В Україні нещодавно запустили мобільний застосунок “Дій вдома”, яким відстежують дотримання умов обсервації та самоізоляції українців, що повернулися з-за кордону, а також хворих і контактних осіб. Схожі технології вже використовують у Польщі, Ізраїлі, Сінгапурі, Китаї, Південній Кореї.

Поява застосунку збентежила суспільство, адже українці сприймають  мобільний моніторинг не як додатковий інструмент боротьби з коронавірусом, а як обмеження конституційних прав і свобод. 

Саме на часі поговорити про те, чи доречна поява таких застосунків у нинішніх українських реаліях. Варто розглянути питання ширше: наскільки пандемія взагалі вплине на трансформацію соціальних комунікацій? Чи призведе коронавірус до всезагального цифрового тоталітаризму? Чи варто боятися державу у смартфоні?

Докладно на всі ці питання “Українського інтересу” відповідає аналітик соціальних систем, директор аналітичних програм “Українського барометра” Олександр Новохатський. 

Чому деякі політичні аналітики скептично сприйняли мобільний застосунок “Дій вдома”? 

В умовах страху, помноженого на некомпетентність та неготовність до загроз і викликів, люди часто не думають про наслідки. Під впливом критичної та несподіваної ситуації приймають рішення “на зараз”. Так відбувається і з програмами, які можуть ідентифіковувати людину.

Карантин є тимчасовим, а от таке омріяне чиновниками “стеження” за людиною залишиться надовго. Можливо, назавжди. Із розвитком цифрових технологій ми втратили приватність. І тут питання не в тому, що нас завжди можна віднайти та подивитися, що ми робимо, а в тому, навіщо це робиться.

В українських реаліях під виглядом необхідності надання допомоги нас заганяють в умови всяких обмежень. Діють так, немов ядерною бомбою зібралися виводити тарганів. 

Проте з українцями таке не пройде, вони радше відмовляться використовувати смартфони, ніж підуть у рабство. Україна – це унікальна країна, яка має всі шанси для того, щоб народити новий порядок організації життя людей у цифрову інформаційну еру.

Оце чиновницьке “перший млинець нанівець” свідчить про глибокі процеси трансформації нашої суспільної свідомості. І в їхніх результатах наші чиновники, як завжди, вершки хапають, не розуміючи, з чим мають справу. Усі їхні недолугі “позорні-прозоро”, “недорозумні-міста”, “бездіяльні-дії” запроваджуються виключно для отримання доступу до держбюджету.

Водночас це свідчить про наявність в Україні цифрових інструментів організації життя людей. Українські фахівці вже мають кільканадцять варіантів повноцінних цифрових моделей побудови сучасного суспільства. Єдине, чого бракує в цій ситуації, – соціально-політичного суб’єкта, який через прояв політичної волі візьме ті розробки на озброєння та проведе повну реконструкцію нашого суспільного простору.

Як саме функції держави можна ефективно втілити в смартфоні? 

Основним інструментом організації буття в нашому суспільстві є смартфон. Переваги універсального комунікатора дають йому неймовірний поштовх до поширення та закріплення в нашому житті. Тому ми заговорили про “державу в смартфоні”, коли цифрові технології комунікацій мають перебрати на себе велетенську кількість функцій чиновників.

Головне те, як ми уявляємо собі предмет діджиталізації та оптимізації – державу. Зі смартфоном більш-менш зрозуміло – це інструмент-технологія взаємодії індивіда із системами обробки та передачі інформації. Отже, технологія організації життя людей під назвою “держава в смартфоні” – це новий спосіб спілкування простого громадянина з державою.

Де пролягає межа між “державою в смартфоні” та цифровим тоталітаризмом?

Так, поширеність смартфонів призводить до природного намагання урядів поставити “ґаджет свободи” на службу диктатурі. В умовах невизначеності та страху, під впливом судомних реакцій на виклики COVID19 урядовці багатьох країн шукають можливості для ефективного використання нових технологій, щоб контролювати поширення хвороби й поведінку громадян. Чиновники не готові без бою здавати свої привілеї. 

Читайте також: Китай стає соціальною мережею – доля людей залежатиме від лайків

Проте еволюція людства неспинна. Ми підійшли до надзвичайно важливого періоду та мусимо визначитися з пріоритетними цінностями, які роблять нас цивілізованими людьми. Саме в цей період мусимо відповісти собі на запитання: “Які наші цінності? Які наші орієнтири розвитку?”. Від цих відповідей і залежатиме наше подальше уявлення про конфігурацію соціального механізму організації виживання спільноти людей – “Держава”.

Наприклад, наша рідна держава, реалізована на теренах України, являє собою соціальну структуру дивної конфігурації, де люди нібито мають право організовувати життя на свій розсуд, але повинні делегувати такі повноваження іншим. Люди мусять віддати свою свободу окремим персонам і наділити їх практично необмеженою владою розпоряджатися своїми життями й майбутнім.

Чи відповідає ця логіка побудови соціальної системи нашим уявленням про себе та світ? Звісно, що ні. Оцей період, коли люди розуміють невідповідність структури соціальних механізмів своїм потребам, і прийнято називати кризами. Водночас кризи – це дуже вдалий момент замислитися над фундаментальними речами.

З усією відповідальністю можу стверджувати, що сучасна вертикально-інтегрована структура, яка тримається й виживає на принципі “Я – начальник, ти – дурень”, не може бути реалізована на базі цифрової технологій мережевої комунікації.

Якою ви бачите нову форму організації соціального механізму?

На фірах із кіньми в космос не літають. Сонячними електрогенерувальними панелями не гріють воду для парових двигунів. Неможливо реалізувати диктатуру в повноцінному за своїми функціями в смартфоні. Це абсолютно суперечить природі мережевої геометрії соціальних комунікацій. Це різні системи обміну інформацією та різні системи вироблення управлінських рішень. Це різні світоглядні моделі поведінки людей. Тут неможливе управління, тут працює виключно взаємодія.

Як ми зазвичай взаємодіємо з державою? Зазвичай нам потрібен певний сервіс, який держава собі привласнила й організувала порядок користування ним. Отримання довідок, послуг або чогось іншого від держави проходить через персоніфікацію отримувача. Водночас чиновник, який має бути знеособлений, чомусь відіграє суттєву персоніфіковану роль.

Загалом на дверях чиновників не має висіти табличок з їхніми іменами-прізвищами. Там мусить бути лише список функцій, які вони виконують, та можливість надати обов’язкову оцінку якості виконання тих функцій. Отак повинна реалізовуватися формула “слуга народу”. І кожен чиновник має знати, які покарання чекають його за невиконання чи неналежне виконання обов’язків.

Багатьом здається, що цей світ зразкових чиновників-слуг недосяжний та ілюзорний. А що буде, якщо чиновника замінить машина? Чи стане нам простіше та комфортніше жити? Загалом навіщо нам чиновники, живі чи електронні, для організації наших стосунків?

Людство опинилося перед пошуком технології розв’язання технічної задачі щодо форми організації соціального механізму “держава”, яка спирається на людей вільних у своїх знаннях про світ і не залежних від думки вождя (умовного керівника машини). 

Тут абсолютно зрозуміло, що в людей, які об’єднані в соціальну машину держави, має бути однаковий перелік моральних цінностей, спільна мета, а також разом схвалені інструменти для її досягнення.

Отож питання про організацію соціального явища “держава в смартфоні” розкриває перед людством усю глибину сучасної кризи “класичної” державності. Треба пам’ятати, що не ми для держав, а держави для нас.

Якщо трансформація світу неминуча, то у чому має полягати наш український інтерес? 

Розуміння того, що відбувається з нами сьогодні, – це обов’язковий етап нашого розвитку та становлення як успішної держави. І наш український інтерес – бути сучасними та сильними, зберігати наш автентичний світогляд та проявляти нашу українську цивілізацію через сучасні механізми формування суспільних систем виживання.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram