Чи знали ви, що сьогодні в Україні не існує швидкісної залізниці як класу? Найпопулярніший нині Hyundai – усього-на-всього бліда подоба того, що повинно бути, адже поїзди мали би їздити сьогодні зі швидкістю не менш ніж 200 кілометрів на годину. У принципі, такому стану речей є об’єктивне пояснення – з Укрзалізниці щороку крадуть величезні гроші, суми обраховуються мільярдами, і триває це вже не перший рік. Про це “Українському інтересу” розповів міністр інфраструктури України в 2016-2019 роках Володимир Омелян. Також ми поговорили з ним про політику, карантин, пресловуту діджиталізацію, лоукости та те, як вони допомагають формувати позитивний імідж України.

До вас приходило ДБР. Що хотіло?

Вони самі достеменно не знали, що хочуть, бо прийшли в межах кримінального провадження, яке стосується колишнього народного депутата. Той був власником будинку до 2016 року. Потім будинок викупили інші особи, у яких я його й орендую. Тому коли вони прийшли з відповідним рішенням суду, моєму здивуванню не було меж. Та й саме ДБР не знало куди ховати очі. Вони розуміли, що досліджувати щось у будинку, який не є власністю підозрюваного чи фігуранта кримінального провадження через п’ять років після подій – щонайменше дивно.

Потім мені пояснили цю дивину: насправді пан Зеленський дуже ображений моєю активною позицією, критикою в його бік і критикою його недолугої команди. Тому й вирішили просто показати, що вони можуть усе, що їм закон байдужий. Бо насправді, поспілкувавшись з колегами в правоохоронних органах, з юристами, усе, як воно було проведене – дике порушення. Це таке повернення до радянських часів, коли під будь-яким приводом ми проникаємо в твоє помешкання. У мене малі діти, мама поважного віку – їм дивитися на автоматників?

Ви часом не порохобот? А то ДБР уже ввело таке визначення.

Я до всіх визначень ставлюся спокійно. Колись навіть жартував, що порохоботи зараз – це як колись бандерівці чи мазепинці, чи петлюрівці. Ми все проходили.

Безумовно, що все українське викликає шалену ненависть із боку Росії. Російський фактор зараз суттєво посилився. Зеленський не приховує, що він в одній нозі з Москвою. Ми бачимо, що Єрмак (Андрій Єрмак – голова Офісу президента, – прим. ред.) – відвертий агент Кремля, який робить усе, щоб Україна якнайшвидше капітулювала й узагалі зникла з політичної мапи світу. Якщо вважають мене порохоботом, я з честю нестиму це ймення.

Ви часто критикуєте чинну владу в Україні.

Бо є за що.

А щось хороше можете про неї сказати?

Хорошого можу сказати, що є певні речі, які вони не зруйнували й продовжили робити те, що робили ми. Наприклад, по дорожньому будівництву. Я радий, що Зеленський – другий президент, який обрав для себе пріоритетом відновлення дорожньої інфраструктури, бо це надважливо. Без якісної інфраструктури не буде якісної економіки. Вони зберегли Дорожній фонд, зберегли всі інструменти, які ми підготували. У принципі, не було сильної атаки на сегмент лоукостів і на вільне небо, кооперація зберігається.

Тобто по інфраструктурі я більш-менш спокійний, коли продовжують те, що ми робили. Але, на жаль, жодної новації, жодної нової ідеї від команди Зеленського немає ніде. І ми бачимо, що ці всі турборежими відбулися тільки тому, що у нас був величезний обсяг якісно підготовлених законопроєктів. Вони, не думаючи, штампували їх і голосували вже у Верховній Раді нового скликання. Якби не це, то ніякого турборежиму й не було б.

Те, що вони здатні написати, ми бачимо. Наприймають якісь недолугі закони, а потім виявляється, що це суттєве обмеження бізнесу, що це взагалі руйнування середнього й малого бізнесу, що це б’є напряму по різних виробниках і по промисловій продукції. Зараз виявилося, що з 1 липня у нас узагалі скасовуються пільги на ПДВ по електрокарах. Те, за що ми боролися два роки, що зробили, і країна нарешті почала купувати найекологічніші, найсучасніші автомобілі з бажанням подальшого виробництва в Україні, зараз це все буде зупинене, тому що хтось так вирішив проголосувати.

Після сутичок і бійок під Шевченківським судом 16 червня, коли Сергію Стерненку обирали запобіжний захід, ви написали у Фейсбуці, що це кінець епохи Зе. Що ви мали на увазі?

Кадри з-під суду шокували абсолютну більшість моїх знайомих. Саме тому я кинув усе й примчав туди, бо коли реформована поліція, на зміну якої ми поклали багато часу, здоров’я і надій, дозволяє собі так поводитися з людьми – ламати руки дівчині, бити людину в спину – це неправильно.

Я насправді щиро втішений, що Нацполіція відреагувала миттєво. Тобто ті люди, які підозрюються в негідних діях, одразу відсторонені. Сподіваюся, що після всіх з’ясувань обставин вони понесуть покарання, на яке заслуговують. Утім, це відверто шокує. Такого в демократичній країні не повинно бути.

Фото: Український інтерес/Діана Царук

Ми бачимо різні кадри й зі Сполучених Штатів зараз, і з Британії, і з Франції, вони теж шокують, ми розуміємо, що реальність стає іншою, але все-таки Україна не може перетворитися на Росію.

Багато хто порівнює події з Януковичем, “Беркутом”, Майданом.

Такі аналогії теж виникають, але це неправильно, тому що ми повинні не бовтатися весь час, як речовина в ополонці, а йти вперед. Я вважаю, що кожен президент у нас має бути кращим. А у нас так якось виходить, що є кращий президент, потім ми обираємо гіршого, потім чухаємо потилицю навіщо його обрали й шукаємо знов когось кращого. Це неправильно.

Чинний уряд домовляється зі Словаччиною про використання її повітряного простору, що необхідно для прийняття та відправки рейсів аеропортом “Ужгород”. Нинішній міністр інфраструктури Владислав Криклій каже, що до 2016 року навігація регулювалася відповідною міжнародною угодою, утім її термін сплив. Але ж у березні 2019 року аеропорт працював (бо наприкінці 2018 року Украерорух отримав відповідний сертифікат) і навіть були регулярні рейси Київ – Ужгород. Що не так із аеропортом “Ужгород” і про що все ж таки наразі домовляється уряд?

Украерорух був сертифікований EASA – Європейським агентством з безпеки польотів. Це перша така сертифікація за межами ЄС і ми цим по праву пишаємося, бо окрім того, що ми зробили багато всередині країни, ми це все підтвердили міжнародними авдитами. У небі це був сертифікат EASA, у морі це був авдит Міжнародної морської організації, який ми пройшли блискуче. Також по авіації був авдит ICAO. Усі наші реформи оцінили як важливі, правильні. Тобто це не просто сам себе обрав найкращим президентом чи лідером сучасності, наші здобутки підтверджені на міжнародному рівні.

Ми “Ужгород” ніколи не розглядали як основний аеропорт. Ми хотіли запустити його як тимчасовий варіант, поки не буде збудоване летовище в Мукачеві. Насправді угода, про яку зараз говорить влада, мала бути підписаною ще у вересні минулого року, усе було для цього готове. Але дуже важливо, щоб вона була підписана.

Необхідно, щоб зараз нормально розвивали внутрішнє авіаційне сполучення, бо попит на перевезення є величезний. У минулому й позаминулому роках попит перевищував пропозицію – охочих літати було більше, ніж наявних літаків. Те саме, до речі, і з поїздами, і з комфортними автобусами. Ситуація трішки змінилася через карантин, але, знову ж таки, тільки через штучні обмеження уряду, коли влада Зеленського вирішила змусити всіх людей сидіти вдома, що неправильно. Економіка мала працювати, потрібні були просто кращі засоби захисту, обов’язковість носіння масок, рукавичок, дезінфектори на кожному кроці. Цього не було зроблено. Відповідно постраждали всі, насамперед транспорт. Адже карантин і коронавірус найболючіше вдарив по галузях авіаційній і туристичній.

Укрзалізниця. Болюча тема, про яку можна наговорити на окреме інтерв’ю. Але все ж таки є шанс, що Укрзалізниця стане гідною тієї ж PKP чи Deutsche Bahn? Що для цього потрібно робити? Є вірогідність, що таке станеться в цьому столітті?

Насправді з Укрзалізницею ситуація дуже трагічна. Україна й Укрзалізниця можуть бути лідерами Східної Європи, можливо, навіть Центрально-Східної Європи. У нас велика територія, велика кількість людей, у нас усе ще збережено серйозний агропромисловий комплекс, багато зайнятих – це все дає стимул для розвитку транспорту та розвитку самої держави. Цього не робиться з банальної причини – там крутиться великий обсяг нелегальних грошей. Мільярди гривень. За нашими оцінками, від 15 до 20 мільярдів гривень щорічно крадеться з Укрзалізниці, тобто це, рахуйте, півтора мільярда щомісяця. Є за що боротися.

На жаль, ми не бачимо жодних якісних зрушень з боку нинішньої влади. Хоча там багато чого розповідали ще від першого уряду, очолюваного Гончаруком: що там масова корупція, ми все зробимо краще. Потім ця напівбожевільна ідея з Deutsche Bahn, що він візьме на себе керівництво. Німці були відверто здивовані і навіть не уявляли собі, що таке можна зробити.

Однак, нічого не змінилося. Насправді ці всі ідеї і заяви слугували єдиною метою – щоб продовжити розкрадання, коли люди вважають, що якісь зміни ось-ось почнуться чи вже почалися, але треба почекати результатів. І такими “ось-ось” тягнуть останні гроші із залізниці десятки років.

Я би дуже хотів, щоб нарешті в президента з’явилася політична воля, щоб він призначив якісну менеджерську команду на топрівні, серйозно переглянув склад як правління, так і наглядової ради, призначив туди професійних людей, а не просто якихось фантазерів. Тоді, безумовно, Укрзалізниця може стабілізувати свою ситуацію, запустити нормальну реформу, вийти на IPO, а от далі вже буде співпраця чи з Deutsche Bahn, чи з Французькими залізницями, чи з Китайською залізницею. Тут уже має бути вибір політичний – кому віддати пакет у 25, там, чи 49 відсотків акцій. Це стратегія. Потенціал – величезний, можливості – теж.

Укрзалізниця – єдина залізнична компанія в Європі, до якої стоять черги з клієнтів, що просять про перевезення. В усіх інших державах насправді залізниця перевозить від 20 до 35-40 відсотків вантажу. У нашій країні це понад 70%. Тут є чим займатися та є на чому будувати бізнес.

Фото: Український інтерес/Діана Царук

Майбутнє за залізничними пасажирськими перевезеннями. В Європейському союзі обрана чітка політика (дуже шкода, що я не почув це від нового міністра Криклія), що перевага має надаватися залізничному електрифікованому транспорту. На відстанях, особливо до 300-500 кілометрів мають бути закриті авіасполучення і відкриті швидкісні залізниці.

Швидкісних залізниць в Україні не існує як класу. У нас є щось схоже на це – Hyundai, який теж багато критикували, коли його купили. Тепер він – найпопулярніший вид транспорту. Утім, це не та швидкість. Сьогодні швидкість залізниці по Україні має бути 200-250 кілометрів на годину бодай. Цього й близько нема.

А наші колії витримають таку швидкість?

Треба повністю будувати нову інфраструктуру. У нас була ідея, яку ми озвучили у 2018 році й почали підготовку так званої євроколії. Вона мала поєднати польські й словацькі міста зі Львовом, потім іти далі на Київ, із Києва – на Одесу, Дніпро та Харків. Це мала бути швидкісна залізниця. Вона працювала би вдень на перевезення пасажирів зі швидкістю 250 кілометрів на годину, а вночі – на перевезення контейнерних потягів з українських морських портів до регіону Балтії, Скандинавії і Центральної Європи зі швидкістю десь 100-120 кілометрів на годину. Проєкт був, але, на жаль, він нікому не цікавий, бо набагато цікавіше красти, аніж працювати.

Схоже питання й про дороги – коли вже в Україні будуть нормальні дороги? Що там, до речі, з платними автобанами? Зараз ідеться, що вони можуть з’явитися десь за чотири роки.

Нормальні дороги будуть. Хотілося б, щоб це було швидше. Але я не побачив цієї швидкості від нового уряду. Вони закумулювали великі гроші, утім є системні помилки, які вони зробили.

Якщо ми хотіли мати цього року Дорожній фонд 75 мільярдів гривень і мали окремо по 10 мільярдів гривень щороку на територіальні дороги – ті, що поєднують між собою райцентри – то вони почали займатися різними фантазіями. Дорожній фонд скоротили до 60 мільярдів гривень, потім беруть якісь позики у 20 мільярдів гривень у державних банках під комерційний відсоток, а це означає, що вже наступного року нам доведеться з Дорожнього фонду повертати на обслуговування цих кредитів мінімум 2-3 мільярди гривень, а, можливо, і більше. Потім обіцяються якісь гроші, що стягнули з Газпрому, а тепер уже з фонду коронавірусу.

Це проблема, адже дорожнє господарство функціонує ефективно тоді, коли ці гроші є передбачувані. Чому ми створили Дорожній фонд? Щоб бізнес чітко розумів, що кожного божого року на 5, 10, 15 років уперед забезпечено відповідне фінансування дорожньої галузі. Тобто гарантовано у вас є 50, потім 75 (як ми зробили), потім 100, 150 мільярдів гривень на рік. Відповідно бізнес планує свої ресурси, техніку, заводи, збільшує персонал. Ми ж зі свого боку готуємо тендери, документацію, у нас чітке бачення, що будувати по країні. І тоді вся ця машина працює ефективно.

Якщо ж так, що я обіцяю вам дати гроші, а зараз уже середина року і цих грошей немає, невідомо коли вони будуть, тоді бізнес не знає, що йому робити – купляти техніку, брати кредит під цю техніку, чи ні, бо в нього ж ризик – хто виграє тендер, як це буде організовано. У підсумку ми виходимо на закінчення року, коли нічого не збудовано, і кажуть “Ну, не вийшло”.

Якщо цьогоріч ми хотіли збудувати близько 10 тисяч кілометрів доріг, то вони будуть чотири тисячі кілометрів і кажуть, що це дуже багато. Минулого й позаминулого року ми будували чотири тисячі. Тобто вони будуватимуть те саме. Це добре, ніж нічого, але це менше, ніж мало бути.

Велике будівництво Шмигаля з тієї ж опери?

“Велике будівництво” хештегнув Гончарук – він любив гучні назви, але насправді це бренд. Під великим будівництвом немає великих фондів. Це Дорожній фонд, який був наш, це Державний фонд регіонального розвитку, який був нами створений. Вони об’єднали це в одне й сказали – се “Велике будівництво”. Побачимо, як воно буде. Дай Боже. Важливо, щоб будувалося, бо ми щоразу втрачали роки в дискусії, а країна занепадала. Треба рухатися вперед.

А що з тими дорогами, які мали будувати турки й китайці? Були ж навіть підписані відповідні угоди.

Ми теж любили гарні назви. Минулого року ми започаткували старт так званої епохи бетонних доріг. Розпочали будувати бетонні дороги в Миколаївський, Полтавський області (дорога між Києвом і Дніпром через Полтавщину), ми почали будувати окружну Житомира теж у бетоні. Це правильний хід. Єдина проблема, що бетонні дороги дорожчі десь на 20-30, а то й на 40 відсотків. Зате час їхньої експлуатації фактично вдвічі, а то й утричі при належному утриманні довший за звичайні асфальтні дороги. Плюс вони можуть мати більше навантаження, що теж важливо для України.

Кажуть, критикувати завжди легше, ніж щось робити. Утім, вам є, що продемонструвати: Дорожній фонд, лоукости, наприклад. Які здобутки своєї міністерської каденції ви вважаєте найбільшими?

Ми розуміємо, що це неодмінно колись стається – ти приходиш на посаду, а потім з неї ідеш. Я найбільше переживав, що мені не буде розповісти, що я та команда зробили.

Перша велика битва була авіаційна, і ми її виграли. Хоча ніхто не вірив і казав, що у нас це ніколи не вийде. Український авіаційний ринок виріс удвічі. Бізнес почав розуміти, – а це було мені дуже важливо, – що інвестувати в авіацію – в авіакомпанії, літаки, аеропорти – рентабельно.

За п’ять років ми не те, що відновили роботу 19 аеропортів, ми насправді заохотили місцеві органи влади, локальний бізнес самим інвестувати, не витрачаючи кошти платників податків із державного бюджету. Такого не було навіть при Кірпі (Георгій Кірпа – міністр транспорту та зв’язку України, – прим. ред.), бо тоді всі вокзали, дороги й інше будувалося коштом Укрзалізниці. Ми ж навпаки створили правильні умови, і бізнес почав сам інвестувати, бо зрозумів, що це добрий заробіток.

Друге, безумовно, – це дороги, Дорожній фонд. Ми збудували 10 тисяч кілометрів за три з половиною роки й це рекорд для України – стільки, скільки ми, не будував ніхто. Ці обіцяють рекорд побити, я тільки аплодуватиму, якщо їм удасться, бо це важливо, це становий хребет української економіки.

Якщо дивитися глобально, коли економіка України зростала від 2 до 4,5 відсотків (2016-2019 рік, бо зараз стрімке падіння), то транспортна галузь зростала від 20 до 50 відсотків щорічно. Цьому теж ніхто не вірив.

Фото: Український інтерес/Діана Царук

Тобто абсолютні рекорди за всі часи по авіації, по контейнерах, а це дуже добрий показник української економіки – контейнерні перевезення розвиваються тільки тоді, коли економіка здорова й іде догори. Рекорди по перевалках у портах, річкова галузь стала втричі більшою – не на відсотки якісь, а втричі більше вантажних перевезень. Ми мали дуже непогані показники по Укрпошті.

У 2015 році по Укрпошті, як і по аеропортах, до речі, була єдина позиція – потрібно все збанкрутувати, бо ніякого толку з цього не буде та продавати за копійки, бо повна біда. Зараз це все прибуткове. Укрпошта навіть карантин пережила нормально, тобто вона далі демонструє прибуток, вона працює ефективно.

Утім, 70% успіху наших реформ – це банальна наявність часу. Якби його не було, ми би не змогли зробити нічого. Ти можеш мати чудові ідеї, але якщо не маєш достатньо часу, щоб їх утілити, вони просто лишаються ідеями чи фантазіями.

Як ви ставитеся до ідеї продати центральний офіс Укрпошти на Майдані?

Вважаю, що це правильна ідея, якщо ці кошти будуть реінвестовані в сучасні логістичні центри, що збільшість пропускну спроможність Укрпошти, підвищить якість її послуг, дасть можливість нормально конкурувати.

Нам треба відкриватися для світу. Чому, власне, ми заводили лоукости? Не тому, щоб просто зробити дешевими авіаквитки, а щоб люди більше подорожували, щоб українці відкривали для себе світ. З ціною в 10-20 євро абсолютно реально полетіти до того ж Кракова навіть незаможній людині. Раз на рік ви можете дозволити собі таке на вихідні. Там витратити ще десь 100 євро на готель, каву… Але ви побачите іншу країну, інше місто, і ви повернетеся вже іншими. І потрібно так само відкрити Україну для іноземців.

Я зустрічав своїх друзів у Берліні, Відні, Парижі, вони кажуть: “Ми чули, що Київ таке прикольне місто, але до вас неможливо долетіти. Нам треба змінити три маршрути, щоб долетіти до вас”. Лоукости вирішили цю проблему – прямі маршрути з усією Європою. Туристи прилітають у Київ, хтось тусить у Closer, хтось гуляє по музеях або просто п’є пиво на Хрещатику, і отримує кайф. А далі каже: “Це нормальна, успішна країна, тут чудові люди, чудова кухня, я приїду ще раз”. І розповідає це своїм друзям. Так формується імідж міста. Чому росіяни завжди вигравали? Бо вони окуповували й закривали залізними стінами окуповані території, ніхто про нас не знав, і ми ні про кого не знали.

Остання соціологія показує, що до Росії хочуть поїхати аж 4% українців, а в Європу вже хочуть 30%. Поїхати, працювати, жити, повернутися. Я не бачу ніякої трагедії з українською міграцією. От лементують: “Боже, уся Україна виїхала!”. Та нічого страшного немає. Коли приїжджав керівник Ryanair в Україну, я йому теж казав: “У нас біда, купа українців виїхала, нема кому працювати, розвивати державу”. На що він мені відповів: “Володю, коли в Ірландії були голодні часи, виїхала половина Ірландії, лишилися тільки хворі, старі й діти, усі інші поїхали на заробітки. А потім половина з них повернулася, коли настали кращі часи”. Те саме треба й нам робити – реформувати країну, і ми повернемо мінімум половину успішних українців.

А який ваший найбільший провал міністерської каденції?

Залізниця. На жаль, мені не вистачило політичних сил відстоювати її, хоча я відчайдушно за неї боровся до останнього свого дня на посаді міністра та й після цього продовжую боротьбу. Але я вважаю, що це кричуща некомпетентність, величезна помилка українського уряду й тодішнього, й нинішнього: вони не розуміють, що таке Укрзалізниця для вітчизняної економіки. Якби пощастило там мати доброго господаря та хорошого управлінця, то це була би найкраща компанія України. Без жодного перебільшення. Нафтогаз там би просто стояв збоку й із заздрістю дивився би, як працює Укрзалізниця, наскільки там усе добре.

Цього, на жаль, немає, завжди обирали позицію “краще вкрасти, аніж щось зробити”. Скільки разів я пояснював і старій, і новій команді: зробіть круту реформу на залізниці, дайте залізничникам гідну зарплату й гідні умови праці, бо умови праці машиніста чи провідника жахливі, їх нормальній людині неможливо витримати, і ці люди проголосують за вас, ви матимете тільки серед сімей залізничників мільйон голосів на підтримку вашої партії – партії Гройсмана, Порошенка, Зеленського, Гончарука, Шмигаля, кого завгодно. Цього ніхто не розуміє, бо кожен вважає, що краще мати в кишені 100 мільйонів доларів, вкрадених із залізниці, ніж мільйон голосів.

Якщо логіку закриття міжнародного сполучення у межах боротьби з коронавірусом можна зрозуміти, то от щодо сполучення по Україні не дуже. Чи потрібно було закривати міжміське сполучення?

Я вважаю, що ні, і життя це підтвердило. Зеленський вчергове помилився, хоча мені здається, що в нього все життя помилка велика, щонайменше політичне життя. Він, пам’ятаєте, дуже гордо розповідав, що Україна – це унікальна держава, завдяки мудрим діям української влади нам удалося уникнути таких жахливих криз, як це було в Сполучених Штатах, Франції, Італії, Іспанії тощо, бо ми вчасно розпочали дуже жорсткий карантин, люди пересиділи всі вдома, ми вийшли на плато й усе О’Кей, можна повертатися рятувати економіку. Дзуськи. Карантин іще не завершився, він досі триває в м’якшій формі, але захворюваність не стала меншою, навпаки вона б’є рекорди, а економіка добита (хоча вона була знищена й до карантину). Це було свідченням того, що Зеленський зробив неправильно. Не можна було паралізовувати країну, не можна було скидати її в транспортний і економічний колапс. Для того, щоб вийти на докризовий рівень, треба витратити мінімум рік-два часу.

У вас дуже активний Фейсбук. Ви самі його ведете, сперечаєтеся в коментарях. Як ви оцінюєте нинішню діджиталізацію? Чи потрібно таки державу занурювати в смартфон?

Дуже потрібно. Ми почали говорити про це в міністерстві інфраструктури ще в 2016 році.

Тобто ідея знову не нова?

Так, це ідея наша. Якщо подивитися ті тези, з якими Зеленський виступав уперше після його обрання, то він говорив нашим текстом, нашими ідеями. Коли всі тоді казали: “Боже, ми обрали президентом Зеленського”, я сказав: “Вибачте, президент невіглас і плагіатор і він узагалі не розуміє про що говорить”. Тоді я отримав найбільшу впізнаваність і статус його особистого ворога. Зараз я в десятці ворогів.

Насправді за цифровізацією чи дигіталізацією, якщо правильно казати, майбутнє. Якщо ми швидко встигнемо максимальну кількість виробничих процесів перевести в цифру, якщо ми зможемо зробити свій світ онлайн – ми перемогли. Ми про це говорили в Мінінфраструктури 2016 року, а ще створили спеціальний цифровий департамент, щоб оцифрувати все можливе. Плюс таємною місією цього департаменту була абсорбація, добір і розвиток нових проривних ідей. Я не згадуватиму навіть Гіперлуп – це мем, хоча насправді абсолютно жива ідея, набагато живіша, ніж ідея Зеленського про створення державної авіаційної компанії. Гіперлуп точно дешевший. Але ми говорили і про дрони, і про віртуальні міста, і про електронні квитки для міст і купу всього іншого. В Україні є достатня кількість непоганих проєктів, які хтось зробив, але воно не в одній архітектурі. Це тоді просто хутори, а ми хотіли створити цифрову державу. Це повинно бути систематизовано.

Фото: Український інтерес/Діана Царук

Я чесно й відверто кажу, що Федоров (Михайло Федоров – віцепрем’єр-міністр – міністр цифрової трансформації України, – прим. ред.) – єдина людина в уряді, яка хоча б розуміє, що хоче зробити, і на яку я покладаю надії, що він це може зробити. Якщо йому це вдастся, Україна тільки завдяки його зусиллям зробить крок уперед. Усі інші члени команди Зеленського – це повна безнадія.

А якщо брати до уваги нещодавній скандал із “Дією” про витік персональних даних?

Я вважаю, що насправді це був штучний конфлікт. Треба розуміти, що цифра – це завжди небезпека. Але не треба мати зайвих ілюзій, що про вас щось не знає Facebook, Google, Yahoo чи купа інших світових гігантів. Вони знають про вас більше, аніж ви знаєте самі про себе, бо у них є пам’ять, і вони запам’ятовують. Ми ж із вами пам’ятаємо тільки ті фрагменти, які нам приємні або дуже огидні. До цього треба ставитися спокійно, чітко розуміти, що все, що ти говориш, пишеш, фотографуєш лежить десь у чиїсь базі даних.

Питання до вас як до дипломата. Що там із Закарпаттям і Берегівським районом? У МЗС кажуть, що це зрадофіли ширять фейки, патріоти кричать про здачу національних інтересів і руку Кремля. Головне, щоб не вийшло, як писав ваш далекій прадід Богдан Лепкий “Москалі тручали їх у пекло, а вони тішилися, що до раю ідуть”. Хотілося би почути вашу фахову оцінку.

Для мене це прикра ситуація тому, що я дуже добре й давно знаю Дмитра Кулебу (міністр закордонних справ, – прим. ред.) і я не розумію, як він міг так зробити. Я не вірю, що посада могла його змінити, і сподіваюся, що там усе-таки якийсь таємний план виходу з цієї ситуації, але те, на що вони пішли мене відверто тривожить.

Це ж не тільки ситуація з Береговим, та сама ситуація й на півдні України з так званим болгарським районом. Це ситуація, яку Єрмак постійно протягує під так звані “Л/ДНР” по тристоронній робочій групі. Якщо ми думаємо, що це якісь окремі елементи – ні, це пазли єдиної картини, яку намалювали росіяни й нам потихеньку ці шматочки запихають, щоб ми монтували в себе. Це крок назад серйозний.

І взагалі те, що відбувається зараз із децентралізацією, це насправді централізація – абсолютно бездумне об’єднання районів, укрупнення, нівелювання повноважень місцевої влади, постійне втручання в місцевий бюджет.

У мене з власного досвіду теж була ситуація. Ми зробили перший в історії України феномен, що розділили кошти: 60% ішли на державні дороги, 35% – на місцеві. І я бачив, що місцеві кошти погано витрачаються, вони часто лежать на рахунках, місцеву владу треба весь час підганяти – робіть краще, швидше. Але з іншого боку я розумів: якщо я бодай раз залізу в гроші місцевих органів влади, я зруйную саму ідею Дорожнього фонду. Так не може бути, вони навчаться і будуватимуть якісно, але в них для цього має бути ресурс. Зелені почали просто безжально грабувати міста й громади, втручатися в їхні повноваження. Це видно й у публічній риториці самого Зеленського, який в постійному пошуку на кого би злити провали та свою некомпетентність – то у нього був прем’єр поганий, то парламент не зовсім такий, тепер ворогами він оголосив міських голів, бо вони відверто кажуть, що президент некомпетентний, слабкий. Це було чітко видно під час карантину, коли президентська команда повністю провалила підготовку до карантину, допомогу населенню. Забезпечення лікарень повністю на себе взяли волонтери та місцеві органи влади.

У волонтерів уже просто досвід є.

У моєї дружини (дружина пана Володимира Світлана Бевза – українська дизайнерка, модельєрка та власниця бренду BEVZA, який полюбляють вітчизняні й закордонні селебрітіз, – прим. ред.) ніколи не було досвіду пошиття комбінезонів захисту для медиків. Але коли вона побачила, що робиться в наших лікарнях, вона зі своїми друзями почала їх шити тими самими машинками, які раніше шили брендові речі високої вартості. Почали шити й безкоштовно роздавати комбінезони медикам. Моя дружина пошила 10 тисяч комбінезонів, а від держави чомусь по лікарнях їх немає.

Вірите в позачергові вибори президента?

Я вірю точно, що Зеленський свій термін не досидить. З високою вірогідністю можу стверджувати, що ця осінь у нього остання. Адже його дожене і коронавірус, і економічна криза, і корупція власного оточення, і, мені здається, уже й власна корупція. Якщо раніше Зеленський міг ліпити образ, що він не корумпований і всі навколо нього не корумповані, то тепер ми бачимо, що всі навколо нього точно корумповані, а от чи він не корумпований – дуже велике питання.

Безсоромне питання. Братимете участь у місцевих виборах у жовтні?

Я ще для себе не вирішив, чесно скажу. Це не тому, що я не хочу вам сказати “так” чи “ні”, просто для себе ще не вирішив. Це серйозні гроші, це має бути серйозна команда. Я не хочу бути фасадним політиком, коли тебе беруть просто заради краси, а хтось там за твоєю спиною займатиметься темними справами. Мені вже вистачило досвіду в міністерстві інфраструктури, щоб не повторювати таких помилок. Якщо я побачу дійсно велику кількість однодумців і зрозумілий ресурс – як ми зможемо перемогти, переконати людей, тоді так. Якщо ні, я не буду навіть починати.

Однодумців серед політичних якихось фігур чи серед електорату?

Насамперед треба мати базову підтримку серед людей – що вони тебе хочуть, що вони тебе знають, розуміють й у вас є однакові цінності. Я вважаю, що всі ці ідеї про гречку – нав’язати, продати, з якими носяться зараз окремі депутати, а замість гречки пропонують пісок – це вже минулий час. Тому спершу треба працювати з людьми.

Далі, безумовно, Україна має іти до ситуації, коли ми матимемо інституційні партії. Не партії одного дня чи одного лідера, а інститути, які живуть по 100 років. От тоді у нас буде успішна держава. Власне, такий інститут зможе зберегти країну, він сам шукатиме та висуватиме ефективних сучасних молодих лідерів, які розвиватимуть державу.

Подивіться, що відбувається в Сполучених Штатах. Так, Трамп президент, але всім керує Республіканська партія. І всі кадри Трампу дає Республіканська партія, а ми навіть не знаємо прізвища її керівника.

Я правильно розумію, що відповідь буде схожою, якщо торкнутися теми можливих позачергових парламентських виборів?

Мені пропонували йти в парламент IX скликання. Це було декілька партій, а не одна. Я відмовився й абсолютно не жалкую. Я не знаю, що таке парламентське життя, так само як не знаю, що таке бізнес. Я з парламентом і бізнесом стикався з точки зору чиновника – допомогав, пояснював. Але я жива людина, мені хочеться якогось руху й результату. Якого результату можна досягти в парламенті окрім прийняття законів і красивих промов із трибуни, я не знаю.

І наше традиційне запитання: як ви розумієте український інтерес – що він для вас?

Я вважаю, що Україна повинна вийти із серії невдач, які дуже часто й штучно нав’язані. Ми повинні стати лідером Центрально-Східної Європи. Ми для цього маємо всі необхідні ресурси, можливості та потенціал, у нас просто бракує одного – компетентного керівництва.

Я вважаю, що насамперед український інтерес – навчитися обирати людей фахових, ідейних, з баченням, а не просто популістів, які обіцяють казку, яку навіть не збираються виконувати.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram