Павло Чучка: Україна – це літак, який 27 років збирається у політ

Гуморист, мовознавець, етнограф, ресторатор, письменник, поет. Його добре знають на території України та далеко за її межами. Ще 25 років тому він відкрив в Ужгороді музей-ресторан “Деца у нотаря”, слава про який розійшлася по всьому світу. Можливо, у ньому і народжувались націоналістичні гасла В’ячеслава Чорновола, тексти пісень Кузьми Скрябіна і колоритний образ Руслани Писанки. В інтерв’ю “Українському інтересу” Павло Чучка розповів про специфіку Закарпатського краю, про “Літак “Україна” і як українці самостійно можуть налагодити ситуацію в країні.

Яка нині ситуація з нацменшинами на Закарпатті?

Людина – це комп’ютер, який видає завжди те, що у нього закладеш. Я це колись говорив В’ячеславу Чорновілу. Він був моїм учителем. От у нього був український інтерес до Закарпаття. Він жив деякий період в Ужгороді, часто заходив до мене поїсти. Займався журналістикою, багато кого знав, спілкувався, знайомився. Тому, коли заснували Народний Рух України у 1989 році, ми підтримали Чорновола.

До того часу, Іван Машков (почесний громадянин Ужгорода) казав, що Закарпаття має 136 національностостей. Етнографія говорить, якщо народ залишає сліди матеріальної і духовної культури – у меню, вишиванках, лексиці, архітектурі, пісні, то він живе на цій території. То це вже етнічна стаціонарна спільнота, яка може вважатися корінною. У нас їх 8. Русини, які проживають у Закарпатті, перебувають під впливом Росії. А всі інші, такі малі за чисельністю, що не здатні на щось впливати.

Як Ви оцінюєте зміни в Україні?

Чомусь в українців все сходиться до того, щоб пошити найдовший прапор чи вистроїтись у найбільш чисельну букву. Ніби зробити вигляд, що все рухається. А насправді, один лідер змінює іншого, одні лозунги йдуть за іншими. Українці зі своїми постулатами програли.

Зараз на усіх телеканалах одіозні політики на питання “як ви бачите розвиток України”, відповідають “ліш би нє било крові”. Добре, 10 тисяч загинули, 8 тисяч – залишилися інвалідами. Якби їх поклали біля будинків чиновників, то усі б суди були Антикорупційними, а судді стрілялися при думці зробити злочин.

По Україні розпочалась перевиборча агітація. Люди ставлять до цього по-різному, а як Ви?

Зараз кажуть: “На вибори треба готуватися цивілізовано, Європа чекає”. Правильно. На мою думку, сьогодні вести людей на вибори – це як запрошувати корову на екскурсію до м’ясокомбінату, і знайомити її з передовими технологіями переробки м’яса на ковбасу. Похід туди буде одноразовим та останнім. Це при тих закидах, що немає кому голосувати, всі “охендовські” сидять на своїх місцях, що у судах встановляють правду, а бандити перебувають за гратами. Пам’ятаю, як у 2004 році хтось з політиків пропонував ввести мораторій на проведення виборів.

Що Ви можете сказати на тему самоідентифікації?

Були заклики, що націоналізм – це щось вельми погане. Колись в українському паспорті ліквідували графу “національність”. Відповідно до цього ми всі зараз – українці. Ті, хто спілкується українською чи ті, хто російською. Це дає право “русскаму міру” затверджуватися на будь-якій території.

А у тій частині України, де переважно спілкуються російською, люди не розуміють, чому треба боротися за мову. Коли мадяри почали виступати проти вивчення української, то все перетворилося на шоу. Європа заявила, що в Україні обмежують права нацменшин. А Росії це лише “на руку”. Київ – це вже повністю російськомовне місто, Вінниця – вже на 60%. І на сьогодні ми маємо “українця” та “украинца”. Все суспільство України ділиться на бідних і багатих. Чомусь російськомовні “украинци” ходять по суботах у синагогу, а бідні не ходять нікуди. Коли починаєш про це говорити, то тебе називають ксенофобом. Водночас більше мільйона українців, які несли країну на собі, полягло від голодомору, у засланнях, у репресіях.

Зараз вся Україна бореться з пропагандою Росії, і веде інформаційні бої. “Деца у нотаря” – це теж такий собі культурний інструмент.

Для мене на сьогодні є дві України, які відрізняються за низкою ознак. Мовною – це по-перше. А по-друге, релігійною. Московський патріархат – це заміна КПСС на території України, який займається русифікацією, втручанням у виборчі процеси інших країн, впливом на суспільну думку. Бабусі ходять до церкви і слухають батюшку, який є російським агентом.

По-третє, власне інформаційна агресія, тобто штучне вкидування протиріч у масу, яке дає можливість наживатися третій стороні. Сьогодні на 27 рік незалежності, Україна нагадує літак, де 50% на 50% пасажирів хочуть летіти у протилежному напрямку. Той літак стоїть у Києві, де понад 25 років заправляється бензин, видається зарплата пілотам. Перший екіпаж вже постарів, а літак так і не злетів досі. Бо його члени і пасажири не домовилися, куди вони хочуть летіти. Вже і пасажири почали виходити з того літака і пересідати на інші авіалінії – польські, англійські. Але дуже скоро вже й летіти не доведеться, бо єдиний напрямок опиниться під літаком.

Що вже казати про українські телеканали.

Так, в ефірах українських телеканалів говорять лише те, що потрібно і дозволяють власники. Якщо ти скажеш, щось не вигідне, то тебе не пустять в ефір. Років вісім тому, я познайомився у Хорватії з сім’єю. Чоловік мені каже: “Вас 46 мільйонів населення, а нас – 4,6 мільйони. Якби нас було стільки, як вас, то ми б німців “подушили” ще в Німеччині. Країни навколо вас стоять і дивляться, з якого боку смикнути”.

1 з 13

Багато українців повиїжджало за кордон на заробітки. Як з цим у Вашому краї?

Три роки тому чехи побачили в українцях дешеву робочу силу. У Кросно (Польща) на залізничний вокзал приїжджають групи українців, яких відбирають на роботу. Наші ще не знають, що будуть робити, але йдуть. Так від мене сторож пішов. Як повернувся назад в Україну, я запитав у нього: “Залишися у Польщі?”. А він відповів: “Та ні, хазяїн сказав, що ще тисячу людей візьме”. Тоді питаю: “То як там? Що робите?”. Каже: “Нормально, але працюємо у спеку, холод, мороз. Все руками”.

В Ужгороді розмовляють багатьма мовами. Хочу почути Вашу думку про мовне питання в Україні.

Я все шукаю в історії України “світлу пляму”, мітку, яка б могла об’єднати українців. Чи не єдиними є “Кобзар” Шевченка. Після 19-го року вся українська просвіта повтікала на Закарпаття. У селах велася дискусія, якою мовою вчити дітей у школі. Один вчитель мені розповів, що взяв дві книжки – Тургєнєва і Шевченка. Спочатку прочитав абзац російського автора, а потім – українського. І запитав у селян: “З якої книжки мають вчитися ваші діти?”. Бабусі, які прийшли з церкви, проголосували за Шевченка. Так, мовне питання вирішилося без лекції про Мономаха. Але якби тодішні політичні діячі занесли тому вчителю гроші, і він селянам показав книжки Тургєнєва і Нєкрасова, то і вибору не було.

Багато людей зараз “вдарилися” у діалекти. Приходив до мене хлопчина-студент, який хотів створити спільноту у Facebook, і публікувати у ній діалекти. А я йому кажу: “Поїзд цього дійства відправився 150-200 років тому”. Останніми у нього вскочили українці завдяки тим, хто у 20-х роках сидів в Академії наук і писав словники. Вони “ліпили” українську мову. Тоді з’явився термін “водовід” замість “водопровід”. Якби я був на місці того, хто хоче зруйнувати Україну, то б спалив всі ті словники. Згадайте лишень “Розстріляне відродження” і репресії проти україномовних у Києві. Одних перелякали, інші – самі здалися.

Ключовим і наріжним у нас є мова. Якщо буде мова, все інше почне налагоджуватись. Я як полінгвіст ставлю 90% на мову, 10% – на економіку. Буде політична воля, буде і мова. У нас відбулася “вєркосердюкізація”, а зараз цей процес відбувається у Білорусі.

Як популяризувати українську мову?

У Франції наприклад створили Інститут мови, який платить письменникам, авторам, режисерам, сценаристам. Такі методи в Україні не подіють, бо у нас 36 національностей і доведеться платити всім. Щоб українці спілкувалися українською, потрібна воля, лозунги, своя пропаганда.

Тоді, що нам робити? Як змінити загальну картину?

Національний бунт. Найперший український бунт був “соляний” у Києві 1113 року. Коли солекаменярі подумали, навіщо возити сіль часто, якщо можна створити “соляний голод” і підняти на цій підставі ціну. Народ збісився і зніс пів-Києва. Потім були повстання Палія, Павла Бута, Наливайка та інші.

Сьогодні народ може підняти лише авторитетна особа, лідер. Бо ми зараз ніби на футбольному полі, де п’ять олігархів мають “у кишені” 22 футболістів і суддів. Вони грають, а ти лише глядач. Якщо вибіжиш на поле, то тебе виженуть назад на трибуни. Що робити? Бунт! Усім вибігти на поле, розігнати команди, і матч – закінчиться.

Що і відбулося. А далі треба було об’єднатися у ради на базі Львова чи Києва, і казати: “Європа, ми виконуємо всі наші державні зобов’язання. Просто розбираємося з хуліганами, які у нашій хаті побили вікна і вкрали багато речей. Ми розгребемось і працюватимемо далі”. А наші політики зараз програми все пишуть.

Невже все так погано?

Ні, у світі є ще країни і люди, які нас підтримують. Це пострадянські країни, які колись самі викарабкались з такої ситуації. Від них ми ще можемо чекати авансу, підтримки.

“Деца у нотаря” відома як в Україні, так і поза її межами. Як Вам вдається не втратити марку?

1-го лютого буде 25 років, як я розпочав цей бізнес. Якщо не красти, не купувати “Мерседеси”, не розбивати їх на дорогах, то можна вийти на такий рівень. Я – незалежний від банків і кредитів.

Що для Вас український інтерес?

Треба питати у людей: “Яким інтересом ти живеш?”. Свиня живе без нього, а людина повинна його мати. Для мене український інтерес – це українська хата, у якій інтереси її мешканців стоять на першому місці. Напрямки народного господарства мають бути у прерогативі виставлені українцям. Ми маємо керувати самі собою.

Спілкувалася Катя Пташка, “Український інтерес”