Маленьке село Єрчики на березі Унави – це надія і приклад для всієї України. Саме тут здійснив свій, без перебільшення, життєвий подвиг єдиний на Житомирщині Герой України Володимир Дідківський. Йому вдалося те, що вдавалося мало кому: на базі колгоспу, що міг би розвалитися, розікрастися, зруйнуватися, як то трапилося в 90-ті роки чи не у кожному селі, створити успішну агрофірму, дати гідно оплачувану роботу та велику підтримку людям з кількох довколишніх сіл. І тим самим врятувати ці села від знелюднення. Зберегти надію на день прийдешній. Шляхом батька пішов і Мирослав Дідківський.

БІЛЬШЕ ЖИВЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, НІЖ ДЛЯ СЕБЕ

Володимир Дідківський – син доярки, який фактично виріс на фермі, а згодом став відомим фермером і Героєм України. На мою думку, таких особистостей і керівників у наші часи ще пошукати днем з вогнем. Коли інші зводять собі розкішні вілли у Європі або Конча-Заспі, Володимир Дідківський живе у звичайному будинку в селі Квітневому, а працівникам ПАФ «Єрчики» будує житло, оплачує навчання, відпочинок, лікування і навіть проводи в останню путь. Про Дідківського по всій Попільнянщині вже ходять легенди. І – жодних нарікань, що само по собі феноменально.

Кажуть, усі ми – родом з дитинства. Як же зростав цей унікальний чоловік? Прийшов у світ 7 листопада 1953 року в селі Корнин. Мати виховувала двох дітей самотужки і півстоліття працювала дояркою на фермі в селі Жовтневе (нині Квітневе). Володимир змалечку добре знав, що таке доїти й доглядати корів. Згодом це і вплинуло на вибір професії зоотехніка. У подальшому житті той дитячий досвід допоміг мудро підійти до організації роботи на фермах ПАФ «Єрчики».

Володимир Дідківський
Володимир Дідківський
Мирослав Дідківський
Мирослав Дідківський

Але свого часу закінчивши професійно-технічне училище, розпочинав з майстра на київському заводі «Більшовик». У 1975-1988 рр. працював інженером з трудомістких процесів у хмелерадгоспі «Попільнянський» села Жовтневе, у 1988-1992 – начальником цеху твариництва. 1987 року закінчив зооінженерний факультет Української сільськогосподарської академії, за фахом – зооінженер.

У 1992 році обраний головою ПКП ім. Фрунзе села Єрчики, яке 2000 року реорганізувалося у приватну аграрну фірму «Єрчики». Відтоді є її директором.

2006 року закінчив аспірантуру Житомирського національного агроекологічного університету.В інституті розведення і генетики сільськогосподарських тварин НААН України захистив дисертацію на здобуття наукового ступення кандидата сільськогосподарських наук.

В.О.Дідківський – депутат Житомирської обласної ради трьох скликань, голова постійної комісії з питань АПК.

Указом Президента України від 14 листопада 2002 року Володимиру Олександровичу Дідківському за видатні заслуги у розвитку українського сільгоспвиробництва присвоєнозвання Героя України з врученням ордена Держави.

Те, що Володимир Дідківський більше живе для людей, ніж для себе, знають всі працівники Приватної агрофірми «Єрчики». Середня зарплата трудівників тут — 16 тисяч гривень на місяць. Механізатори, доярки, інженерно-технічні працівники отримують по 20 тисяч.

ЗА РІК ЗБУДУВАЛИ ФЕРМУ ТА ЗАКУПИЛИ 400 КОРІВ ГОЛШТИНСЬКОЇ ПОРОДИ

У чім же таємниця? Як вдалося цій людині підняти, здавалося б, непідйомну ношу? Щоб знайти відповіді на ці питання – я вирушила на зустріч із заступником директора ПАФ «Єрчики» Мирославом Володимировичем Дідківським – помічником і послідовником свого батька.

Журналісти в Єрчиках – не рідкість, тож, як мовлять співробітники фірми, все вже писано-переписано. І все ж…

Знаєте, у силу професії мені доводилося бачити багатьох керівників, чиновників різних рангів, очільників підприємств. Але та доброзичливість, ненаграність, з якою Мирослав Дідківський поставився до раптового візиту, – рідкісне явище навіть серед бізнесменів. З одного боку – ледве не щохвилинні дзвінки та запити колег з невідкладними справами, а з іншого – знайшовся час, щоб особисто показати мені ціле господарство ПАФ «Єрчики». Певне, оце і є той «золотий ключик»: за будь-яких обставин плекати людяність.

Приватна агрофірма «Єрчики» – це, власне, три ферми в трьох селах : в Романівці, Єрчиках та Квітневому. Нова сучасна ферма європейського зразка, про яку розповідали по телебаченню, міститься на величезній території, дещо віддаленій від Квітневого.

– Ми за один 2020 рік здійснили колосальну роботу – і документацію оформили, і ферму в Квітневому спорудили та задіяли, – вводить в курс справи Мирослав Дідківський. – Реконструювали стару ферму та добудували велике нове приміщення для дійних корів. Знесли під нуль старі споруди: вагову, силосні траншеї, сінник. Зробили рівну площадку і там спорудили дійно-молочний блок, сінник, силосні траншеї, корівник на 400 голів, приміщення для персоналу. Закупили в Данії 136 нетелів голштинської породи великої рогатої худоби. Корівки уже всі отелилися. Їм добре у сучасному приміщенні.

Якщо створити корові умови – дати вдосталь повітря, вільний доступ до води (взимку з підігрівом), збалансований корм, то вона віддячить гарним молоком і гарним телятком. Якщо корівка поїла, полежала, почухалася – то все буде добре.

Ферма – це постійна турбота, процес: щось ламається, когось треба лікувати, ремонтувати, коригувати корми і раціони навіть залежно від погоди.

У ПАФ «Єрчики» діють також заводи з розведення червоно-рябої та чорно-рябої молочних порід худоби. Також є репродуктор з розведення поліської м’ясної .

– Зараз готуємо документи для запуску заводу з розведення голштинської породи корів – молочної, – повідомляє новину Мирослав Дідківський. – Це буде в селі Квітневому. Я веду до того, що хтось це хоче робити, зацікавився фермерством, тваринництвом. А є інші, яким хочеться вирізати всю худобу, щоб всюди лише кукурудза стояла. Найнята техніка. Ніяких зобов’язань. Порахував гроші – і півроку відпочиває. А ферми – це відповідальність, чимало людей, постійні турботи.

РОБОЧІ МІСЦЯ – ЦЕ ПОРЯТУНОК СЕЛА. А ДЕ СИЛЬНА КОМАНДА – ТАМ І КЕРІВНИК НА КОНІ

– Керує ПАФ «Єрчики» мій батько Володимир Олександрович, а я йому допомагаю, – пояснює Мирослав Дідківський. – Раніше тато з 4 години ранку і до пізньої ночі перебував на полі й на фермі, а зараз вже трохи більше часу приділяє родині – і це правильно. Коли є відмінна команда, яка діє, то й керівникам добре. У нас – вправні бригадири на тракторних станах, завідувачі фермами, бухгалтери, економісти, заступники директорів.

Колектив зібрано потужний. То є могутній локомотив, що діє як злагоджений механізм. Кожен на своєму місці. Деякі люди пропрацювали по 30-40 років. У нас немає «тікучки» кадрів, як у холдингах, коли вони ледь не щороку змінюють керуючого, який навіть людей у селі не знає. Майже всі наші працівники – місцеві. Ми самі створили це підприємство. І робили це гуртом. Спільно долали перешкоди. А коли кожен сам по собі – люди розпорошуються, все занепадає. Так у багатьох селах щезли ферми і конюшні зі свинарниками, а натомість прийшли агрохолдинги і все розорали.

До речі, ПАФ «Єрчики» вчасно виплачує кошти за оренду паїв, в цьому році ми будемо збільшувати виплати: нині 4270 грн за гектар, а будемо піднімати до 5 тисяч гривень.

Що людям треба? Робочі місця. Хай невеличкі, толкові підприємства при кожному селі. Хлібзаводики, птахофабрики. Щоб люди могли заробляти, забезпечити свою родину і жити.

Сьогодні є орендарі, які мають в обробітку по 500 тисяч га землі. І тенденція така, що майже ніхто не хоче вкладати кошти в село та його розвиток. За моїми підрахунками, на Попільнянщині залишилося щонайбільше семеро господарів, які зберегли підприємства і підтримують розвиток села. Там є люди, є робота, зарплати, садочки, школи, пошта, тобто життя продовжується.

Дуже важливо вміти працювати з людьми . Постійно потрібно бути серед людей, цікавитися їхніми проблемами, щоб люди тебе відчували, а ти їх розумів, і тоді все вдасться. Бо ж трапляється, що дехто ферму збудував, і там щороку змінює управителя, а ладу нема.

Ми переконані: потрібно підбирати до колективу людей, які хотіли б працювати, йти на роботу, переживати за те телятко, правильно його нагодувати, прибрати, щоб було комфортно тварині також. А коли все добре з телятком – воно стане хорошою корівкою.

Люди, яких ми зараз залучили до роботи, справді гарно працюють. На новій фермі задіяні 25 працівників. Всі місцеві – з Квітневого. Щоправда, двоє ветлікарів приїхали з Жашківського району Черкащини: ми їх забезпечили житловими будинками, уклали договір на 10 років: якщо працюватимуть у нас упродовж цього терміну – житло стане їхньою власністю. Зараз із нашою поміччю роблять ремонти у тих будинках. Коли люди бачать, що до них ставляться нормально, то й віддають себе роботі добросовісно.

На нашому підприємстві траплялися випадки, коли людина їхала в Київ у пошуках кращої роботи, а потім через два місяці поверталася і просилася до нас знову. Краще, коли вдома, у своєму селі є робота. От тобі пекарня, ось їдальня. А ще й відпочинок: цьогоріч вже відправили близько 50 осіб на відпочинок у санаторії Трускавця, Моршина, Денишів, Хмільника. Місяць тому коштом ПАФ «Єрчики» 15 молодих спеціалістів їздили на море в Єгипет. У нас є люди, які, працюючи, ще й навчаються у вишах. Років три тому відправляли діток на Чорне море до того ж Скадовська.

Як можемо – так допомагаємо. На поховання даємо автомобіль, кошти, оремо городи, сіємо, збираємо…

МИРОСЛАВ ДІДКІВСЬКИЙ: ЗА НАШИМ МОЛОКОМ ЧЕРГА СТОЇТЬ

– Молоко у нас – екстра-гатунку: за три з половиною секунди проходить через теплообмінник у танкер, – демонструє нові технології Мирослав Дідківський. – Миттєве охолодження впливає на високу якість молока. Спеціалісти й ветеринари постійно відслідковують показники. За нашим молоком черга стоїть, але все продаємо Житомирській фірмі «Рудь». Телефонують з Брусилівського, Ружинського, Радомишльського молокозаводів – хочуть закуповувати наше молоко. Навіть з Канева приїзджали. Відстань вже не грає визначальної ролі. Бочка, яка везе 30 тон молока за 800 км влітку – втрачає лише 1 градус тепла.

А ще молоко – це цінність. Його мало. Люди шукають справжнє молоко повсюди. На прилавках ніби й багато. А яке воно, якщо ферм немає? Звідки молоко ?..

Нову ферму в селі Квітневому видно здалеку. Свого часу Квітневе приєдналося до Єрчиків, тому що починався занепад, а батько починав звідти, знає всіх людей, пройшов з ними чимало життєвих доріг, тож, образно кажучи, взяв під крило це село. Тепер люди і будинки зводять. Якщо є робота – то й хочуть тут жити. Минулої п’ятниці до мене прийшли сім чоловік: просяться на роботу. Один з Черкащини за 110 км від нас – енергетиком, один з-за Козятина, один з Фастова. Відстані зараз не грають вирішальної ролі. Людям треба заробляти. Наші люди їздять в Польщу, Іспанію, Італію, Росію на заробітки. Тому 100 км – не відстань. Знімають будинок.

Біля річки у Квітневому ми реставрували млин, вздовж дороги посадили блакитні ялинки, облаштували пляж із «грибочками», майданчик для пляжного волейболу. І село живе. При кожному селі це можна робити. Тільки ніхто цим, а, зокрема, держава, не опікується.

Ще плануємо на фермі замінити старі огорожі, поштукатурити старі приміщення корівників. Постійно щось допрацьовуємо.

МИРОСЛАВ ДІДКІВСЬКИЙ: ПРОДАЖ ЗЕМЛІ – БІДА ДЛЯ УКРАЇНИ

Надихає те, Мирослав Дідківський попри молодий вік з багатьох масштабних питань має свою думку та дивиться на світ цілісно, керуючись не тільки бізнесовими інтересами, а й – як би це пафосно не звучало – любов’ю до землі, на якій живе, та розумінням далекосяжних, доленосних процесів, що відбуваються в нашій державі.

– ПАФ «Єрчики» досі практикує сівозміну: землю треба берегти, а не виснажувати. Тим більш, що це напряму пов’язано із розвитком тваринництва: корів же чимось потрібно годувати. Тому сіємо трави і люцерну на сінаж. Тут «кукурудзою по кукурудзі» не обійдешся. На наших чорноземах вирощуємо пшеницю, ячмінь, горох, цукрові буряки, гречку, соняшники, ріпак, сою, кукурудзу. Є власна пасіка на 40 вуликів. Удобрюємо поля органікою (гноєм), яка, як відомо, працює на врожайність протягом п’яти років.

Є люди, які хотіли б перейти до нас як пайовики, але земля у них вже в оренді років на 49 чи 36. Тепер дехто шкодує.

На мою думку, біда України – вірогідний продаж землі. Дехто з селян уже сьогодні готовий за безцінь збути свої гектари, щоб, наприклад, лише викопати у дворі криницю. І не розуміють, що залишаться ні з чим. Це неправильно, щоб земля продавалася. Я переконаний, що всю землю треба щоб викупила держава, і здавала в оренду людям, які розуміються, скажімо, на агрономії чи тваринництві.

Продавати землю України – це злочин проти нашого народу. Над нами «стоїть на чатах», я думаю, не одна країна. Як тільки почнеться продаж землі – чужинці викуплять наші території, поставлять паркани і напишуть : «Угорщина», «Китай», «Німеччина», «Ізраїль», «Росія». У них будуть заводи і фабрики, а ми станемо робочими конячками…

За землю воюють, а ми хочемо її продати. Кому? Своїм? Та ніхто в селі ту землю не купить. Де в людей стільки грошей? Якби існували державні програми для розвитку села і сільського підприємництва, але ж їх немає і ніхто не збирається запроваджувати.

А тим часом нині у великих агрохолдингів тенденція така, щоб на тисячу гектарів було 10 чоловік працюючих. Більше не потрібно. Коли багато людей – їм треба зарплати давати. А бізнес схильний мінімізувати затрати…

У ПАФ «Єрчики» наразі працюють 240 осіб. Коли б так при кожному селі – було б дуже добре. А якби ще нам давали розвиватися і давали можливість збувати нашу продукцію за гідну ціну, а не через посередників чи переробників,- було б ще краще. А поки що виробник залишається внизу, а переробник з того має потрійний прибуток.

Потрібно в нашому суспільстві піднімати рівень поваги до фермера. Якось довелося бувати в Ізраїлі. Прийшли у продуктовий магазин, там черга. А коли підійшов фермер – всі розступилися і його обслужили без черги. Мовляв, він годує нас, дає нам хліб і молоко, це поважна людина у суспільстві. В Україні теж зараз з фермерами почали трохи вести діалог, що обнадіює.

Потрібно насамперед до землі ставитися правильно і вона тобі віддячить. Тому ми й поставили станцію поливу для цукрових буряків та кукурудзи…

До речі, й природу намагаємося берегти. На річці Унаві у нас дуже багато лебедів, бо і риби чимало (років зо п’ять не спускали водойму), і навіть є жаби як показник прийнятної якості води .

МИРОСЛАВ ДІДКІВСЬКИЙ: ВИПІКАЄМО ВЛАСНИЙ ХЛІБ

Біля ферми у Єрчиках вже зростає молодий садок, який Мирослав Дідківський називає власним дітищем. Там 200 дерев – черешні, вишні, абрикоси, груші, яблуні, а навпроти – пасіка, відтак і врожай садовини вже збирають, бо ж бджоли вчасно запилюють дерева. Зовсім поруч міститься школа з гарно обладнаними кабінетами, де здобувають освіту 42 учні.

А ще – у Єрчиках випікають хліб без штучних домішок: кожна буханка має запах чогось давно забутого, справжнього. Як у дитинстві.

– ПАФ «Єрчики» свого часу опинилися у виграші завдяки наявності елеватора (німецька сушка зернових діє вже 17 років), – показує далі господарство Мирослав Дідківський. – Власне зберігання зерна дуже багато важить, бо можемо його притримати і продати за вигіднішою ціною, приміром, у січні, травні, липні. Якщо одразу продати – нічого не заробимо, виграють лише трейдери.

А ось – наш Будинок культури, на сцені якого виступали чимало артистів, серед яких і Народний артист України Василь Іванович Зінкевич (його приймали особливо тепло). Аби лишень минула пандемія – знову будемо запрошувати митців.

А це – наш тракторний парк. Іноземна техніка. Маємо навіть комбайна «Джон Дір», якому 17 років, а він працює. Колектив механізаторів різний : є люди передпенсійного віку, а є хлопці по 18-20 років. Основні кадри – це інженер, бригадир, агроном – люди, які працюють давно.

У приміщенні для відпочинку механізаторів діють душові кабіни, кав’ярня, місце для нарад, більярд, телевізор, тепла підлога, гаряча вода. І готельчик для гостей, де можна зупинитися тим, хто приїздить з інших місць.

На фермі в Єрчиках – 500 корів. Колишні приміщення старої ферми збережені, поступово реконструюються, і в кожному корівнику – повно худоби. Білимо, підфарбовуємо. У загоні – телиці. Окремо телятка.

Назріла проблема: де знайти доярку – людину, яка буде совісно робити свою роботу. Це непросто: потрібно о 4 годині ранку прокинутися, о п’ятій вже бути на фермі. У нас на кожних зборах директор доярок дуже величає, їм завжди – найбільша тринадцята зарплата, відправляємо їх у санаторії. Ставимося з дуже великою повагою.

Щодня готуємо і возимо 240 обідів своїм працівникам: на ферму, механізаторам на тракторний парк, в контору, на рибну дільницю. Коли будувалася нова ферма, то доводилося щодня готувати близько 350 порцій на сніданок, обід і вечерю. Сім осіб у їдальні цілий рік в такому режимі працювали. Злагоджено робили кожен свою роботу. І на будівництві все було вчасно зроблено. Так за рік постала ферма і завезли худобу. Зараз надій на корову – 32,5 літра. Це гарний показник.

У Квітневій ОТГ цьогоріч почав працювати транспорт (трактор або автівка), який раз на тиждень у визначений час збирає сміття . Поки що громада не сортує сміття. Є сміттєзвалище. А взагалі утилізація сміття – величезна проблема всієї України. В кожному обласному центрі треба побудувати переробні станції. Є технології. Але вочевидь це комусь не вигідно. Сміттєзвалище – теж проблема: пакети, кульки літають всюди. Щось потрібно вирішувати.

КОЛИ НЕМАЄ КУДИ ВЕЗТИ ХВОРИХ – ЇДУТЬ У ЄРЧИКИ

– Дуже гарно буває все на фото, а насправді? – розмірковує про сільську медицину Мирослав Дідківський. -Заходиш у щойно відкриту амбулаторію, а вона – порожня. Кілька осіб і стіни. А обладнання немає.

Лікар, якщо буде обладнання, врятує людину на місці, і не потрібно буде везти пацієнта в Житомир чи Київ. Фельдшерсько-акушерські пункти були у кожному селі, то варто було їх берегти і розвивати.

Пишаємося, що у нас в Єрчиках є ФАП, де працює фахівець. Нашому лікарю купуємо вже третій скутер, у неї є мобільний телефон, вона оформлена у нас на роботу, має зарплату. Раз на місяць закуповуємо медикаменти на суму до 7 тисяч гривень. Тому ФАП у Єрчиках працює на повну силу. Люди звертаються з усіх довколишніх сіл: Чернявки, Романівки, Кошляків. Тому що нема до кого піти, щоб поставили навіть ту ж крапельницю, лікарі й медсестри виїхали щонайменше у Київ. Уявляєте, до чого ми дійшли?

Я пригадую випадок, як чиновники якось приїхали до директора ФАП «Єрчики» Володимира Дідківського і кажуть:

– Володимире Олександровичу, ми хочемо закрити ФАП у Чернявці, бо дуже багато електроенергії використовує, витрачаються на утримання великі кошти.

А він відповів так:

– Наведу вам невеликий приклад: був я колись у Норвегії і ми їздили до фьордів, де розташовані віддалені рибацькі поселення. Живуть 5 сімей рибаків, але діє медична амбулаторія, вертолітна площадка, щоб у випадку складної операції доправити людину в Осло. П’ять осіб! А у нас в Чернявці мешкають 200 пенсіонерів! І закривати ФАП? Я буду його утримувати, буду платити…

Ми стільки людей тут рятуємо. Коли немає куди везти хворих – привозять в Єрчики, відправляємо на Київ коли треба.

ПОСТСКРИПТУМ

Якби по всій Україні на одне-два села діяли такі люди і господарі як Дідківські, то вся країна вже давно б купалася в достатку, а селам не загрожувало б зникнення.

Історія Володимира Дідківського – про те, що поцілована Богом одна людина таки здатна звернути гори…

Родині Дідківських хочеться побажати великої Господньої ласки й підтримки на всіх життєвих дорогах. Будьте Богом бережені довіку!

Фінські фермери переконалися: 30 українців варті 100 фінів

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram