Сестра Сенцова: Олег вболіває за Україну і цінує нашу підтримку

97
Сестра Сенцова: Олег переживає за Україну і цінує нашу підтримку. Фото "Український інтерес"/ Олександр Бобрівський

Український кінорежисер Олег Сенцов був одним з перших політв’язнів Кремля. Його ув’язнили за абсурдним і надуманим звинуваченням ще у 2014 році, відразу після анексії Криму. Зараз Олег відбуває свій двадцятирічний термін у одній з колоній на півночі Росії. Усі міжнародні зусилля щодо його звільнення, на жаль, поки що не принесли успіху.

“Український інтерес” зустрівся з його двоюрідною сестрою, Наталією Каплан. Пані Наталя розповіла, як зараз почувається Олег, як його справи, як іде процес щодо його звільнення з російської в’язниці. Також вона поділилась своїм баченням можливості звільнення заручників Москви, котрих вже нараховується більше шестидесяти чоловік.

– Де зараз Олег? Що з ним?

Олег зараз в місті Лабитнангі, Ямало-Ненецький автономний округ. Колонія суворого режиму №8. Одна з найжорсткіших в Росії.

– Який його стан? Фізичний, моральний?

На жаль, зв’язку з Олегом поки ще не було. Днями туди летить адвокат і буде щось ясно. Відтоді, як його туди привезли, він лише одного разу подзвонив мамі. Мама говорить, що йому там зовсім погано. Не знаю, чи можна її слова оцінювати об’єктивно – мама дуже переживає за сина. Але зв’язку з ним іншого поки що не налагоджено.

– Як взагалі відбувається зв’язок? Інша країна, тюрма, мобільні там заборонені. Як ви тримаєте зв’язок?

Нечасті телефонні дзвінки, надзвичайно рідкі листи, звістки, передані адвокатами, правозахисниками, котрі там бувають…

– А адвокати таки відвідують Олега? Наші чи російські?

Російські. Українські не можуть туди потрапити – так регламентує російське законодавство. Зараз у Олега один адвокат, спочатку було два, одного оплачували ми, а другого, оскільки Олега визнано політичним в’язнем, то за нього взялась “Агора” – є в Росії така правозахисна організація, вона й надала йому адвоката. Але все одно – дорога, додаткові витрати оплачуються нами.

– Нескромне питання: а гроші? Хтось допомагає?

Звичайно. Європейська кіноакадемія допомагає, люди збирають гроші, влаштовуємо кінопокази. Так якось. Зараз немає таких серйозних витрат, котрі були під час суду та слідства, зараз якось вже трохи легше з цим. Тоді було набагато важче у фінансовому плані – доводилось дуже багато витрачатись.

– Скільки він уже в неволі?

Пішов четвертий рік. Якщо так буде й далі, то сидіти ще 17 років. Після суду його відправили до Якутська, зараз перевели до Лабитнангі.

– Він повідомляв, як йому у тюрмі? Він українець, там Росія…

Важко сказати, які там стосунки зі співкамерниками, але, наскільки я знаю, то проблем нема. Проблеми є з адміністрацією. “По бєспрєдєлу” його відправляли до ШІЗО (штрафний ізолятор – ред.), наприклад, на день народження йому намагався додзвонитись міністр закордонних справ Клімкін, то вони нічого розумнішого не придумали, як негайно запроторити Олега до ШІЗО незрозуміло за що. У ізоляторі він побував кілька разів за рік свого перебування у Якутську. Нічого хорошого…Після акції, коли у Якутську було вивішено плакати на підтримку Сенцова, його знову відправили до ШІЗО. Тобто там ось так все відбувається.

Не знаю, як там зараз в Лабитнангі, але колонія славиться усякими негарними речами. Поки що важко сказати, як там і що.

– А чим він там займається, відомо?

Що він робить з точки зору режиму – дуже обмежені відомості. Відомо, що годину на день вони мають прогулянки, раз на тиждень у них душ, раз на тиждень можна поголитись, можна раз на три місяці відправляти передачу. Якось так живе. Шикування щоденні, вічні обшуки…

Що стосується вільного часу, то він пише. Написав уже п’ять сценаріїв, збірку оповідань, редагує роман, захоплюється шахами, займається спортом, щоб якось підтримувати себе. Вчить англійську. Йому важко її вчити, тому що не можна передати якісь диски чи аудіозаписи, доводиться вчити за підручниками.

– Він пише сценарії. Чи має можливість передавати це все на волю?

Він відмовляється. Говорить, що вони вийдуть на волю разом з ним. Взагалі він проти, щоб хтось читав його сценарії, говорить, що вони поки що “напівфабрикат”. “Нічого споживати напівфабрикати, чекайте готовий продукт – фільм” – говорить Олег. Така от у нього позиція.

Наталія Каплан: Олег переживає за Україну і цінує нашу підтримку

– Чим ми конкретно можемо йому допомогти? Писати листи, щось присилати? Що нам робити?

Писати листи – так. І можна, і треба, і важливо. У листуванні обмежень немає, головне – щоб пропускали листи, бо в цьому велика проблема. У Якутську Олег майже не отримував листів. А от передач – краще не треба. Кількість передач надзвичайно обмежена – можна лише 25 кілограмів раз на кілька місяців. Ми буквально кожну річ, яку йому передаємо, обговорюємо з Олегом. І будь-яка посилочка, надіслана по добрій волі, вона потім “аукнеться” тим, що Олег не зможе отримати щось дійсно потрібне ще три місяці. Тому ми просимо всіх – не треба. Тільки не посилки. Листи, поштівки – якомога більше. А от посилок і передач не треба.

– Скажіть адресу? Куди писати?

629400, Россия, Ямало-Ненецкий АО, г. Лабытнанги, ул. Северная, 33, ИК-8, Сенцову Олегу Геннадьевичу, 1976 г.р.

Дуже бажано до листа додавати конверт з міжнародною маркою, аби він міг відповісти.

“Подільник” Олега, Кольченко, сидить у Челябінській області. Його адреса наступна:

456612, Россия, Челябинская обл., г. Копейск, ул. Кемеровская, 20, ИК-6, Кольченко Александру Александровичу, 1989 г.р.

– Олег Сенцов – не єдиний український політв’язень Кремля. Ви знаєте ще про когось, Олег розповідав, чи бачився з українцями десь?

Олега намагаються тримати подалі від інших політв’язнів. Взагалі, зазвичай політв’язнів до однієї колонії не саджають – розкидають по різних місцях. У Якутську, принаймні, наче політичних нема. В Лабитнангі теж.

– Чому, на Вашу думку, такий жорстокий вирок – 20 років? Чому таке абсурдне звинувачення?

Такий вирок – тому що був якраз початок репресій у Криму, потрібно було всіх залякати. А звинувачення – це улюблена “фішка” Росії, звинувачувати в тероризмі тих, хто політично “не угоден”. Це не перша така справа – досі у Чечні це сильно практикувалось та на Північному Кавказі. А тоді з’явився Крим. І увімкнувся той же сценарій, аби: а) – залякати населення Росії, котре й так залякане тероризмом, Путін сам піднявся на хвилі “боротьби з тероризмом”; б) – залякати незадоволених у Криму.

– І наскільки це вдається – залякати? Ви ж тримаєте зв’язок з Кримом?

Загалом – вдається. Звідти виїхали майже всі, хто незгоден. Кримські татари ще намагаються якось триматись, а інших видавили. Хтось просто засів у підпілля, і, якщо навіть і обговорюють події, то на кухні і з зачиненою кватиркою.

– Ви особисто з Криму?

Ні. Я із Росії. З Москви. Рік вже в Україні, громадянства поки нема, іде процес оформлення документів. Працюю на “Громадському”. Начебто все нормально у мене, після Москви так взагалі ніби на курорті.

– А де інші родичі Олега? Хто з рідних взагалі в нього є?

У Криму у нього мама та двоє дітей. Їх не пресують, і це радує. Але, звичайно, важко. Мама Олега зараз дуже “закрилась”, замкнулась у собі. Майже ні з ким не спілкується. ФСБ її особливо не чіпає. Але час від час доводиться чути, що Олег – терорист. Особливо образливо це чути від сусідів, котрі його знають з дитинства. Діти – Владиславу тринадцять, Аліні – чотирнадцять, живуть разом з нею. Мама пенсіонер, на її пенсію і живуть. Правда, люди не забувають, допомагають, не кидають її.

– Наскільки Олегу допомагає держава Україна?

Ну, принаймні, на всіх міжнародних форумах українська влада піднімає питання про нього. Із усього, що робиться по Олегу, найбільше робить Україна, це правда. Інше питання – ми зараз хочемо добитись, аби був призначений уповноважений з питань українських політв’язнів у Росії. Тому що менше їх не стає – кількість росте просто у геометричній прогресії. Але якогось системного підходу з боку України до цього питання нема. Детально ми ще не розробляли – хто повинен бути уповноваженим і які його функції, але питання вже назріло. Думаю, що він повинен бути при Президенті України. У нас є об’єднання родичів репресованих і ми думаємо, що повинна бути людина, яка від імені держави буде опікуватись політв’язнями у сусідній країні. Щоб була якась стратегія у цьому питанні, конкретна людина, з якої можна питати – що робиться і як. Наразі такої людини нема, що дивно.

– А наскільки влада готова йти вам назустріч? Наскільки вона вас чує?

Як ми бачимо – не готова. Тобто, ігнор повний. Ми вже кілька місяців б’ємось над цією проблемою, результатів поки нема. Звертались до Адміністрації Президента, реакції нема. Відповідь одна: “Ми робимо все можливе, ми працюємо над цим. Тримайтесь”.

– Можливо, Ви щось хочете сказати українцям від себе?

Та що сказати? Треба їх витягувати звідти, з тюрем. Бо, коли хтось виходить, це дуже радісно. Але, коли Олег “сідав”, то їх там було четверо, українських політв’язнів у Росії. А тепер – понад шістдесят. І це – лише українських громадян. В основному це – Крим, кримські татари.

– Якби у Олега була можливість щось сказати нам, що б він, на Вашу думку, сказав?

Олег відправив лист весною. У нього було два листи для громадськості. Ми їх оприлюднювали. Що б він сказав? Давайте говорити відверто – у людини дуже обмежене інформаційне поле. Він досить слабо уявляє, що тут відбувається, хоча йому регулярно пишуть. І я йому пишу, розповідаю новини. У нього є телевізор, хоча це й російське телебачення, але Олег уміє аналізувати те, що бачить і чує. Йому дуже не подобається наша проблема з корупцією. Він вважає, що це основний “головний біль” України, але думає, що Україна рухається у вірному напрямку, хоч і повільніше, ніж могла б, але ні в якому разі не треба опускати руки. Безумно був радий, коли увімкнули безвіз, говорив, що це потужний кредит довіри, що Україна вже відірвалась від Росії, але ще не дійшла до Європи. Я думаю, саме це він би сказав.

P.S. “Український інтерес” просить своїх читачів не забувати наших хлопців у російських тюрмах. У матеріалі ми подали адреси двох з них – Сєнцова і Кольченка. Просимо не бути байдужими і писати їм листи. Повірте – відчуття того, що про тебе не забули, пам’ятають, є дуже дорогим у їхньому становищі.

Спілкувався Микола Кірєєв, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.