Інформаційний простір України та й не тільки палає новинами про скупчення російських військ на кордоні з нашою державою. Останні декілька тижнів всі тільки й говорять про можливу підготовку Росії до повномасштабної війни з Україною, про що ми вже згадували в одному з попередніх випусків #пройди_світу.
То бути чи не бути російському наступу? Чи піде Путін на Київ? Чого чекати від Кремля?
Щоб дати відповіді на ці запитання, ми проаналізували міжнародну медійну повістку, послухали російських воєнних та політичних експертів, а ще поспілкувалися з Михайлом Самусем – українським воєнним експертом, заступником директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння.
Але для початку слід згадати про інформаційний бекграунд.
Інформаційний бекграунд
Серйозно про загрозу російського наступу почали говорити 30 березня. У той день головнокомандувач Збройних Сил України Руслан Хомчак під час виступу у парламенті заявив, що Росія стягує до кордону з Україною військові сили та засоби.
За даними української розвідки, Росія готує численні провокації. У міністерстві закордонних справ же заявили, що нинішня ескалація – наймасштабніша за останні роки.
Підтримку Україні висловили члени ЄС, представники “Великої сімки”, у США ж заявили, що “не залишать Україну наодинці”. Глава ж МЗС Литви заявив, що його країна запропонує союзникам по НАТО надати Україні План дій щодо членства, який дозволить країні стати членом Північноатлантичного альянсу.
У Кремлі ж звинувачують у всьому Київ: ніби-то саме Україна готується до бойових дій. “Початок бойових дій – це початок кінця України”, – заявив на днях заступник керівника адміністрації президента Росії Дмитро Козак.
Що пишуть в західних медіа?
Тож ситуація на російсько-українському кордоні привернула увагу всіх. Вона потрапила на перші шпальта західних медіа. То як її трактують там?
Журналіст BBC Пітер Лоуренс, посилаючись на аналітиків, стверджує, що якби Москва хотіла піти в наступ, то для початку використала б нових “зелених чоловічків”, а не регулярну армію.
Журналісти ж Washington Post вважають, що концентрацією військ Росія хоче нагадатися адміністрації Байдена про свою регіональну вагу.
Репортер New York Times Ендрю Крамер теж згадує про цю мотивацію, але серед іншого припускає, що таким чином Кремль може прагнути відвернути увагу росіян від погіршення стану здоров’я політв’язня Навального.
Загалом західні оглядачі солідарні – російського наступу нині очікувати не слід.
Який погляд зсередини? Що кажуть в Росії?
Окей, так бачать і коментують загострення на Заході.
Але кому, як не російським воєнним та політичним експертам розуміти внутрішню кухню щодо концентрації військ їхньої країни біля українського кордону? Тож ми дослідили і їхні коментарі. Подаватимемо їх мовою оригіналу. Коментарі, до слова, загалом не такі оптимістичні.
Так Павло Фельгенгауер, російський воєнний оглядач, у подкасті Нової газети “Що нового?” заявив про включення в гру США, як причину підвищення ставок Кремлем. За його словами, тепер мова не лише про можливий наступ на Донбас, ба навіть не про наступ вглиб України, але й про фактичну готовність до Третьої світової війни.
“Створюється потужна наступальна група як в Криму, так і вздовж українського кордону. Але це лише початок, тому що після цього слідувала американська заява щодо того, що Америка буде підтримувати Україну у випадку російської агресії.
Тепер міністерство оборони офіційно заявило про повну мобілізацію всіх Збройних сил всієї Російської Федерації, знову ж таки, під приводом, що це навчання, перевірка бойової готовності. Думаю, йдеться близько про пів мільйона солдатів одночасно.
Також, за офіційними даними, були приведені в повну бойову готовність стратегічні ядерні сили Росії. Зазвичай вони стоять на базах, а зараз вони вирушають, як мобільні ракетні комплекси, для можливого ядерного удару по Америці.
Якщо Америка втручатиметься в конфлікт Росії та України, це означатиме світову війну. Росія зараз повністю готова.
Починаючи з вчорашнього дня, почалися переміщення військ залізничними шляхами – концентрація буде на всіх можливих фронтах – і на Далекому Сході, і на території Європи. Звісно, це не означає, що вже завтра почнеться світова війна. Але ми до неї готові, якби й справді було втручання Заходу у випадку конфлікту з Україною, що стає все більш ймовірним.
Тобто дійсно, ми стоїмо на порозі не просто війни на Донбасі, а великої, глибокої операції, яка може посунути російський кордон на території України далеко за межі Донбасу: до Дніпра, а, можливо, й далі Дніпра. Можливо йдеться й про Одесу і Миколаїв, якщо там велика десантна операція готується.
Знову ж таки: це опції, що є на столі у верховного головнокомандувача президента Путіна, і він повинен ухвалювати політичне рішення. Але, скажімо, інструменти в ящику у нього лежать вже готові: воєнні інструменти, аж до можливого світового конфлікту.”
Спецкор Медузи Андрій Перцев і соціолог, а за сумісництвом політичний оглядач Костянтин Гаазе у подкасті Медузи “Що трапилося?” посперечалися, чи чекати повномасштабної війни з Україною. Адже є аргументи як за, так і проти.
“За чутками, в кінці минулого тижня в Кірієнка – першого заступника адміністрації президента, була нарада по Л/ДНР.
Також говорять, що соціологія всередині Л/ДНР не дуже хороша, тому що люди дійшли до певної межі терпіння тієї дивної ситуації, в якій вони опинилися.
Вони говорять: Гроші російські? Російські – рублі! Закони російські? Російські, включаючи правила дорожнього руху, наприклад. Документи російські? Російські у всіх. Ціни як в Москві, якщо не більші. А чому ми не Росія? Ми громадяни? Громадяни, але ми чомусь не Росія.
Крім проблем всередині цих двох самопроголошених територіальних утворень є проблема, з якої ми почали – Путін повинен показувати, що він, як це називають в Сполучених Штатах “strong leader” – сильний лідер.
Тобто ситуація всередині республік – аргумент “за”, політична ситуація Путіна, я вважаю, що це аргумент “за”.
Далі твій контраргумент економічний – це погіршить становище Росії, становище російських громадян і тому ніяких політичних бонусів від війни отримати не вийде.”
Гаазе також звернув увагу на один цікавий аспект: чистку серед лав терористів так званих Л/ДНР, яка відбувалася останніми роками та інші можливі прояви підготовки регіону до інтеграції з Росією.
“Одне велике джерело сказало мені цього тижня одну дуже цікаву річ: “Приєднати до Росії регіон, який воював і відстоював свою незалежність зі зброєю в руках, тобто сепаратистів, ми не можемо. Але приєднати до Росії регіон, який звернувся по допомогу і був врятований від геноциду та української армії російською армією, ми можемо і мусимо”.
Зараз ситуація, наскільки я її розумію, виглядає так. Є невелика кількість відносно боєздатних військ, які ніби-то Л/ДНР. А далі – все те, що колись було великою партизанською армією, яку називали “сєпари”, ось цих всіх “сєпарів” більше немає.
Тобто там когось підірвали в ліфті, когось евакуювали, хтось повернувся в Росію і так далі.
У цьому сенсі ситуація змінилася на користь Кремля.
По суті, з точки зору абсорбції цих двох регіонів в Російську Федерацію, ніяких проблем вже немає. Тобто вся інфраструктура, що там є, вона або за добу міняє вивіски й з’являється “Пошта Росії чи “Російська залізниця” чи ще щось там. Ніяких проблем немає з адміністративною інфраструктурою: Пушилін завтра легко може стати губернатором.”
То чи буде повномасштабна війна? За словами оглядачів, все залежить від рішення Кремля.
“Якщо це трапиться, це трапиться тому, що це потрібно Путіну, а не Росії.
Це призведе до того, що з однієї сторони можна буде знову вдати, начебто російська політика гомогенізована навколо президента.
Але, з іншого боку, це призведе до того, що і та частина системи, якій це не подобається, яка страждає від втрат, і ті громадяни, що постраждають – а постраждають всі – перейдуть в якийсь новий стан.”
Кандидат політичних наук, дослідник воєнної політики Павло Лузін в іншому епізоді подкасту “Що трапилося?” висловлює протилежний погляд на ситуацію. Він переконаний, що повномасштабної війни зараз не слід чекати.
“Думаю, що найближчим часом діло не дійде до сутички! Я, в цьому питанні, не прихильник апокаліптичної позиції й не кричу: тривога, караул, все пропало!.
Чому? Ми бачимо, що в цьому випадку Росія навмисно переміщає свої війська демонстративним способом. Якщо згадати лютий місяць 2014 року, коли готувалась анексія Криму, то Росія перевела сили приховано і ніхто й не встиг “оком моргнути”. Ті ж самі дії спостерігаються в липні-серпні 2014 року, коли сформували Іловайський котел.
Тому, те, що Росія показово веде політику силового тиску, говорить про відсутність ймовірності походу на Маріуполь, Одесу, Київ чи пробивання наземного коридору в Крим. Ні, такого не буде.
Росія просто пробує тиснути на Україну, щоб та виконала Мінські домовленості на російських умовах і щоб європейці, перелякавшись, підтримали її в цьому. Щоб українці прийняли закон, провели вибори на Донбасі й тільки після цього отримали контроль над кордоном.
Тому все, що ми бачимо зараз – це гра.
Як щодо перспективи? Чи буде загострення і зіткнення двох армій? Ми не знаємо! Залежить від: політичних та економічних факторів в Росії та Україні, загального міжнародного контексту, вчинків Заходу та Ближнього Сходу, Туреччини, Єгипту, Ірану, Китаю. Політика – це мистецтво можливого!”
То чого чекати від Кремля? Глянули на ситуацію й з української перспективи. Для цього поспілкувалися з Михайлом Самусем – українським воєнним експертом, заступником директора Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння.
Погляд з української перспективи
Пане Михайле, доброго дня!
Скупчення російських військових на кордоні з Україною: на що це скидається більше? Підготовка до наступу чи намагання підігріти ситуацію задля політичного зиску?
Насправді це скупчення спостерігається з 2016-2017 років, коли Росія створила три нові армії, довкола України: Перша танкова армія (зі штабом біля Москви), Двадцята армія (зі штабом у Воронежі) та Восьма армія (зі штабом у Новочеркаську), яка і керує окупаційним контингентом на Донбасі.
Саме ці угруповання постійно нам загрожують широкомасштабним наступом. Це не оборонні сили, а виключно наступальні війська, які готові будь-якої миті починати наступ.
Те, що відбувається зараз, я розцінюю, як демонстративні інформаційно психологічні операції, першочергова мета яких – викликати на зв’язок Байдена. Тому, що з паном Путіним, із нової адміністрації, ніхто не хоче спілкуватись і його дуже образила фраза Байдена про вбивцю.
Друге завдання – мобілізувати свій електорат, напередодні виборів до державної думи, які відбудуться у вересні.
Звісно, ще одним завданням, є тиск на Україну та європейських партнерів з точки зору зниження санкційного впливу, посилення тиску на Україну в рамках Мінського процесу і завершення будівництва Північного потоку-2.
Тут таке комплексне завдання.
Я переконаний, що військам віддавали наказ готуватись до наступу і те, що ми зараз спостерігаємо – це реальна підготовка до війни.
Але у Путіна немає зараз причин, щоб розпочинати широкомасштабну війну, оскільки це принесе лише негативні наслідки для нього ж самого. Йому зараз точно не кортить отримувати нові санкції, десятки тисяч гробів, які поїдуть до Росії та визнання його, як неадекватної особи.
Як найкраще реагувати на такий розвиток ситуації Україні?
Я думаю, зараз стратегія, яку обрала Україна є досить ефективною. Мова про формування консолідованої підтримки з боку наших партнерів, роботи в рамках НАТО.
Вже оголошено, що буде зібрано термінове засідання комісії Україна-НАТО. На рівні міністрів закордонних справ – це дуже ефективний крок і я вважаю, що розмови про надання Україні План дій щодо членства в Альянсі є тривожним сигналом Путіну.
Якщо йдеться таки про можливий наступ, які воєнні цілі можуть переслідувати росіяни?
В основному, йдеться про проведення широкомасштабної операції з охопленням усіх сфер. Перш за все мова про інформаційну сферу, радіоелектронну фазу, після цього ракетна, авіаційна фази й лише після цього лише наземна.
Тобто, коли ми кажемо про рух танків чи бронетехніки, насправді це лише четверта чи п’ята фаза операції й тому я, наприклад, і не вірю в те, що робить зараз Путін.
Якби він планував реальну війну, то він би це робив приховано. І насправді спочатку б він провів інформаційну й радіоелектронну фази, залучив сили спеціальних операцій, провів ракетну фазу.
Тому, якщо говорити про військові цілі, то при широкомасштабній операції йшла б мова про повну руйнацію Збройних сил України, Української Держави та максимальне її розчленування на кілька територій, які потім Росія буде по-різному використовувати: якісь можна буде потім повністю анексувати, якісь тримати у зруйнованому стані та використовувати для тиску і шантажу західних партнерів.
У разі наступу, чи готові ЗСУ дати відсіч? Наскільки потужним може бути спротив?
Звісно, що Збройні сили України радикально відрізняються від тих, які були у 2014 році. Було нарощено по всіх напрямках можливості, спроможності, особливо, що стосується сухопутних військ, зв’язку, високоточної зброї, сил розвідки.
Які є проблеми? Проблема є в тому, що коли я говорив про ті фази, за якими будуть діяти росіяни, то у нас відсутня зараз протиракетна оборона.
Важливими є розвиток військово-морських сил України, надання їм ракетних спроможностей. Перший крок уже зроблено – поставлено на озброєння перший дивізіон крилатих ракет “Нептун”, але треба створювати й морський варіант, і авіаційний, для того, щоб створити умови, коли у будь-якій точці Чорного моря російські кораблі не зможуть почувати себе вільно, і не зможуть проводити ні морські десантні операції, ні заходи з блокування українського узбережжя з моря.
У 2014-му під час анексії Криму та початку війни на Донбасі загалом міжнародна реакція не виходила за рамки висловлення стурбованості та накладання економічних санкцій на РФ. У разі ще більшої ескалації, як цього разу може відреагувати світова спільнота?
Звісно, воювати за нас ніхто поки що не буде: у нас немає воєнних союзників, у класичному розумінні, коли в нас є взаємні зобов’язання воювати один за одного.
У нас є партнери, стратегічні партнери, близькі партнери: Сполучені Штати, Великобританія, Канада, Польща, країни Балтії, Румунія. Вони можуть надавати нам дипломатичну допомогу, військово-технічну допомогу, тобто поставляти летальну, нелетальну зброю.
Поки що розраховувати на те, що за нас будуть воювати, я б не став, тому я і наголошую на важливості тих змін, про які я казав: нарощування протиракетної оборони, військово-морських сил.
А як же заяви, США що “не залишать Україну наодинці”?
Я думаю, що мова йде про дипломатичну допомогу і введення нових санкцій проти Росії.
Насправді проблема Сполучених Штатів та інших країн НАТО в тому, що сам Альянс є завадою для того, щоб надати нам допомогу на двосторонньому рівні.
У межах НАТО всі ці країни зобов’язані дотримуватися Статті 5, що зобов’язує всіх членів Альянсу воювати за ту країну, яка є під нападом іншої країни.
Якщо уявити собі, що Польща, наприклад, почине воювати за Україну і Росія завдаватиме удари по Польщі, це означатиме, що все НАТО матиме вступати у війну і захищати Польщу.
Я думаю, що проти такого сценарію відразу виступають Німеччина, Франція, Італія, Португалія, Іспанія – тобто країни, для яких Росія не несе, як вони кажуть, прямої воєнної загрози.
Підсумки
Тож чи чекати російського наступу?
Як бачимо, більшість експертів схиляються до думки, що концентрація російських військ на кордоні з Україною – радше про політичні ігри. Яка ж їх мотивація? Тиск на Київ, загравання з адміністрацією Байдена, шантаж задля добудови Північного Потоку-2 чи банальне відвертання уваги від внутрішніх проблем? Це вже інше питання.
Однак слід не виключати й імовірності реальної атаки росіян. Хтозна, що вирішать у Кремлі.
Україні ж слід використати цю ситуацію, як нагадування в потребі модернізації армії, руху до членства в НАТО та налагодження інших військових партнерств.
Над випуском працювали:
- Журналісти: Данило Карпа, Юлія Зюбровська
- Звукорежисер: Дмитро Копильців
- Дизайн обкладинки: Анастасія Городечна
Слухайте подкаст на інших платформах, а також підписуйтеся на ПОЛІТклуб УКУ в соцмережах.
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
