Якихось 150 кілометрів від Києва – і ви у Попільнянському районі на Житомирщині. Це як проїхати з одного кінця столиці до іншого. То є переважно жирні чорноземи, на яких здавна жили орачі та сіячі (скити-сколоти). Як ставляться їхні нащадки до вірогідного розпродажу земель? Роздільне збирання сміття, ферма з доярами-роботами й експонати часів неоліту – чим іще може здивувати Попільнянщина? Про все це – розмова з головою Попільнянської районної ради Петром Боровським.

Нині на порядку денному в Україні одне з найболючіших питань: земля, її вірогідний непрогнозований розпродаж. Якої позиції дотримується районна влада з цього питання?

Попільнянська районна рада двічі приймала ухвали про те, що вона проти повного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Фактично зараз за законом не можна купувати та продавати лише ту землю, що є власністю пайовиків.

Чому райрада виступає проти повного зняття мораторію? Тому що земля – це не лише товар, а насамперед – стратегічний запас народу, а також базис продовольчої безпеки країни.

Я за те, щоб власники паїв мали змогу їх продати. Не секрет, що чимало пайовиків – люди поважного віку й могли б використати кошти від продажу земельного паю на власне оздоровлення чи поліпшення добробуту нащадків.

Ми чудово розуміємо, що маємо найкращі землі, і є дуже багато охочих їх придбати. І в Україні, і за кордоном. Тому, на мою думку, держава має підходити до земельного питання зважено та мудро. Нізащо не відпускати ринок землі у вільне плавання та не робити цей процес хаотичним.

До речі, у жодній країні світу немає повністю вільного ринку землі. Дуже сподіваюся, що в керівництва України вистачить мудрості в цьому питанні.

У законопроєкті, що розглядається Верховною Радою, ідеться також і про право об’єднаних територіальних громад купувати землю. Особисто я не розумію: навіщо громаді орні землі? Може, ідеться про змогу здавати їх в оренду? Але, як на мене, держава в цьому разі перекладає фінансовий тягар на плечі ОТГ і нав’язує їм невластиву функцію. Сьогодні ОТГ, хто би там що не казав, мають обмежені фінансові можливості й не зможуть масово купувати землю.

А чому б державі не викупити ці землі через державний земельний банк? На мою думку, землю не можна пускати на абсолютно вільний розпродаж. Має бути на багато років уперед продумана й прорахована державна політика з цього питання: що очікує нас за того чи того варіанту? Необхідно все чітко підготувати. Щоб і сільськогосподарські угіддя залишалися орними, щоб їх обробляли ті, хто вміють це робити.

Великі агрохолдинги надзвичайно виснажують землю. Але цю землю, красиву й квітучу, зберегли і передали нам наші предки. На вашу думку, як зробити, щоб люди ставилися до землі по-людськи?

Переконаний, що концентрація величезних масивів орних угідь у приватній власності (а проєктом Закону, який подано на розгляд до Верховної Ради передбачено до 10 тисяч гектарів) – якщо з’явиться – точно не принесе поліпшення для нашої землі. В усіх аспектах.

Щодо великих агрохолдингів: екологія – не єдиний мінус. Інша проблема полягає в тому, що великі користувачі землі не створюватимуть робочих місць. Землю обробляє техніка, тому їм не потрібні люди на місцях. А це – потенційна загроза зникнення сіл.

Ми, на превеликий жаль, дуже багато втратили у розвитку фермерства. Спершу були ентузіасти, які створили фермерські господарства. Хтось і тепер є. Але чимало й розчарованих, тому що від держави немає ніякої підтримки. Навіть у кредитуванні фермери не мають жодних переваг порівняно з великими користувачами. Тобто фермерів держава не стимулює.

Однак саме фермери могли б створити гідне майбутнє для нашої держави: і підтримку землі в кращому вигляді, і розвиток села, і робочі місця. Але тут має бути позиція держави, що фермер – це основа основ і його потрібно всіляко підтримувати. Відтак створити певні умови, преференції для розвитку. Іноді просто не заважати.

У нашому районі лише одиниці фермерів більш-менш міцно стоять на ногах і можуть на себе розраховувати. Інші ж або кидають фермерство, або не бачать свого майбутнього у цій епопеї з розпродажем землі. Якщо фермер має у користуванні 50-100 гектарів землі – він при виваженій державній політиці може бути упевненим у своєму завтрашньому дні.

А про максимальне збереження ґрунтів і фермери також мають дбати. Адже вони теж користуються отрутохімікатами, позаяк тваринницькі ферми понищили, тож органічних добрив катма. Звідси ще один логічний висновок – необхідно розвивати тваринництво.

Держава також має контролювати використання пестицидів. Наприклад, у нашому районі вже були випадки загибелі бджолосімей від обробітку полів неподалік від населених пунктів. А все через те, що немає реального невідворотного контролю з боку держави.

Петре Андрійовичу, ось – ще одне болюче питання сьогодення: з року в рік люди викидають непотріб до річок, у посадки вздовж доріг, собі під ноги, не переймаючись тим, хто це все має прибирати. Такий безлад помітний по всій Україні, і Попільнянський район – не виняток. Як вважаєте, що робити, щоб навести лад зі сміттям?

Держава для того й створена, щоб захищати громадян на усіх напрямках: зовнішніх, внутрішніх, екологічних, соціальних. З іншого боку держава – це також і всі ми. Кожен має більше дбати про спільне добро.

Я вважаю, що сміття – одна з проблем, які виходять на перший план у світі і в Україні. До речі, саме у Попільнянському районі є перші позитивні кроки у цьому напрямку. Коли до нас приїздять гості з інших районів і областей, то дивуються, що у Попільні вже запроваджене роздільне збирання сміття. Справді, у центральній частині райцентру є контейнери – окремо для пластику, окремо для скла й окремо для інших відходів. Це величезний крок вперед. А рушивши вперед, ніколи не можна вертатися назад.

На сесії селищної ради постало питання: оскільки недобросовісні громадяни ламають сміттєві контейнери, то, може, варто їх замінити мішками? Не можу з цим погодитися, хіба що як з тимчасовим кроком. Маємо замінити пошкоджений бак на новий, а порушника знайти й покарати. Якщо орієнтуватися на вандалів, то ми ніколи не матимемо нічого хорошого в житті. Нам треба думати про людей порядних, які хочуть кращого для себе та для інших. Бо таких більше. Вандалів може бути п’ять відсотків зі ста, а всі інші хочуть нормально користуватися благами цивілізації. Здійснюючи благоустрій, потрібно дбати про тих, хто поводиться цивілізовано. А, плануючи поставити сміттєвий контейнер, треба планувати і його заміну.

Окрім Попільні, роздільне збирання сміття частково існує у Корнині. Частково тому, що Корнинська селищна рада виграла екологічний грант і придбала частину контейнерів. Перший важливий крок зроблено, хай і невеликий

Так само вчинили й у селі Андрушки. Місцеве товариство допомогло закупити контейнери. Приємно, що в Андрушках діє один з двох збережених на Житомирщині цукрових заводів.

Знаю, що громада села Квітневого також планує запровадити роздільне збирання сміття.

Але це мова лише про центри громад. А що ж у селах?

А в селах Попільнянського району, на жаль, ще немає роздільного збирання сміття. Максимум, що є – централізоване вивезення сміття, яке збирають трактором (десь коштом людей, десь коштом бюджету чи місцевого підприємства). Але цього недостатньо. Дуже шкода, але у нас є села, які й того не мають.

Як спонукати громадян усвідомити всю небезпеку від викинутого на узбіччя сміття? Європа має досвід: кинув папірець мимо урни – неодмінно підходить поліцейський і зобов’язує платити чималий штраф.

На мою думку, недостатньо уваги у нас приділяється питанню утилізації сміття на всіх етапах, починаючи від виховання дітей у дитсадочках і школах і завершуючи адміністративним впливом на порушників. Покарання має бути для всіх однакове й невідворотне. Коли хтось вивіз сміття у лісосмугу і заплатив за це відчутний штраф, то іншим разом він подумає, робити так само, чи ні. Та у нас реального покарання нема.

Хоча є механізм. У кожному населеному пункті можна прийняти й встановити Правила благоустрою, де має бути прописана відповідальність за засмічування території. Це можна зробити на рівні сільських рад. І все ніби є, але почасти спрацьовує колективна кругова порука: бояться покарати “свій свого”. Тому маємо те, що маємо. Але, сподіваюсь, таки йдемо до законності.

Я особисто раджу кожному сільському голові чи голові громади: потрібно за кошти місцевого бюджету закуповувати контейнери для роздільного збирання сміття і встановити їх всюди. А потім – доправлятимемо до Фастова, де діє завод вторинної переробки сировини, чи на інше переробне підприємство. Це близько й доступно. Маючи під боком сміттєпереробне підприємство – нам у районі треба розширювати практику роздільного збирання сміття.

Дуже хочеться, щоб у нас були такі ж чисті та впорядковані села й містечка, як у розвинутих європейських країнах, коли, починаючи з дому, сортується сміття одразу щонайменше в три пакети. Хочеться вірити, що ці задуми здійсняться. Варто прагнути кращого та більшого.

Тут і роль школи важлива: з дитинства вчити не кидати папір чи пляшки мимо урни. Приємно бачити, коли школярі проводять екоквести зі збирання сміття на своїх територіях. Але ці дуже правильні кроки поодинокі, їх недостатньо, бо сміття кидаємо більше, ніж прибираємо.

Не змінимо всього й одразу, але позитивні кроки є.

Якщо вести мову про розвиток туризму в Попільнянському районі, то й тут не обійдеться без проблеми чистого довкілля. Адже гості, які приїздять, хочуть бачити впорядковані села й містечка.

Авжеж. Якщо неприбрано – це впадає в око.

У Попільнянському районі перші кроки щодо розвитку туризму також здійснено. Маємо хорошу перспективу. Я не кажу, що у нас може бути як у Карпатах. Але вже є певні напрямки та цікаві місця, куди можемо запрошувати людей.

Насамперед – це чудовий Музей Максима Рильського в селі Романівка. Ба більше – довкола самого музею формується туристичний центр “Романівка”. Хвалити Бога, є меценати та зацікавлені люди, які розвивають гарні туристичні маршрути, пов’язані з музеєм.

На мій погляд, проблему створення туристичних об’єктів у Попільнянському районі варто розв’язувати комплексно. Живий приклад: у межах співпраці з Житомирським національним агроекологічним університетом до нас у район приїздили студенти та викладачі, і ми так побудували маршрут, щоб познайомити гостей одразу з кількома цікавими місцями.

Спершу оглядали нову церкву у Квітневому, потім відвідували музей Рильського у Романівці, дивилися Романівський млин, відтворений місцевим меценатом Василем Геращенком. Там є мінікафе та зала, де відбувся прем’єрний показ фільму “Щоденник Симона Петлюри”, який частково знімався саме в цьому млині. А поруч – знаменита липа Максима Рильського. У млині планують проводити козацькі вишколи для дітей і підлітків, козацький табір влаштувати.

Романівські ентузіасти зробили навіть пробний похід на човнах по річці Унава. Планів дуже багато.

У селі Квітневому теж відбудовується територія старого млина, яка стане однією з родзинок Попільнянського району. Поруч – пляж облаштований, де минулоріч уперше проводився турнір з пляжного волейболу. До речі, на виїзді з Квітневого будується нова модерна ферма. Я б і її доєднав до туристичного маршруту.

Наступне – село Почуйки: там можна показати гостям ферму, де роботи доять корів, а кожен одягає індивідуальний одноразовий халат, бахіли та шапочку. Такі відвідини краще сприймаються, якщо перед тим оглянути колишню тваринницьку ферму.

Окрім того, у Почуйках є насіннєвий завод: допуск обмежений, але територія шикарна навіть зовні. Про екскурсію можна домовитися з власниками підприємства – німецькою компанією “Байєр”. Надзвичайно цікаве підприємство, що має замкнутий цикл виробництва (відкрилося 2018 року, а запрацювало на повну потужність наприкінці 2019 року).

Їдемо далі. У селі Паволоч маємо дуже гарний краєзнавчий музей. Адже Паволоч – центр Паволоцького козацького полку, де є і пам’ятник Богдану Хмельницькому. У самому музеї зберігається багато унікальних експонатів від часів неоліту й до наших днів.

А ще у двох селах – Сокільчі й Ходоркові – діють дві старовинні церкви, які також можуть стати частиною подорожі Попільнянщиною.

Варте уваги гостей також село Єрчики, де працює і банний комплекс. Баня також є у селі Рудка, що користується попитом у районі.

Тому навіть один великий туристичний маршрут Попільнянським районом вже вимальовується.

До речі, минулого року на березі річки Унави поблизу села Кошляки був відкритий пам’ятник княгині Ользі. За однією з легенд, княгиня давньої України-Русі зупинялася на цьому березі, коли поверталася з Візантії. Хіба це не родзинка нашого краю?

Одна з неодмінних складових індустрії гостинності й туризму – готелі. Як бути з їх нестачею у районі?

2018 року у Попільнянському районі на наше запрошення побував аматорський театр із міста Олександрія Кіровоградської області. Комедійну п’єсу Михайла Старицького “За двома зайцями” представляли в Корнині, Квітневому, Попільні й Андрушках. Довелося думати над тим, де поселити 26 осіб, оскільки на території району немає готелів навіть з такою невеликою кількістю місць. Але вихід знайшли:розмістили акторів в одному з корпусів колишньої Корнинської лікарні. То гості ще й на Дубраві побували та відпочили на природі.

Але правди ніде подіти: для розвитку туризму в Попільнянському районі вкрай не вистачає готелів, мотелів чи бодай гостелів. Є надія, що найближчим часом у Попільні відкриється ще один мотель приблизно на 30 місць. Того, що є – замало.

На моє переконання, деякі села в перспективі саме за допомогою розвитку зеленого туризму й зможуть вижити та розвиватися. Чи не так?

Безумовно. Після того, як минулоріч у Романівці відбувся пленер за участю студентів Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва ім. М. Бойчука, у селі з’явилися люди, які здають свої будинки як оселі зеленого туризму для охочих відвідати наш край.

Але, на превеликий жаль, сьогодні у Попільнянському районі маємо лише одну зареєстровану садибу зеленого туризму в селі Лучин, чого явно замало.

Якщо на місцях будуть ентузіасти, які розвиватимуть, зокрема, зелений туризм, то владі треба всіляко це підтримувати. Зокрема, і вести роз’яснювальну роботу. Люди у нас мало обізнані про те, що таке зелений туризм і чим він може бути корисним для кожного господаря та конкретної місцевості.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram