Школярі не звикли звертати увагу на імена авторів, за підручниками яких вони навчаються. Але не вчителі. Тож вони точно добре знають Василя Туташинського. Вже не одне покоління дітей в Україні вони навчають за його книгами.

“Український інтерес” розпитав пана Василя і про його підручники, і про те, як він їх створює, і що цікавого готує на майбутнє, про те, чому в країні на початок навчального року не завжди вистачає книг, а також дізналися його думку щодо деяких сьогоднішніх освітніх процесів.

Бажання написати підручник з’явилося у Василя Туташинського ще в дитинстві. Колись із ним сталася така історія. Його друг ніс додому бензин у відрі. Після дощу було дуже слизько, він підсковзнувся і розлив у калюжу трохи бензину. І запитав у Василя, чи горітиме бензин у воді. Той відповів, що так. Хлопчик не повірив і вирішив проекспериментувати. Кинув палаючий сірник у калюжу. Бензин спалахнув, піднявся серед дороги стовп вогню, перекинувся на відро з бензином. “Ми, малі, не знали, що робити. Тут вийшла бабуся, накинула рядно на відро і полум’я відразу згасло. Для мене це тоді було таким відкриттям, що я подумав: коли виросту, то напишу дітям книжку про те, як чинити в тих чи інших небезпечних ситуаціях. І коли в мене з’явилася можливість писати, я почав це робити з основ безпеки життєдіяльності. Написав спершу спеціальну програму, а потім – серію посібників”.

Сьогодні за підручниками Василя Туташинського, який проживає в місті Ірпінь (Київська область), навчаються діти по всій Україні. Повністю має лінійку книжок для 5–9 класів (трудове навчання), 10–11 (технології). Більшість підручників він створює у співавторстві, але чимало написав і сам. В Україні щорічно оголошують конкурс, у якому беруть участь п’ять-шість авторських колективів, і школи обирають ті підручники, за якими хочуть навчатися. Із них перемагають три найкращі. Підручникотворенням учитель почав займатися з 1999 року. Відтоді майже в усіх конкурсах (за винятком трьох), його підручники перемагали. Замовлення на останню книгу складало 100 тисяч примірників.

За час від появи мрії про написання підручника і виходу найновішої книги – 26-ї за рахунком, Василь Туташинський отримав досвід роботи як шкільного вчителя, так і працівника Міністерства освіти. Кілька років очолював управління освіти та науки Ірпінської міської ради. Наразі займається науково-дослідною роботою, працює в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук. Займається інноваційною діяльністю. Пише підручники, навчальні програми, методичні посібники.

“Моя спеціальність – освітня галузь “Технології”, і для неї я й розробляю навчальні посібники та підручники. В цю галузь входить трудове навчання, технології, інформатика. Також я займаюся напрямками “Безпека життєдіяльності” та “Професійна орієнтація””. А впродовж останнього року розпочав розробляти навчально-методичне забезпечення для експериментального курсу “Технології сучасного виробництва”. Це спецкурс про “розумні” технології (3-D-друк, інтернет речей, нанотехнології та ін.).

Василь Іванович згадує, що коли почав писати підручники, система була такою: надходило державне замовлення, було відомо, скільки і в якому класі є учнів, і Академія наук займалася написанням підручників. Для цього створювалися авторські колективи, рік проводилися дослідження, експерименти, і тільки після цього видавався підручник. А потім вирішили, що це треба робити на конкурсних засадах. “Оголосили конкурс – і ми створили свій колектив із Борисом Терещуком і видавництвом “Генеза”, почали готувати підручники. Конкуренція спочатку була між двома авторськими колективами. Щоправда, конкуренти задіяли адмінресурс: вони обдзвонювали директорів і “радили” обрати їхній підручник, але ми підготували більш якісний продукт, і школи обрали саме його. Потім деякі наші підручники почали перекладати іншими мовами для нацменшин в Україні: польською, угорською, румунською, російською. Після того ми залучили ще одного автора і почали робити ще й електронні версії”.

Останній підручник, який ще минулого року мав би потрапити у школи, на жаль, виходить лише зараз.Його автори виграли конкурс, і мав бути другий етап. “Однак, коли від шкіл зібрали всю необхідну інформацію, то виявилося, що гроші на друк підручника в держави вже закінчилися. Тож діти на уроках трудового навчання весь рік працювали за старими книжками, незважаючи на те, що програми змінилися. Неприємна ситуація: затвердили нові програми, видали рекомендації школам, як із цими програмами працювати, а підручники не видрукувані. За законом, держава повинна забезпечувати ними учнів. З нашого предмету вчителі ще якось обходяться, бо багато часу на уроках займаються практичною діяльністю. Однак у підручниках можна було б подивитися цікаві об’єкти, як їх зробити, алгоритм дій тощо”, – зізнається Василь Іванович.

В Україні часто нарікають на якість підручників. Чому трапляється чимало ляпів? Василь Іванович пояснює: “Восени щороку оголошується конкурс на видання підручників. Час для подання проектів дається до грудня – всього кілька місяців. До цього ніхто не знає, які точно будуть умови конкурсу. Звісно, ті автори, які працюють постійно, мають напрацювання і не роблять усе з нуля, але реально з видавцем починають працювати ось у ці останні місяці. Створення підручника потребує часу, а він, виходить, робиться “на колесах”. До травня триває визначення з тиражем – замовленням на підручник. Фінансування з’являється аж у липні, а вже на вересень хочуть, щоб були підручники готові. От і виходять проблеми, що навчальний рік почався, а підручників немає. Адже ризикувати ніхто не хоче – типографії не закуповують папір доти, доки не зрозуміють, що фінансування буде. До того ж вони теж мають свої плани книговидання. У результаті виходить, що всі поспішають і отримують недостатньо якісні підручники”.

Як зауважує Василь Туташинський, підручники за останні роки помітно змінилися, вони зараз якісно набагато кращі порівняно з тим, якими були в 90-ті роки, на початку 2000-х. Зараз він працює над інтерактивним підручником. Адже діти нині все більше користуються гаджетами, і скоро ми прийдемо до того, що паперовий підручник буде все менше використовуватися.

В інтерактивному підручнику можна показати процес у динаміці, в різному масштабі, з анімацією, мультиплікаційними ефектами. Можливості таких книг значно ширші, і їх треба використовувати.

“Щоправда, Міністерство освіти сьогодні хоче бачити точно такий самий підручник, як раніше, який чітко відповідає програмі і просто має інтерактивні додатки. Це бачення не зовсім співпадає з моїм. А ще хоче, щоб на конкурс автори надали вже готовий продукт, а чиновники потім вирішать – приймати його чи ні. Однак створення такого підручника – це колосальні затрати часу, сил і фінансів. І на сьогодні в Україні небагато знайдеться людей, які це робитимуть, не маючи ніяких гарантій. Якщо, створюючи паперовий підручник, не маєш жодних гарантій, що він своєчасно буде надрукований, то що говорити про інтерактивний?”

Попри ризики Василь Іванович продовжує працювати. На створення інтерактивного підручника потрібно близько трьох років. У Василя Туташинського є ще одна мрія. Поки що нереалізована. Ще коли він працював в Ірпені над програмою інноваційного розвитку, то хотів, щоб там була вибудувана інноваційна інфраструктура. “Сьогодні інновації розвиваються, це відбувається в усьому світі, і якщо ми хочемо, щоб Україна вийшла з економічної кризи, то єдиний для нас магістральний шлях розвитку – інноваційний. Було би добре, аби з часом з’явилися технопарки, інноваційні центри. Це структури, які розвивають інноваційну діяльність і перетворюють її в економічний і соціальний ефект у різних галузях. І я готовий працювати над розвитком цієї інноваційної інфраструктури”, – додає освітянин.