В Україні існує величезний суспільний запит на дієвих, патріотичних, адекватних політичних гравців. Можливо тому, з виру вже семирічної російсько-української війни та внутрішньополітичних перипетій зродилося «Бойове Братерство України», під егідою якого єднаються воїни та цивільні громадяни, для яких держава Україна – скарб, вища цінність.

Павло Жебрівський – Президент військово-цивільної спілки «Бойове Братерство України» – має власну візію українського державотворення, яка заслуговує на прискіпливу увагу.

У бекграунді політика – три каденції депутата Верховної Ради України, посади обласних очільників – Житомирської облдержадміністрації та Донецької військово-цивільної, керівництво антикорупційним управлінням Генпрокуратури України.

Також Жебрівський – лідер політичної партії «Республіканська платформа», засновник проекту фінансової підтримки малого і середнього бізнесу «Український донецький куркуль», програми «Єдиний український культурний простір», автор двох книг з питань українського державотворення: «Жити по-людськи» та «Роздуми».

МЕТА – МИР ЧЕРЕЗ ПЕРЕМОГУ

– Павле Івановичу, коли, як і чому виник задум створення «Бойового Братерства України» та яке його ідеологічне підґрунтя?

– Після того, як я пішов у відставку з поста очільника Донецької військово-цивільної адміністрації, ми з однодумцями спершу вирішили створити організацію учасників АТО, щоб якимось чином структурувати різні «атошні» спілки. Але зрозуміли, що структурувати їх неможливо. І тому перетворили «Бойове братерство України» на військово-цивільну спілку. Це Всеукраїнська спілка воїнів, безпосередніх учасників російсько-української війни: бойових офіцерів, солдатів, добровольців, волонтерів, капеланів, які мають прагнення і честь бути відданими Україні та служити інтересам її народу.

Головна мета «Бойового Братерства України» – відновлення соціальної справедливості та утвердження миру в Україні через перемогу. Маємо й поетапний план осягнення задуму.

Оскільки після того, як Зеленський прийшов до влади, є величезна загроза здачі інтересів України, ключове завдання Бойового Братерства – не дозволити ні ляльководам Зеленського, ні будь-кому іншому зрадити інтереси України. У нашій спілці – й ті, хто воював, і ті, хто просто люблять Україну. Це об’єднання небайдужих патріотів, які не дозволять «злити» Україну.

Наша ключова економічна доктрина закладена у кредо: «Вольності, Можливості, Заможність». То є стрижень, на основі якого працює «Бойове Братерство України».

– Логічно, що люди, котрі воювали за Україну, прагнуть до дії на різних управлінських щаблях держави. В який спосіб формується кадровий потенціал?

– Ми ретельно добираємо наш особовий склад – управлінський скелет. Навчаємо людей. Постійно відбуваються польові збори. Уже провели їх для командирів полків.

З 9 по 13 серпня – знову польовий збір – нові командири полків і куренів проводитимуть навчання. Ми не вчимо воїнів стріляти – вони вміють. Не вчимо диверсійній роботі – вони її знають. Ми їх інтелектуально, світоглядно «підтягуємо», аби усвідомлювали, куди йдемо, для чого і чому.

Структура військово-цивільної спілки «Бойове Братерство України» влаштована таким чином, що, наприклад, ройовий – це той, хто готовий взяти на себе відповідальність і стати старостою або депутатом ОТГ; командир чоти – той, хто готовий взяти відповідальність за ОТГ; сотник – потенційний очільник великої ОТГ; командир куріня – той, хто готовий стати народним депутатом або очолити найбільшу ОТГ; командир полку – той, хто готовий взяти на себе відповідальність за область.

Україна у нас умовно розподілена на 31 полк. Нинішні райони – це курені. Середня ОТГ – це сотні. Маленька ОТГ – це чота. Виборча дільниця в місті або окреме село – рій.

У Києві – два полки: Правобережний і Лівобережний. Лівобережний очолює полковник Дмитро Соболєв – екс-керівник відділу Головного управління розвідки України у відставці. На чолі Правобережного полку – підполковник Андрій Смирнов – колишній комбат. Саме місто Київ «розбите» на 13 куренів.

На Житомирщині – один полк. На Дніпропетровщині – Дніпровський і Криворізький полки. На Львівщині – Львівський і Галицький. На Харківщині – Харківський і Слобожанський. На Донеччині – Маріупольський і Краматорський. На Одещині – Одеський і Бессарабський полки. Таким чином до кінця цього року має сформуватися 31 полк. То є керівне ядро.

Водночас готуємо контент. Нещодавно вийшла друком моя книжка «Роздуми». У вересні плануємо провести її тематичну презентацію: «Погляд на національну ідею». Якщо стисло, то ідея така: українець народжений, щоб стати щасливим. Тож означуємо, що таке Українське щастя.

Після цього у жовтні-листопаді з’явиться книга-ідеологія «Новий український патріотизм».

До березня 2022 року має вийти друком книга-доктрина «Україна – земля благословенна».

До кінця наступного літа плануємо видати ще дин фоліант – «Концепція трансформації України у різних сферах: культура, екологія, розвиток сільських територій».

На наступну осінь маємо повністю сформувати контентний продукт. А далі переходимо до пропаганди й популяризації наших державотворчих ідей.

Паралельно за цей час формуються полки, посилюється кадровий потенціал.

ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЯ, ПОТУЖНА АРМІЯ, КОРОТКА МІЛІТАРНА ОПЕРАЦІЯ

– Спробуймо окреслити посутні кроки «Бойового Братерства» та осібно Павла Жебрівського у гібридній війні з Російською Федерацією.

– Маємо кілька надважливих завдань.

Перше – формування інституцій в Україні, упорядкування, встановлення правил гри, за якими має жити український народ.

Ми формуємо «Бойове братерство» як антиолігархічний, «антиблазенський» проєкт.

Мені невдовзі виповниться 60 років. У мене життєвого часу не так багато залишилось. Я хочу щось хороше зробити в цій країні.

Один із пунктів економічної доктрини – демонополізація, деолігархізація. І не та карикатурна, яку виписала теперішня влада, а реальні шляхи позбавлення визначального впливу олігархів на економіку в Україні.

Друге завдання: формування модернізованої, мотивованої української армії.

Якщо Україна, до прикладу, не матиме засобів протиповітряної оброни та потужних ракет, які можуть сягнути Кремля, то загроза наступу Московії залишатиметься великою. Якщо будемо в армії досі їздити на «уазиках» і «зілах» – то армії не існуватиме. Якщо хлопці й дівчата йтимуть до армії виключно для того, щоб отримувати заробітну плату, а не вмотивовано захищати рідну землю, то нічого доброго з такої армії не вийде.

Третє завдання: коротка мілітарна операція. Мій знайомий отець Сергій каже, що все ціннісне народжується в муках, у крові й болі, а все непотрібне з’являється дуже легко. Якщо хтось думає, що можна зайняти страусину позицію і військове протистояння на Сході України само якось розсмокчеться, то це хибна позиція. Волю треба виборювати. Також і через піт, біль, кров, важку працю. Коли Чемберлен вже готовий був піти на співпрацю з фашистами, то Черчіль сказав: «Я нічого не можу обіцяти англійському народові, окрім важкої праці, поту і крові». А ми якусь іншу модель шукаємо.

Коротка міліарна операція – це не військова операція. Вона покликана наповнити змістом окремі групи людей, які займаються підготовкою. Тривати має не більше шести днів. Після цього на звільнених територіях – 5 років діятимуть військово-цивільні адміністрації. Потім – робота з «дерашизації» суспільства як на звільнених територіях, так і по всій Україні. Жорстка, чітка, зрозуміла. Тільки після того можемо говорити про вибори до ОТГ на колишніх окупованих землях. Власне, іншої моделі немає. Дехто каже, мовлялечки, ми втомилися, будуть смерті. Будуть. А якщо не воювати – смертей не буде? А те, що кожного тижня гинуть хлопці – нічого страшного?..

ЖОДЕН УКРАЇНСЬКИЙ МАЙДАН НЕ СТОЯВ ЗА КОВБАСУ І САЛО

– Після відставки міністра МВС Арсена Авакова у політичному істеблішменті заговорили про пацюків, які втікають з корабля, бо він тоне. Буцімто восени можливі народні заворушення або ж дострокові вибори. На Вашу думку, чи буде спекотною наступна осінь?

– Поміркуймо разом. Візьмемо Київ. Міський голова, як на мене, мало що робить для міста, але кияни не мають претензій до мера. Чому? А він їх ні до чого не примушує, не спонукає.

– Тут радше зневіра: аби не гірше…

– Так. І апатія, інфантильність. На мій погляд, така інфантильність в людях педалюється. Тарифи зростають стрибками, триває скорочення робочих місць. Але протестних настроїв немає.

Насправді жоден український Майдан не стояв за ковбасу і сало. Завжди – за високі ідеали. Якщо Зеленський додумається впроваджувати пакт Штайнмайєра-Путіна, то ймовірність протестів є. Якщо задумає виносити на референдум питання про відділення ОРДЛО – буде спротив.

А тарифи підняли – кректатимуть, але терпітимуть. Окрім того, суттєво накладеться великий страх, оскільки восени радше за все знову запровадять локдаун через штам «Дельта».

Себто, якщо не буде змін в царині української державності, то я не бачу вірогідності якихось заворушень прийдешньої осені.

З приводу дострокових виборів. На жаль, на сьогоднішній день є три визначальні політичні гравці в Україні: два зовнішніх і один внутрішній .

Внутрішній – це олігархи, які за великим рахунком можуть спричинити дострокові вибори. Але так добре, як при Зеленському, олігархам не жилося ніколи.

Леонід Данилович Кучма в 1996 році завершив формування олігархічної системи управління державою. Кожен з наступних президентів «підстригав» олігархів. Сьогодні ж в Україні при Зеленському настала золота ера олігархії. Усі підприємства Фірташа, Коломойського, Ахметова як працювали – так і працюють. Тож чи зацікавлені олігархи у зміні? Ні. Їм розкішно живеться. Раніше трохи побоювались СБУ, поліції, генеральної прокуратури, НАБУ, ДБР. На сьогоднішній день Генеральний прокурор – свій, хто очолює ДБР навіть я не знаю, про НАБУ забули, поліції немає, адже призначили людину, котра місяць буде вивчати, що таке МВС, судді як продавалися так і продаються. Кого олігархам боятися? Деінституалізація країни. Ніхто олігархам на п’яти не наступає.

Зовнішній гравець – Росія – не має свого кандидата на посаду Президента України. Юрій Бойко? Не бачу, щоб він активно прагнув стати Президентом України. Тому кращого кандидата ніж Зеленський Росія не знайде. Сьогодні у чинній владі є Андрій Єрмак, Кирило Тимошенко, Олег Татаров та інші представники російських інтересів в Україні.

Зеленський – це фактично маріонетка. І є ляльководи, які поставили його. Я здогадуюся, звідки ростуть ноги у цих ляльководів.

Інший гравець – Сполучені Штати Америки. Теж не мають власної креатури, постаті, котра за великим рахунком могла би щось зробити вагоміше в Україні. Американці обрали модель: «хто б не був в Україні – будемо з тим працювати». Україна для Америки – пішак у геополітичній грі .

Назагал, я б сказав, що світ зійшов з глузду. Європа розміняла цінності на нафтогазодолари. Зараз у світі дуже мало країн, які дотримуються ціннісної складової, завдяки якій вони стали успішними.

Тому сподіватися, що хтось прийде і вкаже нам перстом на очільника нації – немає сенсу. Потрібно формувати українську правлячу еліту самотужки.

По-перше, для того , щоб стати Президентом України, ти маєш знати, що саме збираєшся робити. Друге – з ким ідеш: має бути команда, яка реалізовуватиме програму. І третє питання: чиїм коштом? Як тільки у кандидата присутні олігархічні гроші, то ми ж пам’ятаємо: хто платить, той замовляє музику.

Ляльководам Зеленського також не цікаво змінювати правила гри. Монобільшість у Верховній Раді – це депутати, яким ті ж ляльководи платять заробітну плату, вони голосують за те, що потрібно замовникам. У разі ж дострокових виборів монобільшості не стане, доведеться домовлятися.

Дехто каже, буцімто ляльководи Зеленського хочуть достроково переобрати його ще на один п’ятирічний термін. Але на заваді – Конституція! Мають бути причини: чому ти хочеш на достроковий термін. Якщо втомився, то не маєш права балотуватися. А які причини дострокових виборів? Бо хтось так захотів? Не спрацює.

УКРАЇНА – МОЛОДА КРОВ ЄВРОПИ

– Як нам позбутися депопуляції? Щоб українців більшало в Україні, щоб зростала народжуваність?

– Насамперед потрібно створити можливості стати заможними. Коли такі можливості будуть створені, то повернуться додому багато українців, які подалися у світи.

Друге питання – це пропагування сімейних і родинних цінностей. Нічого не маю проти ЛГБТ-спільнот, але я проти їхньої пропаганди. Проти твердження , що чоловік і жінка – одне й те саме. Тому що сила жінки – в її материнстві, в її ніжності, в її красі. А чоловік повинен бути чоловіком. У нього має бути стрижень. Два начала – чоловіче і жіноче – складають гармонію. Тому пропаганда сімейних цінностей – одна з ключових. Бо в парадигмі поняття «українське щастя» родина – один з основних аспектів.

Коли будуть створені можливості для самореалізації, коли українці стануть заможними, коли родина і родинні цінності превалюватимуть у суспільстві, то я переконаний, що відродиться українська нація. Українці захочуть народжувати більше дітей і будуть тішитися.

Батьки повинні мати можливості дати дітям гідне життя, щоб не жадібні були шматком хліба. Щоб дітки, коли підростуть, могли розвивати свої здібності й таланти, щоб батьки тішилися, що народили дитя для щастя. Має бути цілий комплекс заходів.

У нас дехто вважає: якщо збільшимо виплати при народженні дитини, то будуть більше народжувати. Для заможних людей доплати в 50-100 тисяч грн. не є визначальними, оскільки модель їхнього життя – трохи інша: народжують одну-дві дитини. Для середньостатистичного громадянина доплата при народженні дитини – це суттєва підтримка. Але найбільше від доплат виграють ті, хто дітей просто «штампує». У нас вже ціла складова існує у суспільстві людей, які живуть на дитячі гроші. Це теж перекос.

Вплив має бути комплексним. Так, гроші, фінансова забезпеченість – одна зі складових народжуваності в країні. Та є ще медична, освітня, культурна, психологічна складові. Суспільні цінності. Моя книжка «Роздуми» саме про цінності. Саме на основі цінностей має формуватися українське суспільство. Я колись казав, що Україна – це молода кров Європи.

– Вічно молода…

– Що з Європою відбувалося? Превалювання інтересів меншості над інтересами більшості. Верх взяли меншини.

Нас українців по світах багато. Але тут, в Україні, не створені можливості для того, щоб людина стала щасливою. От коли ми створимо такі можливості – все стане на свої місця.

Ми звикли клясти державу. Владу треба клясти, бо ж влада – тимчасова, а держава – постійна, вічна, вагома. Держава – це ви. Саме влада зобов’язана громадянам. Важливо розмежовувати державу і владу, бо це не тотожні речі. Влада має бути змінна, а держава – константна.

– Найщасливіший і найсумніший спогади Вашого дитинства?

– Яскравий спогад дитинства – свято на Андрія, Калита. У нашій родині було п’ятеро сестер і я шостий. Батько вішав калиту, стояв поруч із помазком та сметаною. А ми сідлали – хто віника, хто коцюбу – та примовляли:

– Їду-їду калиту кусати!

– А я буду по зубах писати!

– А я вкушу!

– А я впишу!

– Що везеш?

– Міх!

– А в міху що?

– Сніг!

– Нумо засмійся!

– Га-га-га!

– По губах сметаною!..

Батько нас шкодував, тому мастив сметаною, а не сажею.

А сумних подій не пам’ятаю. Трохи прісне повсякдення. Школа-дім. Корів пасти, нагодувати, почистити. Буденність.

У моєму рідному селі Немиринцях Ружинського району на Житомирщині діяли дві цікаві бібліотеки – шкільна і сільська. Читав я багато. Якось за ніч прочитав фоліант на 860 сторінок…

– Вдячність за розмову!

Церемонія принесення Клятви служіння Україні та ВЦС «Бойове Братерство України» 5 липня 2021. Фото: ББУ/Facebook

Жебрівський: Україну здолати неможливо, поки українці самі себе не з’їдять

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram