Права людини – одна із ключових свобод, яку Литва отримала разом із незалежністю. Сьогодні ситуація з правами людини у Литві набагато краща ніж у радянські часи, але за них все одно доводиться боротися – контролювати законотворців, перевіряти закони на відповідність до міжнародних документів, які гарантують та захищають права людини, а іноді й виходити на акції протесту.

“Український інтерес” поспілкувався з Вітаутасом Буднікасом, який у 90-х роках став одним з авторів Декларації загальних прав людини у Литві, а тепер очолює Литовську асоціацію прав людини і видає правозахисний журнал “Pozicija”. Буднікас переконаний, що демократичні рухи сьогодення мають об’єднатися, оперативно обмінюватися інформацією та допомагати один одному. На його думку, досвід Литви у боротьбі за права людини може бути корисним для України.

Ви робите дуже важливу роботу, розкажіть, як ви прийшли у цю сферу – захист прав людини?

Під час розвалу Радянського Союзу група ініціаторів підготувала декларацію загальних прав людини у Литві. Я був одним з її авторів. Документ підписали письменники, священики, дисиденти, колишні політв’язні СРСР, вчені та журналісти.

На підставі Декларації народилася Литовська ініціативна група із захисту прав людини. Вона у 1990 році заснувала Литовську асоціацію захисту прав людини. Серед засновників був відомий у всьому демократичному світі дисидент, засновник Литовської Гельсінської спілки, колишній політв’язень, який 25 років провів у радянських таборах, людина, що неодноразово номінувалася на Нобелівську премію миру – Вікторас Пяткус.

До речі, у 2006 році Президент України Віктор Ющенко на честь 30-ої річниці Української Гельсінської спілки нагородив Пяткуса орденом України першого ступеня “За мужність”. Нагадаю, що Литовську й Українську Гельсінські спілки створили майже одночасно. Так почалася моя діяльність у правозахисному русі – я став заступником голови цієї Асоціації.

Що собою являють права людини у сьогоденній Литві, яке місце вони посідають у литовському суспільстві у порівнянні, наприклад, з грішми чи безпекою?

У Литві ситуація з правами людини з радянських часів істотно змінилася. На цей момент нема ніяких обмежень: сьогодні ми маємо свободу друку, свободу слова, свободу зібрань та інші свободи. Але права та свободи людини – не даність. За них завжди потрібно боротися, захищати.

Сьогодні головне завдання Литовської асоціації по захисту прав людини – слідкувати, щоб закони Литви відповідали Конституції та міжнародним нормами у галузі прав людини. Ми аналізуємо найважливіші проекти законів, які подають до національного парламенту, озвучуємо свої зауваження, пропозиції, пов’язані з правами людини, а іноді й протестуємо через неприйнятні формулювання законів, беремо участь у законодавчих робочих групах.

Наприклад, Асоціація надала парламентарям зауваження та пропозиції поправок закону щодо організації і участі у мітингах, бо громадяни не можуть збиратися у спонтанні мітинги – їх оштрафують. Також ми уважно спостерігали за представленими поправками до закону Основ про права дитини.

У Литві існує тенденція до обмеження прав батьків у вихованні дітей. Наприклад, у законопроекті представили положення, які характеризували поняття насильства над дітьми, як недостатній догляд, недостатнє задоволення їх потреб, невизнання індивідуальності дитини та інші незрозумілі здоровому глузду пропозиції.

Ми рішуче виступили проти цього: можна уявити, як буде діяти закон, який таким чином тлумачить поняття насильства над дітьми, коли близько третини дітей країни живуть над або за межею бідності!

У Литві існує тенденція до обмеження прав батьків у вихованні дітей. Фото: Pro Patria
У Литві існує тенденція до обмеження прав батьків у вихованні дітей. Фото: Pro Patria

Це здається абсурдом, але в нашому законодавстві такі “абсурди”, на жаль, трапляються. Наслідки подібних поправок доволі сумні. Нещодавно в одному з районів країни (в Шилуте) у молодої матері правоохоронці забрали дитину через ймовірне насильство – матір наклала на себе руки.

Окрім того, ми докладаємо багато зусиль, щоб обмежити апетити бізнес-компаній, які надають людям термінові кредити. Ці фірми за надані позики безжально здирають з людей від 100 до 200 відсотків річних, коли банки надають кредити під 3-10 відсотків.

Проблема з терміновими кредитами в тому, що їх роздають будь-якому жителю Литви, навіть підліткам. Для цього достатньо надіслати СМС-запит. До речі, такі позики надаються і й в інших країнах ЄС.

Безвідповідальні, легковажні люди зазвичай потрапляють у пастку термінових кредитів. Як водиться, вони не можуть повернути їх вчасно. І тоді вмикається механізм: люди беруть нові термінові кредити, щоб покрити прострочені платежі. Високі процентні ставки зрештою змушують людей продавати своє майно, будинки, квартири.

Через такі безвідповідальні позики руйнуються родини, збільшується кількість наркоманів, алкоголіків. Бувають випадки, коли молоді люди, потрапивши у високу кредитну кризу, навіть вчиняють самогубство.

Це серйозна соціальна проблема в Литві. На щастя, спільними зусиллями вдалося частково обмежити деструкцію термінових кредитів. Зокрема, обмежити їх рекламу, законодавчо посилити відповідальність фірм за перегляд платоспроможності позичальників, за їх реальні можливості погасити заборговані суми (до цього таких вимог не було). Іншими словами, представники цього бізнесу були змушені взяти хоча б якусь відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Розкажіть про роботу Асоціації, яку ви очолюєте, а також кілька слів про журнал “Позиція” (Pozicija), його формат, цільові аудиторії, чи пишете про Україну?

Звільнившись з радянської імперії, наша Асоціація допомогла зібрати підписи для виводу окупаційної радянської армії з Литви; писала заяви в ООН, у міжнародні правозахисні організації (Amnesty International і тому подібні), президенту СРСР Михайлу Горбачову через криваві події у Литві 13 січня 1991 року.

Пізніше Асоціація допомогла новому уряду Литви змінити цивільний та кримінальний кодекси, а також закони незалежної держави, щоб вони відповідали міжнародним правам людини.

Із самого початку ми активно виступали за міжнародний правозахисний рух. Як я вже казав, Асоціацію створили колишні дисиденти. У її створені також брав участь Стасіс Каушиніс, який наразі очолює Фонд із сприяння громадського захисту в Україні. Він допомагає волонтерам, консультує українські неурядові та інші організації. Завдяки його зусиллям у 1997 році Литовська асоціація по захисту прав людини стала кореспондентом Ліги міжнародної федерації з прав людини (FIDH). Члени цієї Ліги постійно працюють в ООН, у Раді Європи, у Секретаріаті Європейського союзу.

У 1999 році у Гельсінкі Литовська асоціація стала членом Міжнародної Гельсінської федерації (IHF), у 2004 році – повноправним членом FIDH, а через три роки, у 2007 – членом Європейської асоціації прав людини (AEDH).

З 1990 року ми видаємо періодичне видання “Позиція”, яке з початку було тижневиком, а пізніше – щомісячним журналом. Разом з однодумцями ми видавали та друкували журнал Товариства для опіки ув’язнених “Kryzhkeles” (“Перехрестя”), тижневик “Незалежна Литва”. Асоціація також допомогла видати книжки “Литовська Гельсінська група” (частини I та II), у яких йдеться про історію прав людини в Литві за останні десятиліття. До видання готується третій том. З 1990 року також видаємо правозахисний періодичний бюлетень “Pozicija”.

Електронні ЗМІ привели до великих змін. Наразі ми видаємо журнал один раз у квартал. Він тематичний, присвячений родині, еміграції, корупції та іншим питанням.

Паралельно діє однойменний інформаційний портал в Інтернеті. Він щоденно оновлюється. На порталі періодично публікують інформацію про Україну, про співпрацю литовців з українськими колегами. Багато інформації про вашу країну нам надає вже згаданий український друг Стасіс Каушиніс.

Які найскладніші випадки були у вашій практиці, і що є найбільшою вашою гордістю?

Ми сильно допомогли суспільству, щоб правами, які надає Оргуська конвенція, могли користуватися усі громадяни Литви.

Нагадаю, що цю Конвенцію Литва ратифікувала в 2001 році. Вона надає громадянам право на отримання інформації про плановані будівні та інші урядові рішення, які відносяться до навколишнього середовища. Також вона надає право громадянам звертатися до суду та скаржитися на урядові рішення, пов’язані з навколишнім середовищем (культурна спадщина, охорона природи та навколишнє середовище тощо). Зрозуміло, що влада та бізнесмени неохоче дозволяють громадськості брати участь у вирішені питань планування територій та нового будівництва, особливо на курортах країни, у заповідниках та об’єктах культурної спадщини.

Влада та бізнесмени неохоче дозволяють громадськості брати участь у вирішені питань планування територій. Фото: Pro Patria
Влада та бізнесмени неохоче дозволяють громадськості брати участь у вирішені питань планування територій. Фото: Pro Patria

Багато було зроблено, щоб положення ратифікованої Конвенції перенесли у національне законодавство з тим, аби дозволити людям звертатися до суду щодо проектів, які завдають збитків культурній спадщині або природі, задля припинення незаконного будівництва.

Інший приклад. У Литві існують виборчі закони, які обмежують права безпартійних громадян, що хочуть брати участь та висувати свої кандидатури в муніципальні ради або ж у Європейський парламент. Відповідно до закону, найбільше прав отримують партії, тобто громадяни за партійною належністю. Такі кандидати представлені списками.

Ми вважаємо, що такі закони дискримінують безпартійних громадян. Кілька років тому парламент Литви (Сейм) ухвалив поправки до закону, які дозволили безпартійним вибиратися до муніципальних рад – у період виборів їм надали можливість створювати виборчі комітети. Однак комітетам не дозволили брати назву – вони могли бути зареєстровані тільки як літери – A, B, C і так далі.

Литовська асоціація з прав людини разом з однодумцями звернулася до Верховного адміністративного суду Литви, а той, зі свого боку, звернувся до Конституційного суду з проханням визнати положення згаданого закону дискримінаційними та такими, що суперечать Конституції.

Хочу звернути увагу, що політичним партіям дозволено мати назви, а комітетам ні. Стаття 28 Конституції Литовської Республіки заявляє, що “всі люди рівні перед законом, судом, а також іншими державними установами або посадовими особами. Права людини не можуть бути обмежені та надані їй на основі статі, раси, національності, мови, походження, соціального статусу, релігії, переконань та поглядів”.

Саме на основі цього Конституційний суд у 2013 році визнав, що положення Закону про муніципальні ради суперечать Конституції. Отже, завдяки нашим зусиллям було розширено права безпартійних громадян.

Як досягається відповідність законодавчого акту до прав людини? Законодавці, громадськість, конфлікти, компроміси? Все складно, чи це вимушена “рутина”?

Передусім ми оцінюємо відповідність закону чи законодавчого акту до міжнародних стандартів у сфері прав людини на основі Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про соціальні та культурні права, Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також, звісно, на основі Конституції Литовської Республіки. Можливо, правильніше сказати, що Конституція понад усе.

Ви питаєте про можливість компромісів? Неурядові організації не мають тієї влади та уваги, які має уряд. Будь-який уряд прагне як можна простіше управляти процесами у державі та суспільстві й, звісно, прагне обмежити права громадян, тобто спростити собі завдання. У такому випадку навряд чи можна говорити про компроміси.

Громадяни можуть брати участь в ухвалені ключових рішень настільки, наскільки вони візьмуть повноваження у влади. Тому наша робота основана на публічності та громадській підтримці. Люди розуміють, що ми працюємо на їх користь. Зрозуміло, влада також вважає, що працює в інтересах своїх громадян, але це не завжди у неї виходить.

Ми не бачимо у своїй роботі рутини. Скоріше, це послідовний і завзятий творчий процес. Ми знаємо, що наших експертних висновків щодо законопроектів часто не чекають. Політики та члени уряду можуть почути думку Литовської асоціації з прав людини тільки тоді, коли вона повторюється наполегливо та публічно.

Як вам вдається поєднувати роботу редактора та керівника правозахисної організації? Хто ви у першу чергу – редактор чи юрист?

Ще коли я був молодим, зрозумів, що журналіст, публікуючи статті, часто захищає права людини. Можливо, не всі, але більшість. У той момент він намагається зрозуміти причину проблеми. Журналісти у своїх публікаціях навіть пропонують деякі вирішення. Чим же тоді відрізняється діяльність журналіста від діяльності правозахисної організації? Можливо, тільки тим, що журналісту часто не вистачає юридичних знань, кваліфікації юриста. Але знання набуваються.

Журналіст, публікуючи статті, часто захищає права людини. Фото: Pro Patria
Журналіст, публікуючи статті, часто захищає права людини. Фото: Pro Patria

Стаття, яка має юридичне обґрунтування, вагоміша. Можливо, така стаття не емоційна і дотепна, але якщо вона орієнтована на вирішення глибинних проблем, а також на тих, від кого ці вирішення залежать, то вона дасть відчутніший результат для суспільства.

Отже, заглиблення у людські проблеми та суспільні процеси, а також пошуки відповідей для вирішення цих проблем підштовхнули мене усвідомити важливість журналіста. Зрештою людські стосунки переважно спираються на домовленості, традиції, котрі регламентуються правом – я маю на увазі Конституцію, закони, правові акти тощо.

Наскільки ефективна взаємодія правозахисників у межах ЄС? Литва-Україна: права людини, чи існує такий формат взаємодії?

Переконаний, що без світової солідарності демократичних рухів наразі не може бути демократичного суспільства тільки в одній країні. Тому необхідно взаємодіяти з цими рухами. І це потребує поширення інформації.

Не дарма свобода слова й інформації є однією з найважливіших демократичних свобод. Обмінюючись оперативною інформацією, ми можемо підтримувати і допомагати один одному.

Три роки тому задля посилення роботи неурядових організацій, які діють у сфері прав людини, в Литві був створений Центр координації прав людини. У нього увійшли п’ять правозахисних організацій, зокрема Литовська Гельсінська спілка. У тому ж році (2014) ми створили коаліцію литовських інтелектуалів та неурядових організацій (LINVO).

Об’єднувати сили – це значуща справа. Для українських неурядових організацій це також важливе завдання. Варто шукати членство у FIDH та в інших міжнародних правозахисних організаціях, оскільки, як я говорив, демократію можна зберегти тільки завдяки спілкуванню та солідарності. У зв’язку з цим українські неурядові організації можуть підписувати угоди про співпрацю у певних галузях з литовськими неурядовими організаціями.

Як ви вважаєте, у чому сьогодні полягає український інтерес?

Наслідки агресії Росії в України очевидні. Але найголовніше, ця агресія сформувала українську націю. Громадянське суспільство активно брало в цьому участь, а нові громадські організації кристалізувалися. Ми чудово усвідомлюємо внесок українських добровольців у захист своєї родини від агресії сусідньої держави.

Хоч Україна відчуває серйозні економічні наслідки через війну, її суспільство повинно продовжувати розвивати волонтерство, мобілізувати організації громадянського суспільства, навчати їх, підвищувати свою кваліфікацію та орієнтувати свою діяльність на розвиток демократичного суспільства.

На прикладі Литві Україні слід налагодити тісну співпрацю з іншими європейськими організаціями, розвити горизонтальні відносини. Це необхідно. Наразі Україна має добрі шанси перейняти найкращий європейський досвід і вдосконалювати у своїй країні правові відносини задля розвитку демократії і прав людини.

Стасіс Каушиніс: Росія планувала захопити Україну ще у 90-тих

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]