Життя любить сміливих. А відстань, як говорить один мій хороший друг, – для слабаків. Поки в цьому світі існують такі люди, як Андрій Отченаш та Аліса Бірюк – жити не страшно. Тому, що саме такі чесні, ідейні, талановиті, харизматичні та впевнені у собі люди й рухають цей світ.

Із Андрієм та його дівчиною Алісою, я познайомилась на 13-му “Бандерштаті”, завдяки одній хорошій людині. Уже тоді Андрій поділився своєю, на перший погляд, божевільною ідеєю – вирушити у подорож дванадцятьма країнами та створити альтернативні маршрути для воїнів, які отримали посттравматичний синдром в російсько-українській війні.

Минуло близько трьох місяців, і я дізналася, що вони все-таки вирушили в мандрівку.

Спочатку була фотовиставка

Дівчина Андрія Аліса Бірюк – військова фотографиня. Цьогоріч до Дня Незалежності вона презентувала свої фотороботи в Луцьку. Саме після виставки у закоханих виникла ідея проєкту “Пригоди солдата”.

“Алісина виставка була дуже життєствердною, адже своїми світлинами вона показала не бідолашних солдатиків, а усміхнених ідейних хлопців, готових до перемоги. Головною метою експозиції було – нагадати людям, що ми не змучилися від війни. Тож, після успіху фотовиставки ми подумали, а чому б не піти ще далі й не створити щось таке, що би допомогло військовим, які, повернувшись із фронту, не знають, що їм робити, не можуть знайти себе в цьому світі. Вирішили зробити проєкт “Приголи солдата” – вирушити в подорож 12-ма країнами та проробити альтернативні маршрути для військових з посттравматичним синдромом, які даруватимемо абсолютно безкоштовно”, – розповідає Андрій.

Читайте також: Володимир Романяк: “Є гроші, немає грошей – хочу подорожувати”

За словами закоханих, їх надихнула система організації відпочинку в армії США, де психологічному здоров’ю бійців приділяють особливу увагу. Андрій та Аліса почали продумувати, як в умовах обмеженого бюджету вирушити в подорож. Зібрали всі свої заощадження, звернулися по допомогу до всіх небайдужих через соцмережі, а також знайшли кілька варіантів дистанційної роботи, щоб, мандруючи світом, продовжувати працювати в Україні.

“До” і “після” – як вплинула війна на життя пари

“До Революції Гідності та нападу Росії, я навчався на викладача українських танців. Зовсім не войовнича професія. Її завдання – творити та передавати мистецтво й культурно розвиватись самому. На війну пішов тому, що з дитинства любив історію і, зовсім не дивуючись підлості “рашки”, розумів, що якщо я не захищатиму свою землю, хто тоді це робитиме? Тоді Аліса, у свої 18 років, поїхала на фронт журналісткою, робила надзвичайну роботу, адже інформаційна війна – це не менш, а навіть більш важливе, ніж бої в окопах. Бо на інформаційному фронті боротьба точиться за розум і серце громадян”, – каже Андрій.

Сам хлопець – корінний “західняк”, має бездоганне почуття гумору й легку вдачу. Це можна помітити не тільки з розмови та смішних життєвих історій, яких у нього чимало, а й зі справді “солдатської” постави, міцних м’язів і безапеляційної сміливості в очах. Він називає себе “професійним”, у якомусь сенсі, військовим, хоч за освітою хореограф. Андрій у свої 24 роки запевняє, що ще не робив нічого серйозного, окрім того, що побував на війні. Звісно ж хлопець скромно применшує свої заслуги. Після повернення з армії він створив канал альтернативних новин, де щиро й без цензури ділиться своїм баченням подій в Україні.

Читайте також: П’ять тисяч кілометрів на саморобних електровелосипедах: як закохані мандрували Європою

Узагалі, Андрій та Аліса не з тих людей, що відкладають свої мрії “на потім”. Тому, коли виникла ідея, закохані одразу почали її втілювати: “Підготовка тривала близько трьох місяців. І зараз ми на сьомому небі від щастя, що таки добре підготувались. Готувалися до поїздки детально, переглядаючи купу відео, читаючи статті та збираючи свої наплічники, куди намагалися запхати спальники, намет, купили навіть фільтр для води. Добре, що Аліса має досить великий досвід у подорожах – вона об’їздила понад 30 країн, тому збирали речі опираючись на її знання. Мені пощастило також, що Аліса знає англійську, інакше нам було би непереливки”.

“Пройти від Індонезії до Пакистану та вижити”

Під таким гаслом мандрівники вирушили, зрозумівши, що речей набрали з собою забагато. Щоб дістатися Джакарти, закохані подолали близько 12 тисяч кілометрів: їхали через Краків, Берлін, Сінгапур, змінивши при цьому п’ять літаків.

“Першою нашою країною стала Індонезія. Країна з надзвичайно великою кількістю островів і одним з найпопулярніших курортів – островом Балі. Окрім того, що ми знайшли нереально крутий каньйон, якого немає в туристичних маршрутах, там у нас сталося непередбачуване лихо – нас пограбували, вкравши картку з грошима та телефон”, – згадує пригоди Андрій Отченаш.

Читайте також: Назар Рибак: “Для того, щоб кудись їздити – варто просто купити квитки”

Утім, це не спинило закоханих, вони продовжили мандри:

“Якщо ж говорити про Яву, – острів, на якому розміщена столиця Індонезії Джакарта, – то це надзвичайно чарівна місцина з найдобрішими людьми, яких я зустрічав. Ми проїхали весь острів (а це понад тисячі кілометрів) автостопом, і нам завжди хотіли допомогти, підтримати, щось підказати. Наприкінці подорожі Явою нас поселила у себе вчителька, з якою ми навчали діток англійській (Аліса вчила, а я практикувався). Кредо Індонезії – діти мають бути щасливими. Я бачив усміхнених дітей в школах, бачив дітей, що танцюють у мечетях, і їх ніхто не сварив, не смикав за руку, не казав, що можна, а що ні (що було б у церкві, я боюся уявити). Викладачі в школах – це шановані і улюблені люди для дітей. Це те, чого нам варто прагнути і чому вчитись”.

Продовжуючи подорож автостопом Андрій та Аліса подолали вже понад чотири тисячі кілометрів. Проїхавши острів із заходу на схід, вони розробили цікавий маршрут через національні парки, де є вулкани, озера на трикілометровій висоті, джунглі, святині та й інші цікаві місця.

“Зараз ми в Малайзії, далі вирушаємо в Таїланд, днями були в Сінгапурі”, – уточнює Андрій. Аліса додає: “Сінгапур – країна “ельфійсько-урбанізованого” духу. Там спокійно, тихо та красиво, а водночас розвинуто. Іще там дуже піклуються про мистецтво й культуру”.

Читайте також: Як молода сім’я з малюком об’їздила півсвіту на велосипедах

Мандрівники планують дійти до Пакистану через низку країн, зокрема Камбоджу, В’єтнам, Філіппіни, Лаос, М’янму та скласти ще не один маршрут. Утім, вони готові повернутися додому в разі гострої потреби, тому продовжують слідкувати за подіями в Україні.

Андрій Отченаш та Аліса Бірюк – не тільки достойні громадяни своєї країни, а й люди, які не відкладають своє життя “на потім”. Їхній досвід допоміг їм зрозуміти, що в них немає тисячі років у запасі, що важлива кожна мить, яку вони намагаються прожити та відчути на повну. Можливо, своїм прикладом Андрій та Аліса допоможуть зрозуміти це й іншим.