27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. Українські театри звикли відзначати цей день новими прем’єрами, концертами, зустрічами з глядачами. Однак 2020-й рік поставив перед людством новий виклик – коронавірус. Український уряд вирішив наслідувати приклад європейських країн та запровадив карантин. Уперше за роки незалежності на карантин закрили українські театри й інші культурні установи. В історії України такого досвіду театрали не мали, навіть за часів Радянського Союзу театри працювали хоч і не отримували зарплатню.
Спочатку, як і всі українці, працівники театрів були шоковані, а потім уже зрозуміли, що потрібно бути на зв’язку зі своїми глядачами й почали вечорами транслювати вистави онлайново. Графік таких показів чи не одними з перших виставили Київський національний академічний театр ім. І. Франка, Львівська національна опера України, Херсонський театр ім. Миколи Куліша. Однак, якщо державні театри перевели у карантинний режим (а це як мінімум на 0,6 ставки), то незалежні театри лишилися у цій ситуації взагалі за бортом.
Проте, не встигли театрали оговтатися від вимушеної зупинки підприємств (а театр – це велике підприємство, яке виробляє мистецький продукт), інформаційний простір сколихнула ще одна вбивча новина – уряд намірився суттєво скоротити видатки на культуру. Під загрозою Український культурний фонд, Держкіно, Інститут книги та програми розкриття туристичного потенціалу.
Про нові обставини й правила життя українського театру я поспілкувалась із представником захищеної державою театральної ланки – директором-художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, народним артистом України Михайлом Захаревичем та представницею незалежного театру, засновницею й очільницею “Дикого театру” Ярославою Кравченко, щоб зрозуміти чим сьогодні живе український театр та які має перспективи.
Пане Михайло, як відбивається карантин на житті театру? Чи пам’ятаєте ви за час свого керівництва щось схоже?
Дуже непросто, бо зупинилось усе, зупинився повністю репетиційний процес. Зараз ми, як і всі, перейшли в онлайновий режим. Звісно якісь працівники на роботі є: охорона, я, скажімо. Ми вирішили, що реалізовуватимемо квитки й грати вистави через Інтернет, за демократичними цінами. Ті вистави, які у нас є в репертуарі. Ми хочемо виконувати свою місію і стараємося це робити, правда іншими засобами й методами. За все своє життя я такого не пам’ятаю, щоб театр припинив роботу, такого ніколи не було, підприємство працювало.
Як вам інформація про зменшення видатків на культуру?
Ми й так страждаємо, а будемо страждати ще більше. Перше, що спадає на думку: щоб знищити державу – треба знищити культуру. Тому це дуже неприємно, я своє враження написав у Фейсбуці, будемо сподіватися, що нас почують.
Що побажаєте колегам у Міжнародний день театру?
Ми вийдемо в мережу сьогодні, щоб відзначити День театру. Бажаю, щоб не було коронавірусу, щоб ніхто не захворів, щоб ніколи не було карантинів, щоб наша держава процвітала, щоб ми все робили для того, щоб люди з гарним настроєм ішли на роботу, а ще з кращим настроєм ішли ввечері в театр. Адже театр завжди працює на духовну атмосферу, яка впливає зокрема й на економіку, тому ми робимо гарну справу. На жаль, не всі це розуміють, але, сподіваюся, що на прикладі інших країн вони можуть побачити, що там, де є розвиток культури та мистецтва там є гарні економічні результати. Своїм колегам я бажаю, щоб вони були здорові, отримували визнання й матеріальне заохочення і щоб сім’ї їхні пишалися тим, що роблять їхні батьки. Щоб наша Україна була в мирі та достатку.
Ярославо, що робить “Дикий” на карантині?
“Дикий” на карантині не робить і це – найстрашніше. Ми не маємо підтримки держави та можемо існувати тільки з продажу квитків. Нема вистав – нема квитків – нема театру. Тому щодня ми з креативною групою списуємось і щось придумаємо. Іти в онлайн, чи показувати там вистави ми не можемо. По-перше, театр на відео дуже втрачає. По-друге, ще немає повністю готової авдиторії, що платитиие за такий контент. По-третє, вистави в онлайні – це ще дорожче, ніж в офлайні. Зараз ми заустили два проєкти – один розважальний “Дикий день”, де актори цілий день проводять в онлайні зі сторінок “Дикого” та діляться своїми знаннями, навичками, лайфхаками, вчать авдиторію, відповідають на питання. Другий проєкт – “Дикий базар”, де з суботи на неділю на наших сторінках проводиться аукціон речей, а зібрані кошти збираються для підтримки театру на каратині.
Як плануєте відзначати Міжнародний день театру?
Не плануємо. Враховуючи настрої комітетів по скороченню фінансування культури, зокрема УКФ, на який у нас була одна надія на підтримку – ми можемо починати святкувати рік смерті театру.
Як один із найяскравіших незалежних театрів України, чи плануєте порушувати питання незахищеності незалежних театрів?
Ми його порушуємо не один рік, фактично з дня створення. Один міністр – просто посміхався й обіцяв, що руки ось-ось дійдуть до незалежних, інший цікавився життям і збирався запроваджувати програми, а зараз ми взагалі без міністра. Нема з ким говорити. Нинішній владі не потрібна національна культура, духовність і національний продукт, на жаль.
Музиканти блокадного Ленінграда: як переживали війну та голод?
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
