, щоб нічого не забути. Було дуже не комфортно говорити в присутності чужої людини, бо працівник навіть слідкував за нашими жестами. Однак весь дискомфорт зникає на тлі того, що вперше за рік вживу бачиш рідну людину, можеш почути її голос, підтримати.

– Скільки триватиме ознайомлення зі справою?

 Це невідомо. 30 листопада закінчується черговий термін утримання під вартою батька і, на жаль, за прогнозами адвоката, термін скоріше за все продовжать ще на 2 місяці, тобто до наступного року. Таке враження складається, що інша сторона чогось вичікує.

– Чи достатньо впливовий адвокат Марк Фейгін, який захищає батька?

 В нашої родини не було причин сумніватися в компетентності нашого адвоката. Те, що він публічна особистість – відіграє велику роль в його роботі. Ніколи не можна передбачити наперед, якою буде його тактика. Нашій родині він вселяє великі надії. Я сподіваюся, що дії Марка Фейгіна в сукупності з міжнародною підтримкою допоможуть повернути батька додому.

– Вашого батька звинувачують в шпигунстві. Ви в це вірите? Чому він взагалі поїхав в Москву?

Звичайно, ні! Він туди вже їздив до двоюрідного брата, який в похилому віці і останнім часом досить часто хворів. Батько взагалі гарний сім’янин, підтримує зв‘язок з усіма нашими родичами. Ніхто б не міг подумати, що це станеться. Тим більше, що він вже шість років живе і працює в Парижі, акредитований при МЗС Франції. У нього взагалі чиста біографія і я не розумію, чому він потрапив у цю жахливу історію. Це одному Богу, мабуть, відомо.

Я особисто, як журналіст, вже читала і писала про подібні історії з ФСБ, і ніколи не могла подумати, що таке може статися з близькою мені людиною. Всі, хто знає батька, можуть підтвердити, що це настільки світла й добра людина, яка ніколи нікого не образить і віддасть останнє, тому це повний абсурд – звинуватити його в шпіонажі.

– В тюремній камері батько намалював кілька картин. Розкажіть, як давно він малює. Де він бере підручні засоби для малювання?

Взагалі він з дитинства малює. Все почалося з малюнків у шкільних зошитах, пізніше вже переросло у справжнє писання картин. Але він ніде їх не виставляв, просто іноді дарував друзям та знайомим на свята, а більша їх частина зберігалася у нас вдома. У СІЗО, я думаю, це його відрада, щоб повністю не зануритися у весь цей негатив. Ми хотіли йому передати фарби та полотно з пензлями, але цього не дозволили. Батько почав малювати всіма підручними засобами: ручкою, олівцем, шкаралупою з яєць та цибулі (для відтінків) на звичайному листку А-4. Винахідництво у нього в крові. Ще з дитинства він розповідав, що постійно робив все своїми руками.

Тато передає нам малюнки звичайною поштою. Він має право на листування. Але проблема в тому, що цензура листи неохоче пропускає  і тому вони можуть там лежати і по три місяці. Наприклад крайній його лист нам прийшов у жовтні за липень, де він описує свій настрій та враження відповідно до літньої пори року, а тут вже актуальність інформації втрачається.

Він навіть розповідав, коли ми бачилися, що йому по декілька місяців можуть взагалі не приносити листи, а потім віддають велетенський конверт з сотнями листів, які він читає декілька днів. Власне, і нам так само. За раз можуть прийти 7 листів. З Москви вони вийшли в один день, а датовані різними місяцями. Тому в одному листі він може з Великоднем вітати, в іншому з Новим Роком, бо листи не в хронологічному порядку, а доходять вони взагалі наприкінці весни. Але все це не важливо, коли бачиш рідний почерк близької людини, радієш будь-якій звістці про нього.

А вже деякі актуальні питання, термінові – безпосередньо через адвоката чи консула вирішуємо. Зараз, оскільки йде процес ознайомлення зі справою стороною захисту та батьком, адвокат може частіше відвідувати його. Всі 10 томів справи – це вода, як він говорить. Але єдиним виходом із ситуації Марк Фейгін бачить тільки обмін. Адже марно вірити у справедливість російського суду.

– Як Ви гадаєте, всеукраїнський та світовий розголос про цей інцидент справляє якийсь тиск на російську владу?

 Я думаю, що в подібній справі точно не потрібно “по-тихому”. Тому що це дикість – схопити невинну ні в чому людину за сфабрикованими обвинуваченнями, посадити її в СІЗО більше ніж на рік, обмежувати її у свободі, спілкуванні з родиною, доступі до інформації. Світ повинен знати, що відбуваються такі речі і потрібно припините це. Потрібно тиснути, потрібно звільняти, тому що завтра на місці Романа Сущенка може опинитися чийсь син, батько, чоловік.

– Як Ви вважаєте, за рік увага до батька зменшилася з боку різних категорій суспільства? Які Ваші прогнози щодо звільнення батька?

 Я думаю, що в порівнянні з минулим роком увага до нашої історії трохи спала і це природньо. Однак це не значить, що нічого не відбувається. Українська сторона зі свого боку намагається робити певні кроки, робити заяви, надавати розголосу справі Романа Сущенка на міжнародній арені. Багато чого відбувається за закритими дверима. Проте все одно потрібно продовжувати тиснути, а колегам-журналістам на знак солідарності продовжувати висвітлювати тему незаконного арешту батька та робити свій внесок у його визволення.

– Що Ви особисто робите для того, щоб батька звільнили?

 Активно висвітлюю перебіг подій, що стосуються долі батька. Зокрема пишу для Національного інформаційного агентства “Укрінформ”, в якому ми разом з батьком працюємо. Там є ціла рубрика, присвячена йому. Також беру участь у різних заходах, присвячених Роману Сущенку — акції, виставки, зустрічі і т. д. З найбільш знакових — наша родина була на прийомі у Президента України Петра Порошенка у лютому цього року.

– Як почуваються батьки Романа? Як Ваша родина живе без нього?

Його батьки надто переживають. Адже не той вік вже. Вони постійно нервують і це зрозуміло – старший син в такій біді. Звісно це все сильно вплинуло на їх здоров’я. Вони вже сподіваються з останніх сил просто дожити до того моменту, коли це все закінчиться. Вони навіть навчилися користуватися Інтернетом, щоб дізнаватися всі новини про батька оперативніше.

Без батька нам дуже важко. Я зрозуміла, наскільки непросто бути головою родини. Ми всі обов’язки зараз розподілили порівну, і навіть мій молодший брат, якому 10 років, теж виконує якісь його функції. Батько вирішував всі питання. Довелося багато чого навчитися робити. Життя зараз навіть по-іншому сприймається.

Чесно, я вже так хочу скоріше його побачити, обійняти, просто дізнатися, як у нього справи. І щоб ми зустріли цей Новий рік всі разом вдома. Ми всі намагаємося триматися гуртом, робити все можливе аби його скоріше повернули. Найскладніше – не опускати руки. Взагалі сім’я дуже об’єдналася після того, як батька ув’язнили, тому що підтримка рідних – це найважливіше. Родина – це фундамент, на якому будується все інше.

Розмовляли Ірина Луцак та Юрій Горбань, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram