30 років тому – 16 липня 1990 року – Верховна Рада тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. “Український інтерес” поцікавився у ветерана національного руху, знаного фахівця з державного управління Василя Куйбіди його баченням розвитку країни за час від проголошення суверенітету.

Василю Степановичу, як би ви оцінили значення цієї події для українського державотворення з позиції сьогодення?

Ухвалення Декларації про державний суверенітет України – надзвичайно важлива подія на шляху до відновлення державності. І не тільки тому, що це була перша величезна перемога українського народу, який змусив Верховну Раду, де домінували комуністи, проголосувати за незалежність, але й тому, що в ній були сформульовані основи майбутньої державності. На неї посилався й Акт проголошення незалежності, і, спираючись на неї, писалася Конституція України.

Читайте також: Левко Лук’яненко: Конституції не хотіли, це була жорстка боротьба

Декларація заклала основи будівництва держави. Раніше українці виголошували правильні самостійні Універсали, Акти, але втримати суверенітет не вдавалося. І лише новітня спроба судила нам уже третій десяток літ жити самостійно і, сподіваюся, вічно. Що на вашу думку сприяло утвердженню української державності?

Прагнення українського народу відновити свою державність й об’єднання його активної частини під прапорами та гаслами Народного Руху України.

Але відновлення незалежності України не стало Рубіконом у нашій історії. Компроміс між ще слабкими українськими національними демократами й переляканою малоросійською компартійною номенклатурою не спричинив якісних змін у духовній сфері. За винятком людності Галичини, совкізоване ідеологічною машиною населення України не могло стихійно позбутися нав’язаних московсько-більшовицьких догм, а держава не докладала зусиль для їх подолання.

Мусимо визнати, що після проголошення незалежності національно-демократичні сили постійно відступали. Винятком можна вважати лише схвалення Конституції України. Причини сьогоднішнього стану України були закладені при проголошенні її незалежності.

Україна стала вільною як держава, але українці залишилися рабами радянської системи…

Не всі, але ті, що реалізовували владу – так. Тому досі не проведено потрібні державі та суспільству реформи. На жаль, парламент схвалив Декларацію про суверенітет, Акт проголошення незалежності, а не відновлення держави, що не відкривало шляхів для послідовного національного державотворення. Україна, як незалежна держава, більшістю політичної еліти упродовж тривалого часу трактувалася як уламок “імперії зла і брехні“, уламок, який у будь-який час можуть приклеїти до більшої частини рудименту колишньої імперії, себто Російської Федерації, що зараз і намагається та зробити.

До того ж громадянство в новій державі автоматично отримали всі, хто на той час проживав на її території і був громадянином СРСР. Отож громадянами Української держави стали не тільки ті, хто себе ідентифікував з нею, а й окупанти та їхні нащадки, тобто ті, хто нищив українство, українців й українську державність. Налякані, вони спочатку причаїлися, але зі збігом часу, зорганізувавшись, почали, спираючись на допомогу Росії, активну системну боротьбу проти утвердження української національної держави. І сьогодні – під час війни – навіть у Верховній Раді вони безкарно працюють на ворога.

Чого бракує українцям, щоб утвердити на своїй землі справді європейські цінності?

Ми впродовж віків формували європейські цінності, аж доки нас силоміць з приходом історичного матеріалізму на наші землі, не було вирвано з європейського контексту та шляхом геноциду, негативного відбору нав’язано чужі цінності. Українців формували як рабів, тому придушували волелюбність і гідність, а підтримували миролюбність і пасивність.

Наразі констатуємо, що не змінилася психологія абсолютної більшості населення. При владі, навіть у тих самих кріслах, залишалися раніше вчорашні номенклатурними, лише помінявши таблички на дверях, а згодом люди, які узагалі не розуміли національних інтересів, а відтак не хотіли жодних змін. Наслідок: економічні важелі захопили номенклатурники, що для пограбування населення використали організовані злочинні групи.

Після проголошення суверенітету державна влада не мала обґрунтованої програми національного державотворення, не виробила розуміння національних інтересів, не консолідувала націю на їх реалізацію, і звела свою діяльність до безпрецедентного самозбагачення, видаючи власні кланові, згодом, олігархічні інтереси за державні інтереси.

Теперішнє деклароване державотворення лише тоді наповниться національним змістом, коли наш народ зрозуміє призначення України в світі, яке визначає українські інтереси.

Читайте також: І отут, народе, тобі припікає

Програмою для українців має стати концепція, яка грунтується на свободоцентризмі. Не люди для держави, а держава для людей. Як відомо, людина має цілий комплекс різних інтересів. На перше місце серед них треба поставити прагнення людини бути вільною, її гідність, самозберегтися і реалізуватися. Звісно, зберегтися прагнуть всі живі істоти. Проте порівняно з ними людина не лише усвідомлює потребу збереження свого життя, а й доконечність збереження людської гідності, при втраті якої людина лише біологічно належить до людського роду.

Таке трактування надзвичайно важливе для наших днів, коли стоїть питання про збереження України як незалежної держави.

Які кроки слід зробити, щоб прискорити утвердження демократичних перетворень?

Перезаснувати державу, прийняти нову Конституцію, в якій основною цінністю визнавалася свобода і гідність людини, яка б обмежувала владу та давала б можливість людині самореалізовуватися, змінити політичну систему, провести реформу публічного управління та сприяти структуризації і модернізації суспільства, а також, що дуже важливо, налагодити співпрацю між державою і суспільством.

До речі, Декларація заклала справді європейські норми. Як от про самовизначення української нації. Ідеться про політичну націю, як це прийнято у світі, незалежно від етнічного походження. Але згодом це визначення розмилося і забулося, у Конституцію записали більш комфортний “Український народ”.

Мені видається, що коректніше говорити не про політичну націю, а про громадянську націю. Громадянську від слова громадянин. Кожен громадянин України є українцем незалежно від свого етнічного походження. В іншому ви маєте рацію: у чинній Конституції дефініція Української нації не коректна.

Власне 30 років тому українці перестали бути громадянами СРСР… Пригадую, у ці часи тривала акція добровільного набуття громадянства Української Народної Республіки. То було обов’язком кожного патріота – записатися в громадяни. Як би ви охарактеризували ініціативи нинішніх владних політиків запровадити інститут подвійного громадянства? Ми вже настільки розвинулися, що воно нам не шкодитиме?

Я, мої рідні та близькі тоді записалися в громадяни УНР, оскільки вважали, що після 70 років колонії відновлюємо державність, закладену УНР. Щодо подвійного, потрійного і так далі громадянства, то його введення в слабкій державі, та ще й державі, яка воює, містить багато ризиків. У якій армії має служити і воювати громадянин з українським і російським паспортом? Чи можна йому довірити державну таємницю? Чи можна вводити дискримінацію за ознакою громадянства: надавати громадянство України громадянам держав ЄС, США, Канади, Аргентини та не давати громадянство етнічним українцям – громадянам Росії? Питань і сумнівів багато.

На сам кінець традиційне запитання, що значить для вас український інтерес?

Український інтерес – це інтерес, реалізація якого зміцнює Українську націю і укорінює її у загальноцивілізаційному потоці. І держава служить інструментом досягнення цього інтересу. Власне, Українська держава – держава Українського народу та для Українського народу – це і є Український інтерес.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram