Свою активну громадянську позицію вона вперше показала під час Помаранчевої революції на Майдані Незалежності, після перемоги якої був організований Білоцерківський осередок Всеукраїнської ГО “Молода Просвіта”.

А коли почалася Революція Гідності, Тетяна знову не лишилася осторонь, вона, пригадавши весь свій попередній революційний досвід, взялася за організацію мітингів і акцій у рідній Білій Церкві та збирала допомогу для поранених повстанців. А потім росіяни вдерлися в Крим і на схід України. Просвітяни та їхні прихильники створили волонтерську групу “Час змін”, яка опікувалася спочатку Білоцерківським зенітно-ракетним полком та 72 ОМБр, а потім й іншими частинами ЗСУ й окремими підрозділами добробатів.

Ніжна і тендітна Тетяна змінила сукню на практичніший одяг – джинси та куртку й вирушала з однодумцями на Донбас, зібравши перед поїздкою харчі, оснащення і все, що необхідно було бійцям для оборони території. Адже у 2014 році навіть картопля була у військах (за висловом одного з вояків) “як жаба”, а цибуля “як дві жаби”. Але від підборів відмовитися не змогла. Не на “шпильках”, звісно, було її взуття, але каблук доволі високий. Такий незвичний образ білоцерківської волонтерки був яскравим промінчиком сонця та жіночності в бруді траншей і на “броні” грізної техніки.

“Волонтерство – це не просто діяльність, це спосіб життя і філософія мислення. Це як ковток повітря для мене. Я ним дихаю і надихаюся, одним словом – живу! Мені іноді здається, що я роботу скоріше зміню, яка мене надихає іноді не менше, але про те, щоб закрити свій волонтерський проєкт я навіть думати собі не дозволяю. Якось міркувала на тему еміграції і продумувала алгоритм, як би я могла цим займатися з-за кордону, і зрозуміла, що не зможу просто збирати та надсилати допомогу. Цього замало для мене. Я мушу саме їздити й бути там присутньою хоч іноді, час від часу. Волонтерські поїздки дають мені розуміння важливості місії кожного з нас: тих, хто воює, і тих, хто допомагає, тих, хто чекає своїх героїв з війни, і тих, хто забезпечує тил, усіх нас – небайдужих українців, які кожен своїм внеском причетний до спільної перемоги. Тому, можливо, саме волонтерство й душить в мені емігрантські настрої”, – розповідає Тетяна.

У 2015-2016 роках волонтерська група “Час Змін” продовжила свою діяльність. Зі стабілізацією подій на Східному фронті й становленням сталої лінії розмежування, волонтери передавали у війська обігрівачі, прилади спостереження, акумулятори до бронетехніки, запасні частини до автотехніки, бензо- і дизельгенератори, будівельні матеріали, електрокабелі, радіостанції, шини до автомобілів.

У 2017-2018 роках основна діяльність була спрямована на забезпечення військ приладами спостереження (тепловізор, прилад нічного бачення, біноклі), побутовою технікою (пральні машини, телевізори, водонагрівачі, насосні станції, комп’ютерна техніка), зварювальними апаратами, пускозарядними пристроями, медикаментами. Також волонтери придбали та передали в Білоцерківський зенітно-ракетний полк повнопривідний автомобіль “Опель-Фронтера”. Військові підрозділи отримали понад 3 000 літрів технічних рідин (тосол, антифриз, оливи).

2019 рік також є продуктивним на волонтерську діяльність. Передано у війська дизельгенератор, побутова техніка, комплект оргтехніки, запасні частини до бронетехніки, 500 літрів технічних рідин, набори інструментів, будівельні матеріали, маскувальні сіті. Навесні та восени у дві механізовані бригади Збройних сил було передано по автомобілю “Нива”. А у 2020 році вже здійснено 4 поїздки в район Золотого та Кримського.

Робота волонтерів “Час змін” вирізняється тим, що вони підтримують зв’язок військових із рідними. Знято кілька відеофільмів, які транслювалися в кабельних мережах Білої Церкви.

Написано сотні статей для місцевих і всеукраїнських ЗМІ. Неодноразово волонтери влаштовували концерти для військових у зоні виконання бойового завдання у Луганській та Донецькій областях.

Багаторічна волонтерська діяльність Тетяни дала їй змогу познайомитися з цікавими людьми й побувати в нетипових ситуаціях. Вона намагалася зафіксувати ці моменти. Світлин уже назбиралося на кілька фотовиставок, на їхню реалізацію поки бракує часу, але стати призером конкурсу військової фотографії Тетяна таки встигла.

“Я зустрічаю там різні характери, різні долі й різні мотиви. Найяскравіші образи не проходять повз мого фотооб’єктива, а неординарні життєві історії зберігаються в есеях і статтях і, можливо, з часом стануть виданою книжкою. Під час останньої поїздки я познайомилася з військовим на позивний “Еверест”. Він вчитель історії. Начитаний, освічений, гарний. Міг реалізувати себе в мирному житті, але пішов захищати Батьківщину. Ось такі особистості надихають повертатися. Обов’язково ще поїду до них у підрозділ, щоб написати про нього статтю. Мабуть, вам цікаво, що ми возимо. Абсолютно банальні речі: запчастини, генератори, тенти на вантажівки, пускозарядні пристрої, позашляхові автомобілі… Не забуваємо й про моральний дух бійців – організовували концерти, привозимо їм літературу, листи та поробки-обереги від школярів. Іноді моральна підтримка не менш, а то й більш, важлива, ніж матеріальна. “Коли ви приїжджаєте – я ніби вдома побував”, “Не треба нам нічого везти, просто приїдьте поговорити” – такі прохання дають розуміння, що не все може осилити “Нова пошта”. Є речі, які не передаси жодною службою доставки, а тільки при особистій зустрічі”, – каже волонтерка.

Чи властиве вам волонтерське вигорання і як ви боретеся з ним?

“Я бувала на передових позиціях, де не зовсім безпечно. Я була на Майдані, коли він уже не був мирним, бо я не можу відсиджуватися біля телевізора, коли державність у небезпеці. Війна – це не Олімпіада, щоб сидіти, дивитись новини і “вболівати за наших”. В умовах війни мають бути задіяні всі, у кожного своя місія і роль. Я коли ставала на цей шлях, розуміла, що це не на один рік. Чи важко мені? Легко, у порівнянні з тими, хто в окопах. Я знаю військового, який підписав контракт на 10 років. От у нього варто запитати про вигорання, а не у мене”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram