Кінокартина Олександра Денисенка нищівно критикує російський імперіалізм. Через це припинили її зйомки в часи президенства Януковича. Стрічка також під різними приводами не допускалася на екрани України впродовж трьох років після завершення зйомок, хоча готова до показу з кінця 2017 року.
Про нелегкий шлях фільму до глядача та його перспективи розповідає очільниця громадської групи підтримки Олеся Кривопиша.
Пророцтва режисера Денисенка
Пані Олесю, ви разом із колегами докладаєте всіх можливих і неможливих зусиль для просування й популяризації кінострічки, в якій ідеться про три останні місяці перебування Тараса Шевченка на засланні в Казахстані. У чім вбачаєте причини непростої прокатної долі?
Картина має чіткий посил, спрямований проти російської агресії та російського імперіалізму.
Насправді ж фільм “Тарас. Повернення” показав нам високу планку українського кіна. Підтвердив, що в сучасних умовах можна створювати високоякісні фільми.
Скажу відверто: вважаю режисера Олександра Денисенка здатним на пророцтво. І навіть геніальним. Судіть самі: ще 2011 року (за три роки до анексії Криму та російсько-української війни) написав сценарій “Таразі. Прощання з пустелею” (робоча назва фільму), в якому, по суті, передбачив російську агресію і сам факт, що Україна звільнятиметься від гніту російської імперії. Просто неймовірно. Надзвичайно актуальний фільм!
“Тарас. Повернення” – фільм, який увійде в історію. На моє переконання, це найкращий український фільм останніх років, який дивитимуться і через 50, і через 100 років. Тому що в ньому є душа, є український герой, є любов до Батьківщини.
Поки що, на жаль, на екранах Казахстану його не показували (знімали спільно з казахськими кінематографістами). Можливо тому, що у фільмі є тема казахських повстанців, які через кілька років після від’їзду Шевченка з півострова Мангистау підняли повстання проти російської імперії. Це був спротив росіянам-окупантам.
Адайське повстання тривало 80 років і було придушене вже за радянської влади. Там, як і в Україні, народний протест звели нанівець голодом: знищили тварин – засоби виживання адайців у горах – і вони вимушені були припинити воювати та йти на інші землі.
Казахи настільки поважають Тараса Шевченка, що назвали його Великим Акином (Велика співоча душа) та вважають нашого національного генія душею і співцем також і казахського народу.
До речі, Шевченко у фільмі “Тарас. Повернення” показаний дуже інтелігентним. Розмовляє чотирма мовами: українською, казахською, російською, польською (з Мостовським).
Саме мові надається також драматургічне значення. Шевченко перебував на засланні, у російськомовному середовищі, що само по собі вже було насиллям над ним, бо вимушений був розмовляти російською. Але люди, які з ним спілкувалися – Мостовський та донька Агати Ускової Наталя – також зрештою звертаються до нього українською: “Я буду чекати тебе все життя! Правда, мамо? Я правильно сказала?”. Також і казашка Катя починає співати українською.
Показово, що люди, які не є українцями, починають там, у Казахстані, розмовляти українською мовою, тому що їх глибоко вразив Тарас Григорович.
В’язень, невільник справив такий колосальний вплив, що його поважають. То не просто сцена, де він іде до шамана, або на кладовищі з Катею – так було. Тарас часто малював казахів і залишив по собі малюнки, за якими вчать історію Казахстану XIX століття.
До речі, перший пам’ятник Шевченку, встановили не в Україні, а в Казахстані на 20-річчя з дня його смерти за сприяння подружжя Ускових. Створив бюст учень Тараса Григоровича Кара Мурза.
Лише четвертий фільм про Шевченка за всю історію світового кіна
Пані Олесю, якою була ваша особиста історія знайомства з цією кінокартиною?
Уперше я подивилася фільм під час другого громадського перегляду в Національному музеї Шевченка, куди була запрошена творча еліта України. Поруч зі мною сидів світлої пам’яти композитор Мирослав Скорик. Доти я ні з ким не була знайома з творчої групи.
Фільм справив на мене величезне враження навіть на тому маленькому екрані, що в музеї.
Невдовзі з’явилася тривожна інформація, що із сумнівних причин картина не виходить на екрани.
19 червня режисер Олександр Денисенко звернувся по допомогу до громадськости задля організації допрем’єрного показу та запрошення преси, щоб люди могли скласти власну думку.
Тому що – вперше за часів незалежности України – саме цей фільм був фактично покладений на полицю. Не будь-який, а про Тараса Шевченка.
З моєї ініціативи ми зустрілися з Олександром Денисенком у парку Шевченка біля пам’ятника Тарасові. Домовилися створити платформу, де всі, хто бачив фільм, можуть об’єднатися.
Відтак започаткували сторінку у фейсбуці, де публікували оприлюднені в ЗМІ рецензії. Наприклад, відгук відомого кінокритика Сергія Тримбача.
Я почала знайомитися з творчою групою, переглядати інші фільми Шевченкіани. З подивом з’ясувала для себе, що “Тарас. Повернення” – за всю 115-річну історію кінематографа лише четвертий фільм про Шевченка для широкої авдиторії, у кінотеатрах. Це дуже мало. Наприклад, про Шекспіра створено 35 фільмів. А ще то є перший фільм про Шевченка на засланні.
Поступово почала долучатися громадськість. У такий спосіб ми організували не один кіносеанс, як на початку просив Денисенко, а близько 15 громадських кінопоказів в Україні.
Пишаюся, що вдалося показати фільм у провідних вишах України – Національному університеті імени Т. Г. Шевченка, Києво-Могилянській академії, Острозькій академії.
Дуже допоміг директор Національного інституту літератури Микола Жулинський, оскільки був вражений і мистецькою якістю стрічки, і тим, як “оживлений” Шевченко.
Жодної копійки від держави на популяризацію фільму не отримано. Усе робилося на громадських засадах.
Окрім того, Олександр Володимирович добрав перфектну творчу команду. Актори не просто грали ролі, вони справді перевтілювалися.
Великий плюс, що долучився Мирослав Скорик. “Тарас. Повернення” – останній фільм, над яким працював геніальний композитор.
Тарас Шевченко повертається на екрани УкраїниУ США також утворився комітет підтримки фільму. Відтак Український інститут Америки запросив кінострічку для показу. Уперше в історії інституту охочих побачити фільм було стільки, що не могли вміститися в один день. Довелося робити два кіносеанси. Відгуки – позитивні.
Ми зібрали сотні підписів під зверненням, яке надіслали у Міністерство культури України та Держкіно, закликаючи не тримати фільм на полиці, підтримати його. Нарешті в грудні 2019 року після того, як ми організували флешмоб, (а це – сотні учасників із 28 населенних пунктів України та 13 країн світу) – справа рушила.
Але маю із сумом констатувати: сподівалася на більшу кількість глядачів під час прокату в кінотеатрах України. Кінозали були напівпустими. Звісно, перша причина – карантин. Та є інші, явні й приховані причини.
Мабуть, “Тарас. Повернення” – перший фільм, афіші якого в кінотеатрах з’явилися в кращому разі за три дні до сеансів. Це в Києві. Що ж казати про регіони? Чимало людей скаржилися, що взагалі не чули нічого про кінокартину. Або чули та не знали, чи почався прокат у кінотеатрах.
Деякі кінотеатри взагалі не показували. Або влаштовували сеанси на 10 годину ранку чи 9 вечора. Добре, що не всі. Наприклад, кінотеатри у Львові та Дніпрі влаштували чудові презентації. А в київському кінотеатрі “Жовтень” фільм був у прокаті цілих п’ять тижнів.
Зробив добру справу також кінотеатр “Київська Русь”, влаштувавши показ фільму “Тарас. Повернення” у великій залі на 1200 місць. На жаль, окрім пандемії, того дня в Києві трапилася велика злива, виявилося, що люди придбали близько 60 квитків, а в залі були присутні не більше 30 осіб.
Під час прокату отримали сотні відгуків. Люди висловлювали доволі фахові, глибокі думки. Усі визнають, що фільм – для глибокого глядача, який думає. Але маємо зробити все, щоб його подивилися якомога більше пересічних українців.
Адже сучасні події в Україні показують: примітивне кіно – це маніпуляція, підміна понять, що шириться на всі сфери буття. Це небезпечно.
Власне, примітивні фільми про “поганих” українців знімуть і наші вороги, що ми почасти і спостерігаємо. Українці ж повинні знімати позитивістське кіно, що надихає, будить найкращі риси нації та дає надію на розквіт України, її щасливу перспективу.
Шевченко на засланні особливо зрозумілий українцям діаспори
Наскільки успішними були покази фільму за кордоном? Українська діаспора підставила плече?
“Тарас. Повернення” – перший фільм, задля підтримки якого об’єдналися різні громади світу. Долучився також знаний шевченколюб Іван Бернацький зі США: Народний артист України, який створив Український драматичний театр у Нью-Йорку, в доробку якого 19 постановок про Шевченка або за його творами. Тобто це людина, для якої Шевченко – Бог, а “Кобзар” – друга Біблія. Він також передивлявся фільм чимало разів і щоразу відкривав для себе щось нове. Сказав так: “Я втілював Кобзаря десятки разів. Але вважаю, що образ Шевченка, створений актором Борисом Орловим у фільмі режисера Олександра Денисенка, найближчий до істини”.
Дуже допомагала журналістка американського часопису “Час і події” Лідія Корсун.
А професорка флорентійського університету, знавчиня творчости Данте Аліг’єрі, прислала нам власне фото з афішею фільму. І з Китаю надійшла світлина з написом: “У Китаї люблять та поважають Тараса Шевченка”.
Після того як стрічку подивилися українські дипломати, з’явилася і зацікавленість міністерства закордонних справ України. Можливо, 9 березня 2021 року відбудуться покази в посольствах України у різних країнах світу. Адже діаспоряни побачать у фільмі щось своє, чого не бачимо ми. Шевченко на засланні особливо зрозумілий людям, які ностальгують за рідною землею.
“Тарас. Повернення” пробуджує багато думок і почуттів. Його можна дивитися ще й ще. Це перший український фільм, який я переглянула дванадцять разів і хочу дивитися знову.
Постскриптум
На думку Олесі Кривопиші, якби не карантин, глядачів у кінотеатрах було би більше. Зокрема надихає, що науково-педагогічна спільнота України підтримала та рекомендувала фільм “Тарас. Повернення” до перегляду.
– Вірю у гарну перспективу кінострічки, – впевнено каже пані Олеся. – Гадаю, 9 березня 2021 року повернемося до кінопоказів, може, навіть у прокаті.
А доти кінофільм буде розміщений на платній платформі в Інтернеті, де його зможуть подивитися люди і в Україні, і в усьому світі.
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
