Василь Корчинський – український маляр і графік, живописець. Обожнює свободу творчості та понад усе цінує її духовну суть. 40 років захоплюється витинанками, тож і коронований званням “Майстер витинанки”.
У живописі також проклав власну дорогу. Зокрема, для проєкту “Україна: від Трипілля до сьогодення” створив серію великих полотен: “Майдан. Революція Гідності”, “Покинутий хутір”, “Скіфський степ”, “Благодать”, “Козак Мамай”, “Чумацький шлях”, “Крути. Мамині яблука”…
Майстерня художника – під самим небом, на горішньому поверсі в столичній Дарниці. Здається, що митець споглядає світ із самих небес. У цім Ковчезі художника, попід хмарами, поверх дахів і дерев, народжуються нові картини, пророцтва, смисли…
НАШЕ СУСПІЛЬСТВО ЗАГРУЗЛО У ТРЯСОВИНІ БЕЗДУМНОГО СПОЖИВАННЯ
– Чи не найбільшим спектром вмінь і ремесел володів хіба що Мікеланджело. Пане Василю, чому, на Вашу думку, художник ходить багатьма дорогами? Ось Ви – і визнаний майстер витинанки, і графік, і живописець, і…
– Так веселіше живеться. Можу переходити від графіки до живопису, офорту, витинанки, гравюри. Я не зміг би працювати в одній техніці чи стилістиці. Навіть суто технічно не знаю, як однаковими засобами передати, скажімо, і веселощі, і трагедію. Тому використовую різні техніки. Коли вичерпуєшся в одному напрямку – це може тривати з півроку – перемикаєшся на інший.
Окрім того, я не вмію працювати на замовлення. Як тільки мою вже готову роботу замовники починають “поправляти”, мене “клинить” абсолютно, і далі не можу творити (йдеться про оформлення книг).
– Ваша творча майстерня нагадує Мистецький ковчег: великі й менші художні полотна, витинанки, міні-скульптури, кераміка, ікона, ікебана, давній український посуд, предмети побуту. Сам по собі шедевр – Ваш мольберт. Багато вишуканих речей, але всі вони співіснують гармонійно у Вашому творчому просторі. Немає хаосу. Як Вам це вдається?
– Упорядковую. Нині маю у майстерні більш ніж півтори тисячі своїх робіт. Окрім того, що розійшлося в люди. А розійшлося небагато, бо мало хто може собі дозволити придбати картину. Я ніколи до салонів своїх творів не віддавав, не продавав. Хто знає мене і хто приходить у майстерню – той може придбати. Або ж після виставок люди звертаються.
– Якщо поглянути на Ваші великі художні полотна, одразу впадають у вічі три світи (навіть горизонтально розділені планками): верхній світ (небесний – Прав), нижній (Нав) і центральний (Яв). Як народжувалася ось така світобудова від Василя Корчинського?
– Коли людину перестає поглинати матеріальний світ, тоді художник має нагоду торкнутися глибоких внутрішніх струн, про існування яких ми часом і не здогадуємося. І ця суть вияскравлюється на полотні.
Мистецтво повинно бути глибинним і спокійним. Без дешевих зовнішніх ефектів. Тоді воно вводить людину в отой прадавній час, де жили наші прапрародичі. Там не було ефектів. А ми, сучасні люди, біжимо за якоюсь банальною картинкою. Одначе у кожної людини є дуже глибокі “полиці пам’яті”, до яких більшість з нас навіть не торкається. Усе, що ми в житті побачили й відчули, залишається з нами. Але чи користуємося ми цим – інше питання. Робота над собою – найважча робота. А людина лінується.
– Художник теж лінується ?
– Якщо людина не поглинута матеріальним світом, то спроможна заповнювати себе світом духовним, творчим…
Я вважаю, що наше суспільство загрузло у трясовині бездумного споживання. Ділки-торгаші купляють нас. Подивіться, скільки пропонують різних матеріальних благ: одягу, іграшок, предметів – починаючи з дитинства. У людей очі розбігаються, мізки відключаються, натомість вмикається інстинкт: “гребти, гребти, гребти”.
– Марафон споживання, якому немає кінця. Так, це вже суспільна проблема…
СІМНАДЦЯТЬ НОЧЕЙ НА МАЙДАНІ
– Якою була історія народження Вашого монументального полотна “Майдан. Революція Гідності”? Там теж зображені три світи: світ зла (чорний змій), світ Людей-Героїв, а над усім – світ янголів, які вогняними списами допомагають побороти темряву. Творили під час Майдану чи вже опісля?
– Революція Гідності для мене була третьою українською революцією після Революції на граніті та Помаранчевої революції. У першій участі майже не брав, на той час очолював братство Всеукраїнської Автокефальної церкви імені Андрія Первозванного, потроху допомагав студентам. А вже під час Помаранчевої революції і Революції Гідності щодня був там.
Приїхав на Майдан на другий день після побиття студентів і одразу долучився до дій. Вранці виходив з дому і перебував у гущі подій до 11-12 годин вечора. 17 ночей взагалі там ночував. Під час Вогнехреща на вулиці Грушевського три найгарячіші ночі пережив. І звісно – найстрашнішу ніч – з 18 на 19 лютого біля Будинку профспілок. Стояти й ходити по 14-16 годин на морозі було непросто. Щоразу брав кілограм цукру, кілограм лимонів, пачку чаю, масло, два-три батони: віддавав людям, які готували бутерброди. Будь що намагався бути присутнім, бодай для кількості. На власні очі бачив розправу над людьми у Маріїнському парку. Сам, щоправда, участі у силових сутичках не брав. У моїй майстерні під час Майдану мешкали четверо чоловіків. Після того, як допомагав тягати мішки з піском на барикаду на Інститутській, загострилися проблеми зі здоров’ям, тож після Майдану довелося пережити операцію.
Я трохи заздрив художникам, які могли працювати просто на Майдані: малювали портрети, розписували каски. Мене ж настільки “виключило” з творчості, що довго не міг взятися за пензель. Коли минув мейнстрім, я почав думати, як же відобразити Майдан. Підсумок моїх думок – оця робота – “Майдан. Революція Гідності” ( опублікована на обкладинці каталогу виставкового проєкту Олександра Мельника “Україна: від Трипілля до сьогодення”, а зараз зберігається у музеї Революції Гідності). Чому янголи над Майданом? Переконаний, що Господь був на нашому боці. Скільки палали шини – і постійно вітер відносив дим у бік беркутівців. Це було аж містично якось…
ВАСИЛЬ КОРЧИНСЬКИЙ І КОСМОС УКРАЇНСЬКОЇ ВИТИНАНКИ
– Пане Василю, Вас називають Майстром витинанки. Звідки витинанки прийшли у Ваше життя?
– У моєму рідному селі на Поділлі витинанки були дуже поширені. Коли мама білила хату, то нам з сестрою треба було зняти старі витинанки і нарізати нові, аби розмістити їх на сволоці, біля божниці, на миснику, на печі, біля вікон. Уже тоді пізнав, що то є. У народі терміну “витинанка” не існувало. Слово “витинанка” запровадив Іван Франко у 19 столітті. Перша виставка витинанок в Україні відбулася 1876 року. Їх називали “квітка”, “вазон”, “дерево життя”, “зірки”, “коники”, “півники”. Виготовляли зазвичай жінки. Приміром, “дерево життя” могли вирізати і на весілля, і на родини, і на Коляду. Тому різнилися символи: птахи, тварини, гнізда. Людина закладала певний смисл. Це вже згодом, у моєму дитинстві, витинанки були лише прикрасами, бо 20 століття зламало багато древніх смислів і в нашому народі, і в цілому світі.
А за 40 років творчості я сам створив кілька тисяч витинанок. Ілюстрував ними “Тіні збутих предків” Михайла Коцюбинського (12 робіт), цілу низку поезій епохи Відродження, українські народні пісні, різноманітні побутові сцени; є також еротичний витинанковий триптих: “Він”, “Вона” і “Народження” (при тому, що у витинанці немає місця для натуралізму).
Витинанка нині широко розвивається у Польщі, Білорусі, країнах Балтії. Та, на жаль, українська витинанка як окремий вид мистецтва досі залишається офіційно не ствердженою. Потрібно, щоб мистецтвознавці створили наукову базу та термінологічні наукові підстави. А цього немає. Наявна наукова база не дає поки що підстав зафіксувати українську витинанку як окремий вид мистецтва, як то є, приміром, з керамікою, писанкарством, лозоплетінням, ковальством, ткацтвом. Потрібна широка увага з боку мистецтвознавців.
Я намагався тим займатися. Для проєкту “Українська витинанка” зібрав матеріали з 20 музеїв та історичних архівів, починаючи з 16 століття. Маю зображення так званих кустодіїв (паперові захисні елементи для печаток) на документах козацької й гетьманської старшини. У мене є близько 50 оригінальних авторських робіт сучасних майстрів. На жаль, через фінансові проблеми цей проєкт не відбувся. Щоб його продовжити у часі, потрібно починати все заново, оскільки за цей час у мистецтві витинанок відбулося чимало змін.
До речі, колекцій витинанок в Україні дуже мало. Твори дореволюційного періоду є лише у Львівському музеї прикладного мистецтва при Інституті етнографії. Довоєнний період представлений у Львові, Дніпрі та Києві. Мені відомо, що існує дуже велика збірка українських витинанок у Кракові, в Санкт-Петербурзі. Усе те необхідно досліджувати, на що потрібні кошти.
Водночас сучасна українська витинанка нині стрімко розвивається і має чимало здобутків. Низка професійних художників підняли її на щабель вище: Микола Теліженко, Андрій Пушкарьов, Юлія Дунаєва, Сергій Алієв-Ковика.
Василь Корчинський. Шлях (біографічне)
Народився Василь Корчинський 1 січня 1955 року в селі Вовчок Бершадського району Вінницької області. Живе у Києві.
1988 року закінчив Київський вечірній факультет Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова за спеціальністю “Художнє оформлення друкованої продукції”.
Приїхавши до Києва у 1975 році, після служби в армії, працював на будівництві зварювальником, пізніше – художником-оформлювачем в об’єднанні “Укргазпром”. Після закінчення інституту був запрошений на викладацьку роботу (старший викладач до 1999 року).
З 1993 року Василь Корчинський – член Національної спілки художників України. З десяток років там лежать без руху документи-подання на присвоєння Василю Корчинському звання “Заслужений художник України”. Він не з тих, хто вибиває собі звання і почесті.
Лауреат премій Георгія Якутовича за 2004 і 2009 роки. Член мистецьких гуртів “Світовид” і “Чарунка Поділля”.
Василь Корчинський як староста громади сприяв побудові храму: церкви Петра і Павла ПЦУ на Позняках біля проспекту Бажана у Києві.
Брав участь у республіканських і регіональних виставках НСХУ. Мав більше 20 персональних експозицій у різних містах України (Київ, Чернігів, Львів, Бершадь) та дві – за кордоном (США і Польща).
Твори Василя Корчинського зберігаються в музеях України, приватних колекціях у США, Канаді, Швеції, Польщі, Німеччині, Угорщині. Мав закупівлі з виставок Міністерством культури та Фондом Спілки .
Розмову вела Ольга Дубовик, світлини автора та з особистого фотоархіву Василя Корчинського.
Тільки опираючись на корені свого роду, майстер може сягнути вершин
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
