Виборча кампанія розпочнеться після новорічних свят – Бекешкіна

Виборча кампанія розпочнеться після новорічних свят - Бекешкіна. Фото: "Український інтерес"/Олександр Бобровський

Які події розігруватимуться на політичній арені у 2018 році, чи відбудуться дострокові вибори та наскільки успішно втілюватимуться у життя реформи, в ексклюзивному інтерв’ю “Українському інтересу” розповіла Ірина Бекешкіна – знаний український соціолог та керівник Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.

– Які зміни, на Вашу думку, чекають на українців наступного року?

– Нового Майдану не буде, якщо тільки не станеться чогось надзвичайного. Та все ж, думаю, 2018-й буде складним і багато у чому непрогнозованим. Взагалі, складно робити прогнози. Згадаймо кінець 2013 року. Ну хто міг уявити, що буде Майдан? Ніхто. Хто уявляв, що будуть такі безголові рішення, як побиття студентів? Це показали на всіх каналах, зібрався Майдан. Проте ще у грудні, коли вже місяць люди стояли, Янукович мав рейтинг 30%, та й “Партія регіонів” – стільки ж. Але кожне наступне рішення вело ту владу у провалля. Можна ж було просто зняти Захарченка, відкрити кримінальні справи на декількох беркутівців, потім їх випустити за амністією, а не коїти такий злочин. Якщо говорити про нинішню владу, то вона теж має “проколи”. Ну навіщо взагалі Саакашвілі було позбавляти громадянства? Він вже сходив на маргінес, рейтинг його політичної сили коливався у межах 1,5-1,8%. Ну їздив би собі Україною, збирав по 300–400 людей – і на тому все. А влада сама поставила його у центр уваги. І тепер не знає, що з цим робити.

– Чого можна у подальшому очікувати від Саакашвілі, які будуть його наступні дії?

– Розумієте, це дуже важко передбачити, бо його тип особистості – істероїдний психопат. Він сам себе передбачити не може. Я 10 років працювала у відділі соціальної психології, читала курс з соціальної психології, тому дещо розуміюся на цьому. Це не означає, що він хворий, це те, що психологи називають “акцентуацією особистості”. Людина з цим може справитися – але має це усвідомлювати і тримати під контролем. Коли він закликав іти до Жовтневого палацу, я думаю, це був експромт. Його “накрила хвиля”, коли людину “несе” і він не контролює, що говорить. А потім так само легко від цього відхрестився, бо ж негативно висловилися західні політики. А він не хоче виставляти себе у поганому світлі на міжнародному рівні.

Думаю, що рейтинг Саакашвілі падатиме. Бо люди зі здоровим глуздом його сторонитимуться. Він своєю істеричністю і непрогнозованістю відлякує навіть тих, хто справді хотів би ходити на протести. Він і надалі збиратиме довкола себе радикально налаштованих і не успішних в житті людей. Такі люди завжди є у будь-якому суспільстві, вони будуть сходитися навколо нього і ще більше відлякуватимуть нормальних людей. Грузинська влада його не візьме – нащо їм такий клопіт? Адже в нього там є прихильники, його партія, яка має певні відсотки. Інша річ, що “штурмом” Жовтневого дуже вдало скористалася українська влада, щоб дискредитувати тих, хто здатен на протести взагалі. Але Саакашвілі не дурна людина, він уже сам зрозумів, що публіка ця для нього небезпечна: якщо вони громитимуть вітрини, палитимуть машини, битимуться – все, йому кінець. Як респектабельному політику і діячу.

– Чи можливі дострокові вибори у 2018 році?

– Якщо не з’явиться якийсь “чорний лебідь”, то я думаю, що не буде. Що стосується президентських виборів, повинен як мінімум бути ухвалений Верховною Радою Закон про імпічмент, причому більшістю з 300 голосів, а потім ще має проголосувати за імпічмент чинний Президент. Цих голосів наразі немає. Така ж ситуація з достроковими парламентськими виборами. Щоб вони відбулися, потрібно або щоб президент розпустив Верховну Раду, хоча йому це абсолютно не вигідно, або щоб Верховна Рада сама розпустилася, якщо два місяці не працюватиме. Очевидно, що у Верховній Раді зацікавлені у дострокових виборах лише дві фракції: Опозиційний блок та “Батьківщина”. Я вже не кажу про половину парламенту, яку складають мажоритарні депутати, котрим ці дострокові вибори абсолютно не потрібні.
Інша річ – а за яким законом проходитимуть наступні вибори? Адже ухвалити новий Закон про вибори – з партійними відкритими списками – обіцяли ще під час минулої виборчої кампанії. Це зобов’язання міститься в Угоді, яку підписали після виборів партії, що тоді утворили коаліцію більшості. І що? Великі сумніви, що новий Закон про вибори буде ухвалений, надто він невигідний нинішньому політичному класу.

– А щодо подій на Донбасі? Чи можливі якісь зрушення?

– На жаль, події на Донбасі вирішальним чином залежать не від нас. А, перш за все, від Росії. Я, як патологічний оптиміст, все-таки думаю, що після президентських виборів у Росії будуть якісь позитивні зрушення. Бо, здається, з лютого набудуть чинності нові санкції, запроваджені США. Вони начебто не такі масштабні, але спрямовані проти конкретних людей, насамперед з оточення президента Путіна. До того ж не слід недооцінювати втрати, які Росія несе вже від наявних санкцій. А головне – це той фінансовий тягар, який вона змушена нести, фактично утримуючи окуповані території. Зброя – російська, а скільки грошей взагалі “вилітає” з кожним снарядом! Бойовиків утримує Росія, платить зарплати державним службовцям на цих територіях Росія, соціальні виплати літнім людям – теж Росія. Тобто це влітає їй у добрячу копійку. А результат? Яка вигода Росії? Зверніть увагу, що на відміну від Криму, ніхто з офіційних осіб ніколи не казав, що Донбас – це Росія. Так само і з громадською думкою: 80% росіян впевнені, що Крим – це Росія, але щодо Донбасу такого немає. Основна політика Путіна – не приєднання цих територій до Росії, а створення хаосу в Україні за допомогою Донбасу. Але ця політика їм дорого коштує. В Україні ситуація більш-менш стабілізувалася, а санкції проти Росії продовжуються. Тому нині тривають дуже складні перемовини з Росією. Спочатку вони категорично не погоджувалась, щоб міжнародні миротворчі сили стояли на всій території Донбасу. Тепер Путін каже, що це можливо. Взагалі Росія уже давно віддала би ці території, як “Троянського коня” – за умови, що фактично керуватиме там за допомогою своїх ставлеників, а утримуватиме регіон Україна. Звісно, Україна на це не згодна.

Проте навіть за умови, що вдасться з Росією домовитися, поставатимуть дуже складні проблеми. Ну от що робити з бойовиками, яких там, навіть за скромними підрахунками, не менше 30 тисяч? Кажуть, амністія торкнеться лише тих, хто не задіяний в убивствах. Як ви визначатимете, хто з 30 тисяч убивав, а хто ні?! Чи можна посадити 30 тисяч?

– Що скажете про втілення реформ? Чи буде воно вдалим і чи не буде супротиву у населення?

– Якщо говорити про освітню реформу, не думаю, що буде особливий супротив. Зарплату вчителям підвищать – і це явний плюс. Нові програми, 12 років школи, формувати компетентності. Окей, хто ж проти? Інше питання – наскільки здатний нинішній вчительський корпус втілювати в життя ці революційні перетворення? Тому відвертого спротиву не буде, але на місцях реформу тихо ігноруватимуть.
У медицині інша ситуація. Це буде складніше. Можливий саботаж. З одного боку – справді, зарплати медиків обурливо низькі. З іншого – давайте подивимося на електронні декларації головних лікарів, керівників державних лікарських закладів. Медицина була (і є) найбільш масовою сферою щоденних корупційних практик. І що – нова зарплата, навіть істотно вища, задовольнятиме керівників, які звикли до зовсім інших сум? Певна, що в медицині реформа проходитиме надзвичайно складно. Деякі речі і в мене викликають питання. Я боюсь, що це зроблено за певними зразками США, а там не найкраща медицина для пересічних громадян, якщо порівняти її з європейською. У нас зараз, якщо викликати лікаря додому – він обов’язково прийде. А тут, треба буде йти до лікаря, якщо ти ще не помираєш.

– На Вашу думку, громадськість не буде втрачати контроль над владою?

– Ні, контроль не буде втрачати. Тут можливі два варіанти. Зараз таке враження, що влада хоче все стабілізувати, лишити, як є. В тому числі й “стабілізєц” у взаємовідносинах з корупцією, що означає – замирення з корупціонерами. Але народ не задоволений, західні партнери вже прямо висловлюють своє збентеження станом справ. І що робити? Воювати? Однак з ким? З корупціонерами? Але зараз же “чужі” повтікали, залишилися лише “свої”. Воювати зі “своїми”? А якщо не воювати з корупцією, то треба воювати з тими, хто бореться з корупцією, себто, з громадськими активістами, антикорупціонерами. І що далі? Ми підійшли до червоної риски, далі – або вдасться здолати корупційну гідру, або вона сама душитиме і реформи, і майбутні перспективи країни. Я не кажу про моральну якість політичного класу, але все ж сподіваюся, що здоровий глузд таки здолає жадібність.

– А людям варто чекати покращення життя?

– “Чекати” – це взагалі погане слово. Слід діяти, домагатися, вимагати, просувати інновації і дуже-дуже багато працювати.

Цього року нам був особливий подарунок – це безвіз. Показово, що отримання безвізового режиму з країнами ЄС вважають для себе важливим 40% населення, і це притому, що біометричні паспорти чи паспорти з чинними європейськими візами мають 20%. Це означає, що люди бачать у безвізі важливу для себе перспективу. Водночас безвізовий режим породжує нові й доволі серйозні проблеми. Вже сьогодні видно, наскільки зросла робоча міграція в європейські країни. Бо хоча безвізовий режим не дає права працювати за кордоном, все одно він істотно допомагає у пошуку роботи. Безвіз – це і нові можливості, і нові виклики для країни. А вихід очевидний – створювати в Україні кращі можливості для людей – і працювати, і заробляти, і самореалізовуватися.

Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.