Зірка балету, виконавець найскладніших балетних партій Володимир Малахов завітав до Києва для підготовки до Міжнародного юнацького конкурсу-фестивалю класичного танцю “Гран-Прі Київ 2018”. Як і ще один знаний українець Серж Лифар, він відкриває Україну світові, підкорюючи найкращі танцювальні сцени Відня, Штутгарта та Монако. Про творчість, плани на майбутнє, любов до Батьківщини, проблеми українського балету та сучасні виклики – в інтерв’ю для “Українського інтересу”.

Пане Володимире, Ви є переможцем престижних балетних премій та великої кількості міжнародних нагород. Яка з них найбільш значима?

Важко виокремити якусь одну премію. Всі для мене дорогі, вистраждані. Та є нагороди, які рідко хто отримував, наприклад, Гран-Прі Сержа Лифаря (теж українця за походженням), яку я здобув у Парижі 1989 року. Премію ім. Вацлава Ніжинського мені вручили у Монако. Був ще приз Міжнародної асоціації діячів хореографії “Benois de la dance”, чимало інших нагород. За кожною із них – щоденна наполеглива праця.

Ви працювали балетмейстером у відомих театрах Західної Європи, Північної Америки, в Україні, у травні цього року ставили “Лебедине озеро” в Китаї… Чи відрізняється публіка в різних країнах?

У числі найкращих, мабуть, публіка Японії. Існують, наприклад, фанати футболу, бейсболу, а японці – фанати балету. Причому, якщо їм хтось подобається, то вони ходять лише на його вистави. В рідній Україні мене завжди тепло зустрічають. Є ціле покоління, яке привчали до мистецтва. Сьогодні вже інше покоління. Все сьогодні можна знайти в Інтернеті – і книги, і відео на YouTube… Для мене прочитати друковану книгу – це незрівняне відчуття, перегортати сторінки… Але молодь, яка сидить у Facebook, Instagram, Twitter, цього не відчуває. Ті самі трансляції балету можна подивитися онлайн, після чого вже їм не хочеться іти в театр.

До речі, японський журнал “Dance Magazine” вже багато років називає Вас “кращим танцівником світу”, “зіркою світового балету”. У чому полягає секрет успіху Володимира Малахова?

Треба запитати у японців (ред. – сміється)… може, секрет у тому, що я понад 100 разів був у Японії з різними спектаклями, перетанцював увесь репертуар, брав участь майже у всіх їхніх фестивалях. Критики, публіка мене впізнають у тамтешньому метро, я у них постійно “на виду”.

Ви були арт-директором Берлінського державного балету 12 років, більшу частину часу проводите в Німеччині? Сумуєте за Батьківщиною?

Я живу у Німеччині, але активно працюю по всьому світу. Звичайно, що сумую. Я народився на Дніпропетровщині, у місті Кривій Ріг. Тут мої батьки, мій брат. Коли я в Україні – їх обов`язково відвідую, а потім повертаюся до репетицій, до свого темпу життя. Два улюблених в Україні міста – Кривій Ріг та Київ. Для України я хочу бути тут корисним. Своїм прикладом показую нашим талановитим діткам, що в них є майбутнє, якщо наполегливо й тяжко працювати, вірити в себе! Тільки тоді – прийде успіх.

Кого можете назвати прикладом у балетній професії?

Знаєте, немає прикладів в балеті. Але є в опері – Марія Каллас (Maria Callas). Тому я завжди казав: “Хочу танцювати так, як Марія Каллас співає”.

А коли Ви взагалі вирішили, що будете танцювати?

Це була мрія моєї мами. У молодості вона випробувала себе у всьому – була кандидатом у майстри спорту з художньої гімнастики, ходила на бальні танці, навчалася на фортепіано, але балет залишився її нездійсненою мрією. Вона вирішила, що її перша дитина буде танцювати – і мене віддали до балетної студії.

Ви є головою Міжнародного юнацького конкурсу-фестивалю класичного танцю “Гран-Прі Київ”. Балет справді об’єднує дітей?

Мета конкурсу – підтримати талановитих дітей саме українських балетних шкіл, налагодити комунікацію між хореографічними школами різних країн світу та виявити справжні таланти. Гран-прі конкурсу та приз від Фонду Володимира Малахова “Порцелянові туфельки” на конкурсі 2017 року заслужено отримала українка Олександра Панченко (Київське державне хореографічне училище). Мені хочеться дати талановитим дітям шанс, надихнути якось.

Але потрібні можливості. Якщо держава виділяла б на такі заходи певні кошти, то зацікавленість була б набагато більша. Вже триває підготовка до заходу, який пройде в 2018 році у Національній опері України, підтримують поки – японський меценат та кілька спонсорів. Я особисто із великим задоволенням допомагаю. Як можна нормально працювати, коли ти бачиш, що на репетиціях діти мерзнуть у холодних приміщеннях? Ну, створіть дітям елементарні умови для тренувань, щоб вони були здорові, танцювали, а головне – раділи й усміхалися. Чому це має робити директор або ті самі спонсори?! Зрозумійте, спонсори мають давати кошти на нові балетні проекти, а не на відшкодування поточних витрат, точніше сказати, щоб останнє не зруйнувалося.

Зараз Ви у Києві ставите балет “Коппелія”? Коли українці зможуть її побачити?

Справді, ставлю “Коппелію” з вихованцями Київського державного хореографічного училища. Ми працюємо і дружимо. Українці зможуть побачити прем’єру навесні 2018 року під час конкурсу “Гран-Прі Київ-2018” (організатор – БФ “Об’єднання світових культур”).

А який наставник Володимир Малахов?

Я намагаюся бути добрим, щоб мене розуміли. Мета педагога – досягти високих результатів. А постановка балету, різних хореографічних етюдів, партій – нелегка робота. В ситуації, якщо взагалі не розуміють чи сідають на голову, можу випустити кігті. Я вимогливий, але коли працюю з дітьми – з розумінням ставлюся, адже вони втомлюються. З іншого боку, з ними працювати набагато легше, аніж з артистами. Сказав дітям, як батько, що це треба – і вони виконують. До демі-соліста, соліста, іменитого артиста чи зірки потрібно знаходити спеціальний підхід. Весь час різні методи використовую, шукаю варіанти.

Майбутнє України, українського балету, яким Ви його бачите?

Україна багата на талановитих, здібних дітей. Було б добре, щоб виділялося більше коштів на підтримку юних талантів. Щоб Міністерство культури підтримувало мистецтво, хореографічну освіту, створювало відповідні умови для цього, бо важко сьогодні дітям, педагогам, директору. Урізають фінансування, та справа не лише в коштах. Хореографічне училище – рівень ПТУ? Має бути статус Академії. Артист, що прийшов навчатися, має розуміти, що він артист.

У чому полягає, на Вашу думку, український інтерес?

Ми несемо мир у своїх роботах. Четвертий рік поспіль спеціально приїжджаю до Києва і працюю над балетними виставами на базі Київського державного хореографічного училища. У 2017 році Україна зустрічала Світову прем’єру балету “La Peri”, у 2016-му – спектакль “Бал-маскарад”. Я щиро допомагаю Україні. Здебільшого працюю з колективами (балетними трупами), але для України роблю винятки.

Український інтерес – допомагати дітям. Для того, щоб балет розвивався і був ще кращим, потрібна підтримка. Потрібно допомагати артистам. Ця підтримка має надходити і від тих людей, які люблять цей вид мистецтва. Я готовий зробити все! Ви ж розумієте, що я тут не через гроші?! А щоб підтримати українських дітей, дати їм майбутнє, щоб у них з’явилася можливість відкрити нову сторінку у своєму житті, здійснити дитячі мрії й піти далі розвиватися. Тому я особисто залучаю відомих хореографів, звертаю увагу всіх на єдину балетну школу в Україні з 80-річною історією, яка випускала і випускає колосальних артистів балету, які стали всесвітньо відомими зірками.

Марина Кондратенко, спеціально для “Українського інтересу”

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]