Володимир Романяк – хлопець, який постійно хоче відкривати для себе нові горизонти. І немає значення, чи в Україні, чи на іншому кінці світу. Він – той, хто не може сидіти на одному місці й той, хто ненавидить буденну рутину. Тому й знаходить себе в подорожах. Мандрівник, засновник проєкту “Місто за хвилину” й співзасновник першого україномовного проєкту про подорожі “Blog 360”. Як зробити подорожі своїм способом життя, Володимир детальніше розповів в інтерв’ю “Українському інтересу”.

“Найгірше, що для мене може бути – це рутина, це робота з 9:00 до 18:00, сидіння в офісі”.

Давайте познайомимося. Розкажіть коротко про себе, про свою діяльність.

Я – Володимир Романяк, мені 28 років, за освітою – юрист. Народився в місті Самборі, але вже 12 років живу у Львові. Працюю на підприємстві від Самбора, займаюся пасажирськими перевезеннями й автостанційним бізнесом. Найулюбленіше заняття – однозначно подорожі. Вони завжди були частиною мого життя і я не уявляю, що взагалі можу сидіти на місці й нікуди не їхати. Найгірше, що для мене може бути – це рутина, це робота з 9:00 до 18:00, сидіння в офісі. Ні, я нічого проти цього не маю, але це не для мене. Після закінчення університету працював рік у Самборі в цій компанії, нині ж у мене більш-менш дистанційна робота. Наше підприємство будує автостанцію, торговий центр у Самборі, а я шукаю клієнтів для нього. Це не вимагає сидіння в офісі.

Володимир Романяк. Фото: Instagram/vromaniak

Коли ви почали подорожувати?

Почалося все з подорожі в Польщу, але це ще як був малий, із батьками. То були перші враження. Потім вступив до університету і став учасником “ЕLSA” – Європейської асоціації студентів-правників. Наш керівник організовував поїздку в правові інституції Європи: Європейський суд з прав людини, Рада Європи тощо. Ми про це все вчили, тому дуже круто було спочатку читати, а потім побачити наживо, який вигляд мають приміщення, як відбуваються засідання. Ми організували поїздку як оргкомітет, тому витрачена сума була невеликою.

Скільки країн ви відвідали тоді?

Їздили, по-моєму, у Нюрнберг, Страсбург, Брюссель, Люксембург – близько 5-6 країн за тиждень. Це перша моя поїздка Європою в студентські роки, яка видалася дуже крутою. Потім ми їздили в Чорногорію, теж від “ЕLSA”.

Куди їздили після подорожі Європою?

Потім настав 2010 рік, це я закінчив третій курс. У мене було два місяці практики в суді та прокуратурі, тому повернувся до Самбора. Тоді мій хороший товариш, Орест Зуб (він, до речі, тревел амбасадор Львова), запропонував поїхати в Гімалаї. На той момент я ще не мав стільки грошей, щоб повністю покрити ці всі витрати, тому сказав про цю ідею батькові. У результаті – нікуди не поїхав через практику. Оресту написав, що вільний тільки в серпні. Він такий: “Ну, тоді в серпні ми збираємося на Гоа”. Я погодився, зробив швиденько візу, зробив потрібні щеплення та поїхав в Індію.

Що найбільше запам’ятали з цієї подорожі?

Я пам’ятаю цю зміну, коли виходиш з аеропорту в Нью-Делі й не маєш чим дихати. І запах цей. Його ні з чим не сплутати. Це Азія так пахне, зокрема Індія. Там усе перемішане – піт, бруд, спеції, люди, собаки, корови. Це “жесть”, але я закохався в те все. Ми прилетіли й почалася наша місячна подорож. Це був я, той Орест і ще Олександр Ужицький. Усі ми – випускники юрфаку, вони лише старші мене на два-три роки.

“Я вирішив, що те це, чим я хочу займатись у вільний час і невільний час. Є гроші, немає грошей – хочу подорожувати”.

Які міста ви встигли відвідати за місяць?

Ми об’їздили все західне узбережжя Індії, до самого низу. Потім повернулися й були тиждень на Гоа. Верталися через Дубаї. Ви зараз подумаєте: “О, через Емірати, круто, десь тусили”. Ага, звісно. Коли їхали назад, у нас грошей практично не було. Пощастило жити в каучсерфера одну ніч, другу ніч ми жили на пляжі, просто собі спали на пляжі. Прийшли, розстелили рушник і лягли. А третю ніч ми жили ще в одного каучсерфера – старшого “чувака” зі Штатів. Усі стандартні розповіді про Дубаї трохи відрізняються від того, як я там жив. Але місто круте насправді. Після цієї поїздки у мене дуже змінився світогляд щодо подорожей. Я вже вирішив, що це те, чим я хочу займатись у вільний і невільний час. Є гроші, немає грошей – подорожувати.

Як розвивалися події далі?

Після закінчення університету я рік працював на роботі з 9:00 до 18:00. Зрозумів, що мені не подобається й “психанув”. У мене є друг Антон, у якого була ідентична ситуація. Він також закінчив університет Франка, рік працював на тому ж підприємстві, й вирішив поїхати в Китай. Там вчити китайську мову. Коли Антон розказав про свій план, у нього вже було практично все готове – написав університету, заповнив документи, забронював гуртожиток, купив квитки тощо. Я почув про це десь за три тижні до початку навчання й подумав, що теж треба щось змінювати. Поговорив із батьками – погодились. Так я поїхав у Китай.

Ви поїхали разом з другом?

По суті ми поїхали окремо, бо у нього вже квитки були куплені, а в мене минув “дедлайн” в університеті (я теж захотів вчитися в Китаї) – ніхто ж не подав документи. Але я вирішив ризикнути. Відправив ці документи, пояснив їм ситуацію, що так і так, трохи запізно. Вони відправили мені листа – прийняли до університету. Я моментально купив квитки, пройшов медогляд і полетів у Китай. Вийшло так, що ми прилетіли з Антоном в один день. Правда він мене ще потім в аеропорту чекав, адже я вирішив зекономити десь 100-150 доларів і взяв квитки з великими пересадками. Добирався десь годин 48. Почалася нова сторінка мого життя.

Фото: Instagram/vromaniak

Розкажіть про своє навчання там.

Це річна програма вивчення мови в університеті. Китайську викладають китайською. Хоча перші два тижні ще була англійська мова. А потім я помітив, що її стає все менше і менше. Згодом практично не стало. Щоб ви розуміли, один з викладачів (старший дядько, десь років 50) взагалі не знав англійської. Якщо ти хочеш у нього щось запитати – він не може відповісти. Це така методика, як дитину кидають у воду, щоб вона навчилася плавати. Так само з китайською – повністю пірнути в мову, коли хочеш чи не хочеш, а мусиш говорити. Було на початку важко, адже я їхав туди й взагалі нічого не знав. Антон ще ходив на китайську у Львові та мав хоч якесь поняття – умів рахувати до десяти й сказати декілька фраз. А я не знав нічого, крім “ніхао” – це “привіт”. Але поступово почав щось вивчати.

Скільки часу ви провели в Китаї?

Я жив у Китаї два роки. Спочатку в Пекіні, а після року навчання захотів щось змінити. Як бачите, я люблю щось міняти [сміється]. Пекін – на півночі, а я полетів у найпівденнійший штат, Гуандон називається. Там ще є місто Гуанджоу, дуже близько від Гонконгу. Закінчив там університет і в мене ще залишалося десь 4-5 місяців візи. Я подумав, що шкода її – ще залишуся. Усі мої друзі, які там вчилися, пороз’їжджалися, а я ще чотири місяці працював менеджером у нічному клубі. Потім повернувся в Україну й почався проєкт “Blog 360”.

Розкажіть детальніше, про що цей проєкт?

За кілька місяців до повернення з Китаю мій друг Мар’ян Шпитак (він зараз працює заступником прес-служби патрульної поліції Львова) запропонував створити власний проєкт про подорожі. У нас не було якогось чіткого бачення, що ми хочемо, але ми хотіли щось робити. Ми говорили по “скайпу”, щось думали. Ще в проєкті на початку була моя подруга (його дружина) Вікторія Шпитак, потім приєдналася моя сестра Мар’яна Романяк.

З чого ви почали роботу “Блогу”?

Ми починали взагалі не з того, що треба. Думали: “У нас там проєкт, “то-сьо”, зразу треба робити футболки чи якісь худі”, – і ще всяку таку “єресь”, яка не закриває основні питання – треба ж знімати на щось, треба людей тощо. Ми зустрілися з Мар’яною (на той час у неї було найбільше досвіду у сфері зйомок), яка й донесла в наші голови, що ми якось не з того почали. Вирішили, що спочатку потрібно взятися за інші проблеми.

Фото: Instagram/vromaniak

Як ви вирішили проблему техніки, фінансування тощо?

Ми почали проєкт зразу після повернення з Китаю. За останню зарплату з нічного клубу я купив дрон. Тоді вони вже були, але так широко, як зараз, їх не використовували. Ми знімали щось дроном, ще щось на камеру оператора, на мою стару “гоупрошку”, щось ще на телефон. Коротше кажучи, обходилися підручними засобами. Потім ми то позичали, то орендували техніку. Просто витрачали свої кошти. Автомобіль у мене є службовий, тому транспорт був.

У вас був оператор?

Із Мар’яною працював Ярема Мединський, наш теперішній оператор. Ми якось зустрілися, сказали йому, що є новий проєкт про подорожі Україною, але платити поки не зможемо. Він погодився. Ми його тоді взагалі не знали, ні я, ні Мар’ян, ні Вікторія – ніхто його не знав. Оператор так оператор.

Як ви готувалися до першого випуску?

Почали вирішувати, куди їдемо. Я, наприклад, на той момент ніколи не був у Франківську. То було смішно, бо я вже тоді відвідав 30 чи 31 країну, не пам’ятаю точно. Я був у Камбоджі, Індонезії, Китаї, але не був у Франківську. Дивно якось воно виходило. От і вирішили – сіли в “тачку” й поїхали до Франківська. Загалом, наша підготовка виглядає так: шукаємо інформацію, складаєм таймінг, сценарій розмови не прописуємо. Хоча інколи буває таке, що є якісь заготовки. Але вони просто для того, щоб якась цілісність була, та й потім легше монтувати.

Скільки часу й коштів ви витратили на перший випуск?

Перший випуск ми монтували десь місяці три. Нам монтував Антон Ткачук – це хлопець, який працював із Мар’яною на радіо SKOVORODA. Він мав навички монтажу. Я ж на той момент десь трошки щось знав, але не монтував. Ми приходили до мене додому, сиділи, монтували. Він ще був такий скрупульозний, чіплявся до всіх деталей, хотів швидше. Але дуже йому дякуємо насправді. Так ми змонтували цей перший випуск, почали його розповсюджувати. Питання було в грошах, адже кожен їх заслуговував. Але не так багато їх треба, щоб з’їздити у Франик. Тому кожен платив свої, інколи десь скидалися. За першу подорож ми навіть не платили нашому оператору. Потім вирішили, що треба хоча б “технічні штуки” оплачувати, адже ентузіазм – це дуже круто, але його на довго не вистачає.

Фото: Instagram/vromaniak

Нещодавно ви зібрали 100 тисяч гривень для блогу, як це відбувалося?

100 тисяч гривень – це краутфандинг. Ми вже давно думали податися на Спільнокошт, на Big Idea, щоб купити ту техніку, якою ми зможемо повністю все знімати. Не позичаючи, не переживати за те, чи в нас буде мікрофон, чи ні. Ми хотіли мати своє необхідне обладнання хорошої якості, не яке-небудь, а щоб можна було знімати якісні відео з великим розширенням, хорошим звуком. Все-таки картинка нам важлива.

Зараз “Блог 360” не лише про Україну?

У нас є випуск про Неаполь і про Стамбул. Кожного року відбувається книжковий ярмарок у Львові, якщо знаєте. У його межах Богдан Логвиненко організовував тревел форум й запросив нас як спікерів, щоб ми розказали про свій проєкт. Того ж дня після виступу до мене підійшла дівчинка й сказала: “Доброго дня, я представляю авіакомпанію “Atlas Global”. Це турецька авіакомпанія. Якщо хочете, то можемо поговорити про співпрацю”. Ми зустрілися, домовилися так, що ми їдемо в Стамбул, вони дають нам квитки туди й назад, а ми знімаємо відео та інтегруємо їхню авіакомпанію в наш випуск.

Випуск про Неаполь був також завдяки такій співпраці?

Це було з авіакомпанією “Ernest Airlines”. Але цього разу нас літало тільки двоє, тому що “Atlas Global” дав чотири квитки, а “Ernest” – два. Тобто літав тільки я й Мар’яна, ми самі були операторами. Через це випуск трошки в іншому стилі. “Ernest” повністю все оплачували. Нас завезли в крутий готель. У кожного був свій номер. Вони нас годували, возили – все.

Будуть ще випуски із закордону?

Такі колаборації, звичайно, дуже пам’ятні, але все-таки більшість наших глядачів з українських міст. Ми хочемо продовжувати знімати також за кордоном, але воно скоріше буде виходити як спецвипуски.

“Я завжди кажу, що, коли я сам – я ніколи не сам, адже завжди когось зустрічаю”.

Зараз ви подорожуєте окремо від блогу?

Я взагалі подорожую сам, коли окремо від блогу. Дуже багато людей мене не розуміє, кажуть, щоб я взяв із собою когось. Але мені суперкруто самому їздити, тому що ти проводиш час сам із собою, маєш можливість подумати, понасолоджуватися, не сидиш у телефоні. Якось так. Я завжди кажу, що, коли я сам – я ніколи не сам, адже завжди когось зустрічаю. Наприклад, у хостелах.

Зазвичай живете в хостелах?

У мене такий бюджетний варіант подорожей. Я за весь час, що подорожую, ніколи не брав собі готельний номер навіть. Живу в хостелах, тому що мені це подобається. Я теж люблю умови. Усі люблять класні умови, але для мене це дуже другорядно. Найменше за житло ми платили в Індії – три долари. У нас було найдешевше житло, але це була найвища точка, був класний вигляд на Тадж Махал. Пластикове крісло, мавпи скачуть, але воно того вартувало. Головне, щоб було, де переночувати й помитися.

“Всюди цікаво, всюди є щось круте. Може бути щось цікаве, щоб подивитись, або якісь неймовірні краєвиди, або суперсмачна їжа, або суперцікаві люди”.

Які країни вам сподобалися найбільше за весь період подорожей?

Останні дві країни, які мені дуже зайшли – Грузія й Португалія. Дуже хочу ще раз і туди, і туди поїхати, але хочеться і щось нове подивитися. А взагалі, мій улюблений напрям – Азія. Щоправда, я ще не був у Штатах, Канаді. Найбільше мені сподобалась, напевно… Немає такого, щоб найбільше сподобалося, тому що що всюди цікаво, всюди є щось круте. Я, наприклад, дуже хочу поїхати в Монголію. Усі такі: “Чому в Монголію?”, а я такий: “Ну а чому б ні, там теж щось є”. Там може бути щось цікаве, щоб подивитись, або якісь неймовірні краєвиди, або суперсмачна їжа, або суперцікаві люди. Щось точно є. Не буває такого, що в регіоні немає взагалі нічого. Не вірю в таке.

Фото: Instagram/vromaniak

У вас є ціль відвідати всі країни світу?

Я думав про це. У мене є бажання побачити якнайбільше за своє життя, подивитися на різні культури. Я завжди, коли приїжджаю, куштую місцеву їжу, стараюся спілкуватися з місцевими. Є люди, які приїжджають і бояться щось нове спробувати, тому їдять бургери. А я приїжджаю й хочу відчути себе частинкою окремої культури, окремого середовища.

Куди буде наступна подорож?

Із блогом будемо рухатися в центр України. Можливо, у Вінницю поїдемо, може, у Дніпро. А сам – хочеться таки ту Молдову добити, адже як так – країна-сусід, а я там ще не був. Ще поїду по роботі, можливо, в Естонію і в Литву. У Прибалтиці я ще також не був. Мені дуже цікаво, коли я подорожую, максимальну кількість часу провести в цій країні.

Не дуже люблю навіть тури Європою, це “галопом по Європі” мені не дуже підходить. Я так їздив у студентські роки, але щоб відчути місто, потрібно хоча б тиждень там побути. Це мінімум. Коли ти знімаєш якусь квартиру чи хостел, йдеш у магазин, з тобою вже вітається продавець – це супер. У мене взагалі була мета пожити місяць у Барселоні, наприклад. Але я розумію, що це все фінанси, що це потрібно вийти на такий рівень, щоб або пасивний дохід для себе забезпечити, або налаштувати всі процеси так, щоб можна було дозволити собі будь-яку подорож.

У чому Ваш український інтерес?

Український інтерес для нас – це творити українською, про Україну і з користю для країни. Ми віримо, що наші відео дають змогу багатьом відкрити для себе Україну по-новому. Побачити, яка вона красива, мальовнича й унікальна. Що кожне місто має свою особливість і свій колорит.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter